Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> Лекція 11 Операції банків із міжнародних розрахунків 1. Роль банків в організації розрахунків при міжнародних економічних відносинах

Лекція 11 Операції банків із міжнародних розрахунків 1. Роль банків в організації розрахунків при міжнародних економічних відносинах



•   збільшення закордонних інвестицій;

•   технічний прогрес у галузі транспорту і зв’язку.

До основних функцій банків, що здійснюють міжнародні операції, відносяться:

•   міжнародні розрахункові операції;

•   міжбанківські валютні операції на міжнародному валютному ринку;

•   кредитування міжнародної торгівлі і послуг;

•        обслуговування міжнародного руху капіталів і кредитів. Розрахунки в міжнародній торгівлі — це регулювання платежів за гро­шовими зобов’язаннями та вимогами, що виникають між юридичними осо­бами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цьо­го банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям корес­пондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) та «нос-тро» (даного банку в іноземних). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів.

Зовнішньоторговельні контракти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банком експортера бан­ку імпортера або банку країни платника для оплати у встановлений строк. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, які вико­ристовуються в міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів.

Здійснюючи міжнародні комерційні операції, необхідно ретельно зва­жувати ступінь ризику, що зовсім непросто, особливо, якщо повинні бути закуплені або продані інвестиційні товари з великою тривалістю виробни­чого або монтажного циклу і угода, що передбачається, буде закінчена че­рез декілька років. Завдяки досвіду тисяч операцій банківські спеціалісти можуть значною мірою сприяти безперебійному протіканню таких угод, як простих, так і складних. Тому вже на перших етапах здійснення знач­них проектів рекомендується залучати великий банк для переговорів і по­середницької оцінки.

До факторів розвитку міжнародних операцій комерційних банків відно­сяться:

•   закріплення економічного і фінансового стану розвинутих країн;

•   зниження бар’єрів у міжнародній торгівлі, що підвищує розвиток бан­ківських операцій;

У міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від сту­пеня довіри торгових партнерів, а також від тієї ролі, яку покликані в кож­ному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продав­цем і покупцем.

Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Ра­зом із тим кожна із вказаних форм має декілька різновидів.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через бан-ки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов’язань.

Особливістю розрахунків у торгівлі із країнами з ринковими економі­чними відносинами є те, що в цих країнах розрахункові документи слу­жать одночасно тим інструментом, який полегшує практичне здійснення фінансування зовнішньоторговельних угод. Це, з одного боку, призводить до використання великої різноманітності форм розрахунків, з іншого -вимагає точності формулювань при визначенні форм розрахунків, а також чіткості формулювань у розрахункових документах і ретельності при їх виготовленні.

Оскільки розрахунки за зовнішньоторговельними угодами здійсню­ються, головним чином, через банки, які є не тільки посередниками в роз­рахунках, але і кредиторами, установами, які фінансують угоди, банки взя­ли на себе функції контролю для забезпечення своїх інтересів і, в залеж­ності від умов платежу, нерідко виступають як гаранти. Виступаючи як контролери і гаранти, банки можуть висувати свої вимоги до умов розра­хунків і форм платежу, з якими експортер та імпортер не можуть не раху­ватися.

Кредиторами з зовнішньоторговельних угод можуть виступати експор­тери, імпортери, банки, кредитно-фінансові організації і держава. На прак­

тиці фінансування зовнішньоторговельних угод прямо чи побічно здійснюється комерційними банками, а експортер чи імпортер виступає як ініціатор і відповідальна особа за своєчасне погашення кредиту і пов’я­заних із ним витрат.

На міжнародному ринку позикових капіталів вироблено практикою певні звичаї в оформленні і порядку виконання кредитних операцій, які змушені враховувати наші комерційні банки. Будь-яка організація нашої країни, яка виходить на зовнішній ринок, при формуванні умов зовніш­ньоторговельної угоди повинна використовувати існуючі організаційні форми кредитування експорту або імпорту і, перш за все, при визначенні умов розрахунків. У зовнішньоторговельних контрактах умови розрахунків передбачають: на якій стадії руху товару здійснюється його оплата, а та­кож виконання платежу є одноразовим чи шляхом декількох внесків. Не­рідко поєднують купівлю за готівку і в кредит.

