Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> 4. Формування портфеля цінних паперів банку

4. Формування портфеля цінних паперів банку



Сукупність різних інвестиційних інструментів для досягнення конк­ретної мети вкладника — це інвестиційний портфель. Портфель цінних

303

паперів — це сукупність придбаних (отриманих) банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить бан­ку та які згруповані за їх типами і призначенням. У портфель можуть вхо­дити як папери одного типу, так і різні інвестиційні цінності, наприклад, акції, облігації, депозитні та ощадні сертифікати тощо. Тобто в даному випадку під поняттям «інвестиційний портфель» розуміється не вкладен­ня у статутні фонди юридичних осіб, а про інвестиції в цінні папери.

НБУ запропонував таку класифікацію вкладень комерційних банків у цінні папери:

•   портфель цінних паперів на продаж;

•   портфель цінних паперів на інвестиції;

•   портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

•   портфель вкладень у дочірні компанії.

Цінні папери, які придбані або зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управ­ління, відображаються поза балансом.

Віднесення цінного папера до певного портфеля залежить від таких чинників:

•   намір інвестора під час придбання: тривалість періоду та мета прид­бання;

•   характеристики цінного папера, такі як ліквідність, доходність та на­явність активно діючого ринку для даного папера;

•   фактичний період зберігання у портфелі банку: цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж перево­дяться до портфеля інвестицій.

Цінні папери з портфеля на продаж слід вважати розміщеними на та­кий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції — «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому стро­ки реалізації подібних активів здебільшого не перевищують тижня. При обчисленні грошових потоків від продажу подібних активів слід брати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів, незалежно від їх номіналу чи ціни купівлі.

Стосовно цінних паперів у портфелі банку на інвестиції застосовуєть­ся інший підхід. Ці цінні папери банк купує з метою інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом усього періо­ду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату пога­шення цінних паперів емітентом. Якщо фіксований термін повернення вкладених коштів відсутній (наприклад, для акцій), строк надходження

грошових коштів визначається відповідно до тривалості прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів, який банк встановлює самостійно.

Метою управління портфелем цінних паперів є оцінка та визначення напрямків підвищення його ефективності на підставі удосконалення струк­тури цінних паперів, покращання якості інвестицій та активізації брокерсь­кої діяльності на фондовому ринку.

Дослідження цінних паперів передбачає такі стадії управління:

•   загальний аналіз;

•   оцінка відповідності джерел придбання цінних паперів напрямкам вкладень;

•   оцінка ризику, доходу і доходності цінних паперів;

•   оцінка вартості цінних паперів.

Загальний аналіз починається з визначення обсягу операцій із цінними паперами, їх структури за видами операцій, а також кількісної оцінки змін у обсязі та структурі, які відбулися протягом періоду, що аналізується. За­гальний аналіз операцій із цінними паперами ґрунтується на застосуванні методики вертикального та горизонтального економічного аналізу.

Групування операцій із цінними паперами здійснюється за такими кла­сифікаційними ознаками:

•    за видами цінних паперів;

•    за видами операцій із цінними паперами;

•    за напрямками подальшого використання цінних паперів;

•    за джерелами придбання цінних паперів.

Етапи загального аналізу операцій із цінними паперами зображені на рисунку 10.6. 1

Етапи аналізу операцій із цінними паперами

Оцінка обсягів операцій із цінними паперами в цілому та за видами операцій

Визначення структури обсягів операцій із цінними паперами за видамии операцій

Оцінка залишків цінних паперів у цілому та за видами згідно з балансом банку

Визначення структури залишків цінних паперів у цілому та за видами згідно з балансом банку

Аналіз динаміки залишків цінних паперів за абсолютним розміром та структурою в аналізованому періоді

За onej

Загальна оцінка змін, що характеризують динаміку операцій із цінними паперами за відповідний період, та визначення напрямків їх подальшого розвитку

Рис. 10.6. Послідовність етапів загального аналізу операцій із цінними паперами

Із метою визначення раціональності та правомірності розміщення коштів у процесі аналізу необхідно дати оцінку відповідності джерел прид­бання цінних паперів напрямкам вкладень.

Джерелами формування коштів, які спрямовуються на придбання цінних паперів, є прибуток банку, залучені кошти та кошти клієнтів, що своїм цільовим призначенням мають придбання цінних паперів за дору­ченням клієнтів.

1 Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. A.M. Герасимовича. — Житомир: ПП “Рута”, 2001.

Напрямки подальшого використання цінних паперів залежать від дже­рел їх утворення:

•   портфель інвестицій банку в цінні папери має формуватись за раху­нок власних коштів банку;

•   цінні папери для перепродажу мають купуватися за рахунок власних та залучених коштів;

•   портфель цінних паперів, придбаних за дорученням клієнтів, має формуватись за рахунок коштів клієнтів.

