Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківська справа (Петрук О.М.) скачати онлайн-> 3. Факторингові операції банків

3. Факторингові операції банків



Однією з найбільш поширених посередницьких послуг комерційних банків у даний час є факторинг. Факторинг уперше виник у СІЛА на­прикінці XIX ст., потім він знайшов застосування в промислово розвину­тих країнах Західної Європи. Особливо широко факторинг почав застосо­вуватися в практиці комерційних банків у 80-ті роки XX ст., в період стійко­го економічного піднесення західних країн. Кількість факторингових

компаній зросла в 3,6 разу, причому в їхньому сукупному обороті в 2 рази зменшилася частка Америки і в 1,5 разу зросла частка Західної Європи.

За кордоном факторинг є простим способом отримання фінансування для дрібних і середніх компаній. Як правило, кредитні установи вимага­ють від них гарантій більше звичайних, а процентна ставка за кредитами майже завжди вища, ніж для великих фірм. Факторингові ж компанії, на­впаки, спеціалізуються на наданні послуг саме таким невеликим підприє­мствам.

Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою (див. дод. 13). Факторингові операції банків можуть супроводжу­ватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Мета факторингу — усунення ризику, що є невід’ємною частиною будь-якої кредитної операції. В країнах із розвинутою ринковою економікою значна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Діяльність фак­торингових компаній і факторингових відділів банків саме і покликана вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між поста­чальниками та покупцями, а також надавати цим відносинам більшу стабільність.

Факторингові послуги можуть надаватися установами банку будь-яко­му суб’єкту господарювання незалежно від того, в якому банку відкрито його поточний рахунок.

Факторингові операції можуть бути відкритими (якщо боржник по­відомлений про участь банку в операції) або закритими. Повідомлення боржника здійснюється відповідним записом на рахунку-фактурі, що підтверджує правонаступність банку за вимогою та одержанням боргу.

Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, пов’язана з пе­реуступкою банку клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто інкасуванням дебі­торської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними доку­ментами). Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їх несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо пе­ревіряється. Відповідно до договору банк зобов’язується сплатити суму пе­

реданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає різниця між факторингом і банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов’язуєть­ся, у випадку несплати клієнтом у строк належних сум, здійснити платіж за свій рахунок. Метою факторингового обслуговування є негайне інкасу­вання коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника.

На Заході факторингові компанії, крім власне факторингу, надають, як правило, ще і ряд сервісних послуг, таких, як ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів, аудит, підготовка статистичних оглядів, зведень тощо. Факторингові компанії в країнах із розвинутою ринковою економікою найчастіше представляють собою дочірні фірми при великих банках.

У факторингових операціях беруть участь три сторони:

•   факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

•   клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або торгова фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;

•   підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.

Перед укладанням договорів про проведення факторингових операцій банк повинен проаналізувати:

•   дані про якість продукції, що виробляється підприємством, або по­слуг, що надаються господарчою організацією;

•   дані про кількість і питому вагу випадків відмови від платежу через поставку неякісної продукції;

•   дані про кількість рекламацій та випадків повернення неякісної про­дукції;

•   інформацію про склад та кількість платників для з’ясування їх не­змінності;

•   дані про платоспроможність боржників-покупців продукції клієнта, насамперед, про своєчасність розрахунків, розміри дебіторської та кредиторської заборгованості, строки сплати боргових вимог.

Для цього клієнт повинен надати банку таку інформацію:

•   найменування, адреса кожного платника та умови торгівлі з ним;

•   про суму боргових вимог, що переуступаються;

•   про суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат і т. ін.), дані про умови платежів для кожно­го платника або за окремими видами рахунків;

•   іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тому числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стяг­нення належних сум тощо.

Банк повинен оцінити якість боргових вимог, що переуступатимуться банку. У зв’язку з цим:

•   у документах, що переуступаються банку, повинні бути чітко визна­чені умови поставок та порядок розрахунків із контрагентами;

•   необхідно проаналізувати документи, на підставі яких виставляють­ся рахунки. При укладенні угод зобов’язати майбутнього клієнта ви­ставляти рахунки після відвантаження товарів або надання послуг.

