Резюме



Стратегія і тактика реформування державного фінансового господарства полягає у поступовій реструктуризації державних фінансів, яка передбачає трансформацію ролі і місця бюджету у суспільстві на основі змін у структурі доходів і видатків бюджету та в податковій системі, оптимізацію бюджетної системи за рівнями адміністративного поділу. На відміну від фінансів підприємницьких структур та інституцій фінансового ринку, які були реформовані у досить стислі терміни і функціонують в даний час у цілому на ринкових засадах, державні фінанси трансформуються шляхом поступових поетапних реформ. Це об’єктивна закономірність, але у держави відсутні чітка спрямованість, стратегія і тактика, визначеність з термінами реформування свого фінансового господарства, що негативно впливає на результативність реформ. У цілому можна зазначити, що реформи в цій сфері фінансової системи істотно відстають від вимог часу.

Реформування бюджетної системи в Україні є провідним напрямом реструктуризації державного фінансового господарства. Поступово скорочується рівень бюджетної централізації національного продукту. За роки незалежності відбулися суттєві зміни в структурі доходів і видатків бюджету. Проте ці зміни мали безсистемний характер і були орієнтовані здебільшого на вирішення одномоментних тактичних завдань, а не на досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку.

Україні вдалося досягти певних результатів у збалансуванні державних фінансів на основі скорочення обсягів і рівня бюджетного дефіциту. У 2000 р. вдалося скласти і виконати бюджет із профіцитом. Водночас він мав певною мірою умовний, розрахунковий характер, оскільки був досягнутий за рахунок збільшення доходів від приватизації — разових і обмежених за обсягами і часом. Бюджет 2001 р., що затверджувався з профіцитом, виконано з дефіцитом, який становив 0,6 % до ВВП, тобто перебував у досить прийнятних межах. З дефіцитом такого ж рівня затверджено бюджет на 2002 р. і підготовлено проект бюджету на 2003 р. Розроблена і впроваджена система неінфляційного фінансування бюджетного дефіциту. Це дало змогу значно стабілізувати макроекономіч­ну і макрофінансову ситуацію в країні. Проте недостатньо обґрунтована тактика запозичення в 1995—1998 рр. призвела до загострення фінансової кризи на внутрішньому ринку і різкого зростання зовнішньої заборгованості, що стало причиною неплатоспроможності української держави і необхідності реструктуризації боргів.

Оздоровлення державних фінансів повинно ґрунтуватися на обов’язковому реформуванні соціальної політики. Саме видатки на соціальний захист населення і фінансування соціальної сфери сьогодні є основним чинником, що викликає дефіцит бюджету. Головними напрямами удосконалення державних фінансів має стати пенсійна реформа і впровадження медичного страхування. У резуль­таті еволюційних змін відбулася систематизація фондів соціального страхування і чітко визначено їх статус. Кількість цільових фондів у бюджеті зведено до мінімуму. Фонди, що відбивали вузьковідомчі інтереси, скасовані і в даний час більше не створюються.

Удосконалюється бюджетний устрій і бюджетний процес. Проте, як і раніше, переважає бюджетна централізація — переважна частина доходів зосереджується в центральному бюджеті. У бюджетному процесі превалюють права центру, що об’єктивно випливає з принципу єдності бюджетної системи. Прийнятий у 2001 р. Бюджетний кодекс України створює необхідні передумови для формування фундаменту автономності бюджетів завдяки чіткому розмежуванню доходів і видатків. На регламентовану основу поставлені міжбюджетні відносини. Водночас потребує подальшого розвитку система як горизонтального, так і особливо вертикального вирівнювання. Слід також розвивати систему фінансового вирівнювання, спрямовану на формування рівноцінного фінансового потенціалу окремих регіонів та населених пунктів.

