Ігор (913–945)



(За М. Грушевським 947 або 948) Неясність Ігоревого життєпису викликала думку про існування двох, а може й трьох князів з таким іменем, яких літопис помилково об’єднав в одне В усякому разі, родинний зв’язок його з Рюриком та Олегом дуже сумнівний. У «Повісті временних літ» між Олегом і Ігорем прогалина від 916 до 940 року. М. Грушевський припускав, що ці роки були зайняті князюванням Діра. Ігор продовжував Олегову справу, приборкуючи племена тиверців та уличів, які за Олега були його союзниками; приєднав до Київської держави велику територію між Дністром і Дунаєм, на деревлян наклав данину більшу, ніж платили вони за Олега. Обидві ці перемоги зв’язані з іменем воєводи Свенельда, одного з найвидатніших Ігоревих бояр. Ігор двічі ходив на Схід: у 913 році, по згоді з хозарами, вийшов на берег Каспійського моря і дістався до Баку, руйнуючи все на своєму шляху. Згідно з умовою половину здобичі Ігор передав хозарам, але, коли з військом повертався через Північний Кавказ, на нього напала місцева людність і багатьох дружинників перебила. В 943 році Ігор ходив до Бердаа і взяв велику здобич. Але скористати з тих походів йому не вдалося Намагаючись твердо стати над Чорним морем, Ігор натрапив там ва спротив візантійських колоній, насамперед – рибалок з Корсу-иа, з якими виник конфлікт з приводу рибної ловлі в гирлах Дніпре.

У боротьбі з Ігорем Візантія вперше використала орду печенігів, які, прорвавшись через Хозарський каганат, отаборилися в причорноморських степах і почали нападати на українські землі. Це викликало невдалий похід Ігоря на Царгород в 941 році. Греки вжили проти Ігоревої фльоти «грецький вогонь» – вибухові знаряддя, який спалили багато човнів. Незабаром Ігор знову пішов походом ва Царгород, але греки запропонували «викуп», і тоді укладено новий договір. Він був менш корисним для Руси: Ігор примушений був виректися володінь над Чорним морем, в гирлах Дніпра, платити мито за крам і зобов’язався захищати Візантію. Але договір цей дуже важливий для історії України, бо в ньому перелічено 20 послів-сиґнаторів: від родини князя Ігоря, сина його Святослава, дружини Ольги, племінників, а далі – князів, купців. Серед цих імен зустрічаються скандинавські, естонські, слов’янські: Влади-слав, Предслав, Уліб, Гуд, Синко. Ще важливішим у договорі е те, що разом з поганами підписали його християни. До Києва приїхали посли грецькі і погани ходили на гори, де стояв Перун «й покладоша оружье своє, й щитм, й золого;… а хрестеянскую Русь водиша ротЬ в церкви св. Ильи, яже єсть над Ручаєм конец Пасьпгьч ; се бо сборная церкви». Загинув Ігор безславно. Літопис оповідає, що, зібравши данину з деревлян, він піддався порадам дружини і повернувся по додаткову данину. Обурені цією вимогою, деревляни вбили його. Літописне оповідання зберегло цікавий факт: Ігорева дружина скаржилася на своє убозтво, порівнюючи з дружиною воєводи Свенельда, який, очевидно, правив землею деревлян.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1