Факторингові операції недоцільно проводити в таких випадках:

•   за платіжними зобов’язаннями бюджетних організацій;

•   за платіжними зобов’язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

•   за платіжними зобов’язаннями господарчих організацій, оголошених некредитоспроможними;

•   за компенсаційними або бартерними угодами;

•   за договорами, умовами яких передбачено право покупця повернути товар протягом певного часу, а також післяпродажне обслуговування;

•   підприємств, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких відображається невеликою сумою;

•   фізичних осіб, філій та відділень підприємств.

При укладанні угоди на факторингове обслуговування клієнт повинен переуступити банку право вимоги боргів усіх своїх платників для усунен­ня можливості переуступки банку лише тих платіжних вимог, при інка­сації яких є певні труднощі.

У договорі на факторингове обслуговування банк повинен передбача­ти право регресу. Право регресу надає банку право продати клієнту кож­ний несплачений рахунок-фактуру в разі відмови платника від платежу незалежно від чинників цього, у тому числі відсутність у нього коштів для сплати боргу.

Банк повинен мати достатній обсяг ресурсів для забезпечення вико­нання зобов’язань, що випливають з угоди про факторингове обслугову­вання.

Банк повинен визначити граничну суму за операціями факторингу, в межах якої поставки товарів і надання послуг можуть здійснюватися без ризику неодержання платежу. З цією метою необхідно передбачити:

•   визначення щомісячних лімітів відвантаження (встановлення суми, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному плат­нику). В окремих випадках ліміт може встановлюватись за тижнями або кварталами. За умови перевищення постачальником встановле­них лімітів банк може відмовитись від сплати платіжних вимог;

•   страхування окремих угод (у випадках, коли специфіка виробничої діяльності постачальника зумовлює необхідність укладання угод з

різними платниками на достатньо великі суми). В цьому разі обумов­люється гранична сума кожного такого замовлення відповідно до умов поставки товарів і надання послуг протягом певного часу. Гранична сума за факторинговими операціями становить 50 % від гра­ничного розміру установи банку на одного позичальника при звичайному кредитуванні.

Рішення про надання факторингових послуг приймається кредитним комітетом відповідної установи банку залежно від граничного розміру фак­торингових послуг.

Після обробки всіх даних і укладення факторингового договору банк надсилає всім платникам листи-повідомлення.

Якщо під час дії договору з’являється новий платник, то відносно ньо­го формується і опрацьовується аналогічна інформація.

Плата за факторингове обслуговування (за звільнення від ведення об­ліку, страхування від появи сумнівних боргів) розраховується у процент­ному відношенні до суми рахунка-фактури.

Розмір процентної ставки встановлюється залежно від масштабів і структури виробничої діяльності постачальника та якості його покупців, а також оцінки банком ризиків щодо неповернення платежів. Відсоткова ставка не повинна бути меншою від діючої відсоткової ставки за звичай­ними кредитами.

Для здійснення факторингових операцій клієнт надає банку копію ра-хунка-фактури, виставленого покупцю продукції, лист банку, який обслу­говує платника, про здійснення факторингової операції та вказівки зміни­ти найменування та рахунок постачальника на реквізити банку, що здійснює факторингову операцію.

Лист залишається в банку, який обслуговує платника, а факторингові операції оформлюються меморіальними ордерами. Перший примірник ордера залишається в банку, другий надсилається постачальнику.

Банк може попередньо сплатити клієнту до 50 % вартості придбаних ра-хунків-фактур. Решта суми рахунків-фактур перераховується клієнту в міру отримання коштів від платників після покриття заборгованості перед банком.

Дія договору може бути припинена:

•   за взаємною угодою сторін;

•   за бажанням клієнта за умови погашення заборгованості перед бан­ком із попереднім повідомленням банку у строк, обумовлений у до­говорі;

•   за бажанням банку з попереднім повідомленням постачальника у строк, обумовлений у договорі.

Після розірвання договору банк повинен повідомити платників, з якого саме часу платежі повинні надходити на користь постачальника.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківська справа (Петрук О.М.)