В Україні створено у цілому досить сучасну податкову систему. Разом з тим її ефективність недостатня як у плані реалізації фіскальної функції податків, що забезпечують бюджет доходами лише на 70—80 %, так і їх регулюючої ролі — вплив податків на соціально-економічні процеси дуже обмежений. Розвиток податкової системи в умовах ринкової трансформації економіки відбувався в напрямі зниження загального рівня оподаткування за рахунок скасування окремих цільових податків і зниження ставок за основними податками — на додану вартість і на прибуток. При загальному зниженні рівня оподаткування непомірно високим порівняно з украй незначними доходами громадян є рівень індивідуального прибуткового оподаткування. Це негативно позначається на розвитку виробництва внаслідок низької платоспроможності населення і відсутності джерела заощаджень, а отже, й інвестицій.

Податкова структура поступово удосконалюється в напрямі підвищення питомої ваги індивідуального прибуткового податку і зниження ролі податку на прибуток, хоча з цих позицій Україна значно відстає від середньосвітових стандартів. Основною особливістю податкової системи України є зосередження оподаткування переважно у сфері підприємництва, що є залишковим явищем адміністративної економіки. За подібної податкової структу­ри надзвичайно складно знижувати рівень податкового навантаження на підприємницьку діяльність. Застосовувані в Україні механізми оподаткування, що стосуються основних на даний момент податків — на прибуток і додану вартість, створюють напру­женість у фінансовій діяльності підприємств унаслідок «вимивання» у процесі розрахунків із бюджетом оборотних коштів.

Важливим кроком у подальшому розвитку податкової системи і систематизації податкового законодавства має стати прийняття Податкового кодексу України, котрий упорядковує перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів, передбачає подальше зниження рівня оподаткування і спрощення механізмів обчислення і сплати податків.

Економічна і фінансова криза обумовила необхідність розвитку в Україні системи державного запозичення, оскільки за обмеженості податкових надходжень забезпечувати бездефіцитне фінансування державних видатків практично було неможливо. У зв’язку з цим була проведена реструктуризація джерел і методів формування доходів держави. Україна використовувала всі можливості і шляхи залучення позикових коштів. У структурі запозичення об’єктивно переважали зовнішні позики, оскільки можливості внутрішнього фінансового ринку були і залишаються дуже обмеженими. Основними формами залучення коштів ззовні були кредити міжнародних фінансових організацій (29 %), міжурядові (36 %) і комерційні (35 %) позики. При цьому комерційні позики, що є найдорожчими, використовувалися як засіб збалансування джерел залучення позикових коштів.

Система внутрішнього запозичення набула розвитку в 1995—1998 рр., проте після фінансової кризи пішла на спад. Рівень дохідності за ОВГЗ був надмірно високим і непорівнянним із можливостями бюджету. По суті, була сформована державна фінансова піраміда, яка й донині перебуває в кризовому стані. Водночас використання державних позик, хоча і породило цілу низку проблем (інакше навряд чи і могло бути в країні з перехідною економікою), уможливило вирішення невідкладних завдань фінансування надзвичайно важливих видатків в умовах кризи. Це дало змогу утримати економіку і соціальну сферу від повного розпаду і пережити найскладніший період ринкових перетворень.

Розмір накопиченого державного боргу для України є досить великим. Особливо високий показник держа вного боргу на душу населення — у 2001 р. 287 дол. США, що становить третю частину від обсягу ВВП на душу населення. Ось чому, незважаючи на те, що показники рівня заборгованості в цілому перебувають поки що в припустимих межах, необхідна налагоджена й ефективна система управління державним боргом.

Однією з основних складових фінансової стратегії української держави має стати її подальша інтеграція в міжнародний фінансовий простір. Це створить передумови для більш широкого використання зовнішніх ресурсів, сприятиме трансформаційним процесам. І хоча входження України у світову фінансову систему в цілому завершено, інтеграційні процеси повинні посилюватися і розширюватися. Ключовим напрямом розвитку інтеграційних процесів має стати поглиблення взаємовідносин із міжнародними фінансовими організаціями — МВФ, Світовим банком, ЄБРР. Співробітництво з ними — це не тільки доступ до дешевих кредит­них ресурсів. Це підтвердження надійності країни на міжнародній арені, знак довіри. Водночас необхідно підвищити дієвість співробітництва, забезпечивши високу ефективність використання одержуваних кредитів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями (Федосов В., Опарін В.)