Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> 4. Банківський міжнародний переказ

4. Банківський міжнародний переказ



У міжнародній банківській практиці застосовуються банківські пе­рекази в оплату авансу за контрактом. Це означає, що певний відсоток від загальної вартості контракту (як правило, від 15 до 30 %) повинен бути перерахований експортеру ще до початку відвантаження ним товару. Надалі оплата здійснюється за фактично поставлені цінності або надані послуги. Переказ авансу до початку відвантаження товару невигідний імпортеру, тому що являє собою приховану форму кредитування експор­тера в розмірі переказного авансу. Окрім того, переказ авансу створює для імпортера ризик втрати грошей у разі непоставки товару експорте­ром. У міжнародній банківській практиці існує декілька заходів захисту імпортера від ризику неповернення (втрати) авансу в разі непоставки то­вару експортером:

1)   банківська гарантія на повернення авансу;

2)   документарний або умовний переказ.

Якщо в «умовах платежу» контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного банку на повернення авансу, то до його переказу фірма-експортер (принципал по гарантії) звер­тається в один із банків своєї країни (банк-гарант) з проханням видати га­рантію на повернення авансу на користь імпортера (бенефіціара по гаран­тіям). Як правило, банки беруть високу комісію за видачу такої гарантії. Основний зміст гарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру по­вернення переведеного авансу в разі непоставки товару (невиконання кон­тракту). Крім того, передбачено, що гарантія має безумовний характер, а також що банк-гарант поверне суму авансу із врахуванням відсотків, от­риманих за весь період користування коштами.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу з умо­вою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транспортного (відвантажувального) документа. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведено відвантаження і наданий відвантажувальний документ.

Переказ за експортними операціями. Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь переказоодержувачів — клієнтів свого банку або клієнтів банків-кореспондентів цього комерційного банку всередині країни — за умови зазначення в платіжному дорученні одного з подальших способів відшко­дування сум, що виплачують:

а)  зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в банку переказо-
давця;

б)  зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в третьому банку;

в) надання права дебетувати сумою переказу рахунка «Лоро» банку пе-реказодавця у комерційному банку.

Платіжні доручення іноземних банків надходять у вигляді поштових, телеграфних доручень або доручень, направлених за системою телекому­нікаційних повідомлень СВІФТ.

Суми документарних переказів, що надійшли від банків-кореспон­дентів, не зараховуються на рахунок клієнта, а зараховуються на проміжний рахунок до пред’явлення вказаних у дорученні документів у встановлені строки. При неотриманні документів у іноземного банка-переказодавця вимагаються інструкції щодо переказу.

Переказ за імпортними операціями. Комерційний банк виконує дору­чення своїх клієнтів-підприємств і організацій, що мають у банку поточ­ний валютний балансовий рахунок, — на переказ валюти за кордон в опла­ту вартості імпортованого товару, товарних документів або документів про надання послуг, як авансових платежів, що передбачені умовами зовніш­ньоторговельних контрактів; в оплату простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; в погашення заборгованості, що виникла в ре­зультаті переплат, і на інші цілі, пов’язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків проводиться на підставі заяви на переказ.

У цьому документі банк, що переказує, повинен вказати:

1)   повну назву платника;

2)   найменування банку платника;

3)   номер банківського рахунка, який дебетується;

4)   код валюти і суму платежу;

5)   повну назву бенефіціара, його адресу;

6)   найменування банку бенефіціара і номер його рахунка;

7)   найменування, номер і дату документа (контракту тощо), по якому здійснюється оплата;

8)   особу, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія і поштові або телеграфні витрати);

9)   мету і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

Найменування переказоодержувача і його адреса, а також технічні і спеціальні терміни у заяві на переказ зазначаються іноземною мовою. Організації-переказоодержувачу слід звертати увагу на правильність рек­візитів, тому що наслідком викривлення найменування фірми або її адре­си навіть у одній літері може бути невиконання банківського переказу бан­ком переказоодержувача.

У заяві на переказ обов’язково зазначається спосіб передачі платіжно­го доручення за кордон. Як уже було зазначено, застосовується одна із за­

гальноприйнятих форм переказу: поштою, телексом або каналами SWIFT. Заява на переказ підписується від імені підприємства уповноваженими особами і закріплюється печаткою.

Порядок виконання наданих заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків-кореспондентів. Діє два варіанти виконання поданих заяв на переказ: самостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордоном (при наявності генеральної ліцензії); через інший український банк, в якому відкрито кореспондуючий раху­нок даному комерційному банку.

На даний час банківський переказ має широку сферу застосування у розрахунках по українському експорту та імпорту. Це пов’язано, перш за все, з простотою оформлення даних операцій із проміжного рахунка через комерційний банк, а також із збільшенням частки авансових переказів за кордон через існуючу недовіру іноземних фірм до української сторони з точки зору її платоспроможності. В цих умовах має значення захист інте­ресів українських імпортерів, особливо коли мова йде про 100 %-у перед­плату. В цілому банківський переказ за фактично поставлений товар більш вигідний імпортеру, тому що він отримує товар і документи, минаючи бан­ки, і лише потім здійснює оплату. При цьому для експортера не виникає гарантії платежу за поставлений товар, що призводить до застосування бан­ківського переказу у поєднанні з іншим елементом платежу, наприклад, авансом або банківською гарантією. В такому випадку робота комерцій­ного банку по банківському переказу дещо ускладнюється.

Банківський переказ — це доручення банку своєму банку-кореспонден-ту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок перека-зодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платника виплаченої ним суми.

Банк переказоотримувача керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні. Так, у платіжному дорученні може заз­начатися умова про виплату бенефіціару відповідних сум проти пред’яв­лення ним вказаних комерційних і фінансових документів або проти пред’явлення розписки (документарний або умовний переказ).

У розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельного контракту повин­но бути вказано, що розрахунки за поставлений товар будуть здійснюва­тись у формі банківського переказу. При цьому повинен бути наданий де­тальний перелік документів, що направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, повинні бути вказані банківські реквізи­ти переказоодержувача (номер рахунка, найменування банку експортера, адреса), а також в які строки буде здійснюватися платіж.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідного доручення на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передача доку­ментів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту надання платіжного доручення). Таким чином, банки несуть мінімальну відпові­дальність при банківському переказі і, як наслідок, стягують при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Так, при банківському переказі комісію, як правило, стягує банк імпортера з переказодавця, у відповідності з Тари­фами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її встановлюється самим банком і є або фіксованим, або виражаєть­ся в промилях, відсотках тощо). Банк імпортера, що прийняв платіжне до­ручення від клієнта — імпортера, направляє від свого імені платіжне дору­чення у відповідний банк експортера тим шляхом, який вказаний у дору­чені клієнта: поштою, телексом, системою СВІФТ (SWIFT). Нині у міжнародній банківській практиці застосовується направлення платіжних доручень або телексом, або каналами системи СВІФТ (тими банками, які приєдналися до цієї системи).

По одержанню платіжного доручення банк експортера перевіряє його достовірність і робить відповідне зарахування на рахунок експортера.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)