Головна Головна -> Підручники -> Підручник Банківські операції (Стойко О.Я.) скачати онлайн-> 6. Формування та використання резерву на покриття можливих втрат за позиками комерційних банків

6. Формування та використання резерву на покриття можливих втрат за позиками комерційних банків



Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.

До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний — на нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: «Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами».

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у національній валюті.

З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

• оцінки фінансового стану позичальника;

• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника, схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборго­ваності, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А – фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б – фінансова діяльність добра, але немає можливості підтриму­вати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В – фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенден­ція до погіршення;

клас Г – фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка цик­лічність протягом коротких періодів часу;

клас Д – фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

• добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

• слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

• недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон’юнктуру ринку, комерційний банк зобов’язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору – під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Клас позичальника Погашення заборгованості
добре слабке недостатнє
А Стандартний Під контролем Субстандартні
Б Під контролем Субстандартний Сумнівний
В Субстандартний Сумнівний Безнадійний
Г Сумнівний Безнадійний Безнадійний
Д Безнадійний Безнадійний Безнадійний

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Групи кредитів Рівень резерву (ступінь ризику), %
Стандартні 2
Під контролем 5
Субстандартні 20
Сумнівні 50
Безнадійні 100

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Комерційні банки зобов’язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безна­дійною і списується з позабалансових рахунків.

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

Банківський кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

Принципи кредитування – це правила поведінки кредитора і пози­чальника у процесі здійснення кредитних операцій.банку.

Кредитний договір – це угода в письмовій формі між кредитором і позичальником, яка визначає взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не може змінюватись в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарсь­кої діяльності у тимчасове користування.

Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування гро­шо­ві кошти на умовах повернення, платності та строковості.

Кредитний ризик – ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користування кредитом у терміни, визначені в кредитній угоді.

Кредитна операція – це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Ліміт кредитування – це гранична сума кредиту, яку позичальник може отримати в банку.

Диверсифікація кредитів – це розподіл їх між певною кількістю позичальників.

Забезпечення кредиту – спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички.

Застава – це частка матеріального майна, право власності якого належить позичальникові і перейде до банківської установи у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань, які передбачені кредитною угодою.

Заставодавець – юридична чи фізична особа – власник, або особа, якій власником надано право на заставу, передає майно, право на вимогу, цінні папери для застави.

Заставодержатель – банк, якому передається в заставу майно і майнові права та цінні папери для забезпечення повернення виданої позики.

Іпотека – різновид застави нерухомого майна (головним чином, землі і будівель) з метою одержання позики.

Гарантія чи порука – це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності.

Відповідальність поручителя є солідарною, тобто по ній кредитор має право вимагати виконання від поручителя та боржника одночасно, так і від кожного з них окремо, як повністю, так і в будь-якій частині  боргу.

Відповідальність гаранта є субсидіарною, тобто до субсидіарного боржника вимога може бути пред’явлена лише тоді, коли основний боржник, після пред’явлення до нього цієї ж вимоги, не виконав її.

Уступка вимоги (цесія) – документ позичальника (цедента), в якому він уступає свою вимогу (дебіторську заборгованість) кредитору в якості забезпечення повернення позики.

Страхування ризику непогашення кредиту – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому банк самостійно страхує видану позику шляхом укладання зі страховою  організацією договору про добровільне страхування кредитного ризику.

Кредитоспроможнiсть – це якісна оцінка позичальника, яка дасться банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Платоспроможнiсть –  здатнiсть  юридичної  чи  фiзичної  особи своєчасно i повнiстю вико­нати свої платiжнi зобов’язання.

Коефiцiєнт лiквiдностi –  показник,  що  характеризує   спроможнiсть фірми  перетворю­ва­ти  свої  активи в наявнi кошти для задоволення вимог постачальників та кредиторiв фірми.

Структуризація позики – це встановлення певних її параметрів (сума, термін, ставка відсотку, цільове призначення тощо).

Пролонгація – продовження терміну чинності кредитної угоди.

Прострочена заборгованість – позика, неповернена банку у вста­новлений строк.

Проблемна позика – це позика, повернення якої може не здійснитись у зв’язку з виникненням певних фінансових проблем у позичальника.

Нарахування складних відсотків означає, що нараховані відсотки добавляються до основної суми боргу і на них в свою чергу нараховуються відсотки.

Страхування кредитних операцій – це створення певного фонду грошових коштів для покриття можливих збитків від неповернення позичок.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківські операції (Стойко О.Я.)