Організаційно банки мають такі можливості для реалізації своїх міжна­родних операцій. Вони можуть мати міжнародне управління, яке спеціалі­зується виключно на здійсненні зовнішніх послуг і розрахунків. Банк з та­ким управлінням має декілька банків-кореспондентів, розташованих за межами країни, які здійснюють різні послуги.

Внаслідок широти діапазону операцій і послуг міжнародного відділу останній часто називають банком у банку. Мається на увазі, що клієнт може одержати всі послуги, необхідні для успішного здійснення міжнародних операцій, у рамках одного цього відділу банку. Різноманітність функцій, що здійснюються, обумовлена, перш за все, розбіжностями в грошових системах та господарській практиці країн, залучених у світову торгівлю.

Характерною і досить поширеною рисою міжнародного відділу є, на­приклад, наявність власної бухгалтерії. Це тому, що вклади надходять від іноземних клієнтів-банків, фірм і приватних осіб. Міжнародний відділ бан­ку має також рахунки в банках інших країн.

У складі міжнародного управління можуть утворюватися валютні відділи, обладнані ЕОМ, телефонним і телексним зв’язком з іншими бан­ками, посередницькими брокерськими фірмами і світовими фінансовими центрами.

Дилерський апарат валютних відділів сягає декількох десятків чоловік, серед яких: дилери, економісти-аналітики, менеджери, дилери —спеціалі­сти з купівлі-продажу валют. Розподіл напрямків діяльності між ними здійснюється за валютами і видами операцій. Більш досвідчені дилери ма­ють право здійснювати арбітражні операції і створювати спекулятивні по­зиції в валютах. Економісти-аналітики прогнозують зміну валютних курсів і процентних ставок на основі вивчення тенденцій розвитку економіки, політики, міжнародних розрахунків. Вони розробляють економічні моделі

оцінки валютних ризиків, способи їх страхування. Загальне управління валютними операціями покладено на менеджерів, які керуються валют­ною політикою, затвердженою Правлінням банку.

Банки можуть мати в інших країнах відділення або філії. В такому ви­падку можна надавати більш широке коло послуг. Даний варіант дозволяє банкам проводити гнучку політику і, наприклад, безпосередньо залучати внески, надавати позики, здійснювати розрахунки тощо.

Інший варіант — це організація представництва за кордоном, яке в ос­новному надає консультативні послуги. Представництво безпосередньо не здійснює традиційні банківські послуги.

Застосування банками ЕОМ дозволяє щохвилини контролювати їх позиції в різних валютах і операції з окремими банками. В 1973 р. в Брюс­селі була створена міжнародна міжбанківська організація з фінансових розрахунків за допомогою телекса (SWIFT).

SWIFT — це кооперативне товариство банків-учасників, яке організу­вало комп’ютеризований міжнародний зв’язок із метою підвищення ефек­тивності управління банками і прискорення переказу міжнародних пла­тежів між ними. Через SWIFT комп’ютери передають банківські повідом­лення, які поділяються на три категорії: торгові перекази, валютні угоди, банківські перекази. Система СВІФТ почала діяти в 1977 р. До кінця 80-х років число банків-учасників зросло з 31 до 1500. У перспективі система СВІФТ буде обслуговувати біля 80 % міжнародних розрахунків. З її допо­могою швидше здійснюється угода і перекази за нею, зокрема, можна от­римувати підтвердження надходження валюти зранку на наступний день після угоди, тобто раніше реального зарахування на рахунки банків.

«Повідомлення системи SWIFT» — це платіж, еквівалентний поштово­му переказу, коли банк-платник і закордонний банк-кореспондент є чле­нами системи SWIFT. Повідомлення системи SWIFT називається міжна­родним грошовим переказом.

«Пріоритетне повідомлення системи SWIFT» являє собою платіж, екві­валентний телеграфному переказу. Пріоритетне повідомлення системи SWIFT називається міжнародним грошовим експрес-переказом.