Дуже негативним явищем є придбання цінних паперів для брокерської діяльності за рахунок клієнтів.

При оцінці портфеля цінних паперів необхідно виходити з того, що інвестиційна політика банку може бути активною і пасивною.

Активний портфель включає недооцінені або високоризикові цінні папери. Активний підхід містить велику спекулятивну складову та харак­теризується не лише грою на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг та постійних котирувань цін покупця та про­давця.

Пасивний портфель цінних паперів є добре диверсифікованим, а його ліквідність, ризик і доходність відповідають середньоринковим. Розрізняють декілька типів портфелів цінних паперів:

•   портфелі росту орієнтовані на цінні папери, курсова вартість яких зростає на фондовому ринку. Ціль таких портфелів полягає у збільшенні капіталу (добробуту) інвесторів;

•   портфелі доходу орієнтовані на цінні папери, що забезпечують висо­ку та стабільну доходність;

•   портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній або підприємств «агресивного» типу, що обрали стратегію розширення виробництва шляхом освоєння нових видів продукції;

•   збалансовані портфелі є комбінацією паперів різного типу. Такий портфель може складатися як за рахунок ризикованих цінних паперів, так і тих, що забезпечують стабільний поточний доход. Таким чином, цілі приросту капіталу і отримання високого доходу за умови мінімізації фінансового ризику бувають збалансованими;

•   спеціалізовані портфелі орієнтовані на окрему групу цінних паперів (галузеву, регіональну тощо).

Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інве­стора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфе­ля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Диверсифі­кація зменшує ризик за рахунок того, що можливі вірогідні невисокі дохо­ди за одними цінними паперами будуть компенсуватися за рахунок прибутку за іншими. Мінімізація ризику досягається за рахунок включен­

ня в портфель цінних паперів різних галузей, не пов’язаних тісно між со­бою, щоб уникнути синхронності коливань ділової активності. В дев’ятій лекції показано, що більша частина ризику портфеля усувається, якщо в нього входить від 8 до 20 видів цінних паперів. Проте диверсифікація порт­феля усуває тільки ризик, пов’язаний з придбанням паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, обумовлений загальною економічною кон’­юнктурою, диверсифікацією не усувається.

При формуванні портфеля інвестор повинен визначити для себе пара­метри, якими він буде керуватися:

•   визначити тип портфеля, тобто чи буде він орієнтуватися на папери, що приносять найбільший поточний доход, або ті, що забезпечують приріст їх курсової вартості;

•   оцінити для себе оптимальну комбінацію ризику та доходності цінних паперів.

Дане завдання базується на загальному принципі: чим вищий потен­ційний ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний доход він повинен приносити, і навпаки.

Принципи формування портфеля розглянемо на прикладі облігацій1. Найпростіший аналіз портфеля облігацій полягає в оцінці його повної до­ходності та середнього показника змінності. Більш складний аналіз пов’я­заний із вибором структури портфеля, тобто повинен містити рекомен­дації стосовно того, яку частину капіталу доцільно вкласти в той чи інший вид цінних паперів, що знаходяться на ринку.

Річна ставка складних відсотків, що отримуються від облігацій, які складають портфельні інвестиції, може виступати показником доходності портфеля. Одним із методів визначення величини цієї ставки є рішення рівняння, в якому загальна вартість облігацій за ціною придбання (БОР.) прирівнюється до суми сучасних величин всіх платежів (ББ,^. Звідси рівняння набуває вигляду:

Е8,И – ЇОР. = 0, (10.12)

де 0І — кількість облігацій ]-того виду; Р — ціна придбання облігацій ]-того виду; Б1 — платежі в момент і; Vі — дисконтний множник за ставкою і.

1 Методику розглянуто за Я.С. Мелкумовим.

Середня ставка розміщення (як показник середньої доходності) може бути наближено визначена із ставок розміщення кожного виду облігацій. Як кри­терій вибору можна використати вартість облігацій за цінами придбання:

І-ш- <10.13)

Існує і другий метод зважування. Як критерій використовують добу­ток показників змінності на вартість придбання облігацій, тобто

1 _ Тплр – <10.14)

Попередньо розраховані ставки розміщення і показники змінності об­лігацій даного портфеля рівні: іА – 7,44 %; БА – 6,0; іБ – 8,0 %; ББ – 3,5644; ів – 10,88 %; Бв – 5,5163.

Тоді середня ставка розміщення портфеля складає:

0,0744 ■ 2600 + 0,08 ■ 3000+ОД 088 • 4800   955,68   п „ „

І_———————— 1——————————– =——- — = 0,0919 (9,19 %),

10400                                       10400                     у

або:

І_ 0,0744-6,0-2600 + 0,08 3,5644 3000 + 0,1088-5,5163 4800 _ 44896,926
~                    6,0-2600+ 3,5644-3000+ 5,5163-4800                       ~ 52771,44

= 0,085 або (8,5%).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)