Різниця між звичайним і терміновим повідомленнями системи SWIFT полягає в швидкості здійснення розрахунків, а не в часі, який потрібен для передачі повідомлення.

Такі форми розрахунків, як чеки і банківські тратти, є відносно по­вільними. Поштові або міжнародні грошові перекази здійснюються швид­ко, а телеграфні перекази або міжнародні експрес-перекази — ще швид­ше.

Застосовуються міжнародні автоматизовані системи міжбанківських розрахунків по валютних операціях та інформаційних послугах через «Рей­

тер монітор сервіс». Електронна система Рейтер-ділінг дає банкам мож­ливість миттєво встановлювати контакти і здійснювати угоди з зацікавле­ними банками, підключеними до цієї системи. Однак дороге електронне обладнання доступне лише великим банкам.

Особливо виділяється вузьке коло гігантських банків, які мають мере­жу відділень по всьому світу і величезний штат дилерів. Ці банки здатні здійснювати угоди на великі суми — до 100 млн дол. (стандартна сума уго­ди складає, як правило, 5 або 10 млн дол.).

Тільки найбільші банки світу мають валютні департаменти кваліфіко­ваних дилерів, які займаються проведенням як конверсійних, так і суто спекулятивних арбітражних операцій. Банки, які займаються лише вико­нанням замовлень своїх клієнтів і не проводять валютні операції за свій рахунок, рідко потребують кваліфікованих валютних дилерів.

Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, ос­кільки вони:

а) продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим еле-
ментом у міжнародних торгових угодах;

б) допомагають торговцям усунути або звести до мінімуму експозицію
до іноземної валюти різноманітними способами.

Крім звичайних операцій комерційних банків усередині країни, більшість з них надають послуги за її межами. В цілому міжнародні опе­рації включають всі послуги, на які є попит з боку клієнтів, що беруть участь у міжнародній торгівлі, інвестиційній діяльності та туризмі; по суті, вони становлять собою розвиток послуг всередині країни.

Операції з іноземною валютою здійснюють багато банків, але тільки деякі з них створюють і підтримують відповідний ринок — ведуть валютну позицію, тобто зберігають запаси валюти. Саме вони складають основу міжнародного валютного ринку. Банки, які мають право на здійснення валютних операцій, називаються вповноваженими або девізними.

Валютні операції на валютних ринках переважно здійснюються через комерційні банки, які на договірній основі виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. Інші банки і бро­керські контори проводять свої валютні операції під керівництвом вели­ких комерційних банків. У зв’язку з тим, що переважна більшість валют­них угод, які здійснюються на валютних ринках, відбувається в банках і брокерських фірмах (близько 90 відсотків), можна охарактеризувати ва­лютний ринок як міжбанківський.

Загальні положення. Комерційні банки здійснюють міжнародні розра­хунки за дорученням своїх клієнтів (підприємств і організацій), які є учас­никами зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих фор­мах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в

якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоторговельним контрак­том, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі «Умови платежу зовнішньоторговельного контракту».

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна — по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророз-порядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями до­вірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред’явлення бенефіціара платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні ос­таннім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забез­печення платежу для експортера: мінімально — при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально — при акредитиві, який є грошо­вою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів). Однак комерційні або товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні та інші документи) направляються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру безпосередньо, тобто обминаючи банки. Комерційний банк лише виконує платіжні доручення іноземних банків або оплачує у відпо­відності з умовами кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки за грошовими (контрактними) зобов’язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов’язаннями українських імпортерів.

Основне правило розглянутих нами форм розрахунків — «документи проти платежу». Тут набуває особливого значення знання та вміння пра­вильно оформити товаророзпорядчу документацію.

До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в пе­ріод від моменту готовності товарів, що імпортуються, до передачі товаро-розпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту здійснює відповідний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, як правило, у формі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Для зв’язку протилежних інтересів контрагентів у міжнародних еко­номічних відносинах і організації їх платіжних відносин застосовують різноманітні форми розрахунків.

Історично склались такі особливості застосування основних форм роз­рахунків у міжнародній сфері (рис. 11.2):

Особливості

імпортери та експортери, а також їх банки вступають у певні відносини,| ЬИпов’язані з товаророзпорядчими та платіжними документами

міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, а також банківськими правилами

міжнародні розрахунки – це об’єкт уніфікації та універсалізації банківських
операцій__________________________________________________________

міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто
здійснюються проти фінансових та комерційних документів__________________

Рис. 11.2. Особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері

У 1930 і 1931 рр. були прийняті міжнародні Вексельна та Чекова кон­венції (м. Женева), направлені на уніфікацію вексельних та чекових за­конів. Комісія з прав міжнародної торгівлі ООН продовжує уніфіковува-ти вексельне законодавство. Міжнародна торгова палата, створена в Па­рижі на початку ХХ ст., розробляє Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, по інкасо та контрактних гарантіях. Наприк­лад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., потім перероб­лені в 1967, 1978 та 1995 рр. Цих правил дотримується більшість банків світу.

Товаророзпорядча документація. Транспортні документи виписуються перевізником вантажу у підтвердження того, що товар прийнятий ним до перевезення. Транспортними документами виступають: при залізничних перевезеннях — залізнична накладна та її дублікат; при авіаперевезеннях — авіанакладна; при автодорожніх перевезеннях — автодорожня накладна; при морських перевезеннях — коносамент тощо.

Залізнична накладна та її копії служать транспортними документами при міжнародних вантажних перевезеннях залізницею. Накладна — докумен­тальне оформлення договору перевезення між відправником вантажу і ад­міністрацією залізничної дороги.

Авіанакладна або квитанція повітряного повідомлення — документ, який свідчить про наявність договору перевезення між відправником ван­тажу і перевізником на доставку вантажу повітряними лініями.

Автодорожня накладна служить договором для використання автомо­більного транспорту.

Коносамент — документ, який видається відправнику вантажу як свідчення передачі товару для перевезення морем. Коносамент виконує три основні функції: підтверджує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносаменту є датою відвантаження); служить документом, який надає його держателю право власності на товар; свідчить про укладання договору морського перевезення.

До числа документів, які дають якісну і кількісну характеристику това­ру, відноситься: специфікація, пакувальний лист, сертифікат про якість тощо.

Специфікація складається з переліку всіх видів і сортів товарів, які вхо­дять у дану партію, з вказівкою для кожного місця, кількості і роду товарів.

Пакувальний лист являє собою перелік всіх видів і сортів товару, який знаходиться в кожному товарному місці.

Сертифікат якості — свідоцтво, яке засвідчує якість фактично постав­леного товару і його відповідність умовам контракту.

Протокол випробувань складається після їх проведення продавцем ра­зом із представником покупця.

Свідоцтво про походження — документ, який видається компетентним органом у країні експортера і засвідчує походження товару.

Ветеринарне, санітарне і каральне свідоцтво виписується компетент­ними органами в країні експортера у посвідченні того, що товар, який по­стачається за кордон, знаходиться в здоровому стані.

Усі дані, які вказані в цих документах, повинні відповідати один одно­му і умовам акредитива.

Якщо акредитив передбачає надання тратти бенефіціару, яка підлягає відправці іноземному банку, необхідно переконатись у тому, що дана тратта прикладена до документів і що всі її реквізити відповідають умовам акре­дитива та вимогам вексельного законодавства.

Страхові документи, якщо вони потрібні, повинні бути такими, як виз­начено в акредитиві, і видані і/або підписані страховими компаніями чи морськими страхувальниками, або їх агентами.

Страховий поліс — це документ, який оформлюють договором страху­вання.

Банк перевіряє склад та комплектність зазначених документів.

На вибір форми розрахунків впливають: а) вид товару; б) наявність кредитної угоди; в) платоспроможність та репутація контрагентів за зовн­ішньоторговельними угодами. Згадані умови та форми розрахунків зазна­чаються в контракті.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)