Головна Головна -> Підручники -> Підручник Облік і аудит у банках (Герасимович А. М., Кіндрацька Л. М.) скачати онлайн-> 1.2. РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ. ОГЛЯД ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ БАНКІВ

1.2. РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ. ОГЛЯД ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ БАНКІВ



Соціальна роль фінансового обліку полягає в переданні фінансової звітності для забезпечення потреб передусім зовнішніх користувачів і реалізується через державне регулювання. В Україні закони, що регулюють ведення і організацію фінансового обліку мають жорстко детермінований характер. Банки, як і інші суб’єкти господарської діяльності, під час ведення фінансового обліку повинні дотримуватися чинного законодавства. Правила, методи і бухгалтерські процедури при цьому деталізуються і регламентуються.

В Україні до банків ставляться жорсткі вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку, розкриття інформації про їхню діяльність та доведення її до громадськості. Ці питання врегульовані такими законами: «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про аудиторську діяльність в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок».

Правові засади регулювання фінансового обліку і складання фінансової звітності визначені законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Державне регулювання фінансового обліку спрямоване на створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Найбільші повноваження у сфері державного регулювання фінансового обліку належать Міністерству фінансів України. До його повноважень слід віднести розроблення методології фінансового обліку, яка насамперед втілює визначення принципів ведення бухгалтерського обліку та принципів складання фінансової звітності. Міністерство фінансів реалізує покладену на нього фун­кцію щодо регулювання фінансового обліку через механізм регулювання процесом розроблення та затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку. Мета цих стандартів — запобігти застосуванню підприємствами, у тому числі банками, різних підходів щодо розрахунку важливих економічних показників, забезпечити єдність підходу до формування фінансової звітності.

Для регулювання фінансового обліку в Україні запроваджено 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Упровадження національних положень бухгалтерського обліку дало змогу привести національну систему бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності (МСБО).

Цей процес був забезпечений тим, що розроблення національних положень відбувалося з використанням МСБО як базисної основи, а також ураховувались економіко-правовий стан країни і традиції, що склалися у сфері бухгалтерського обліку.

Національні П(С)БО охоплюють майже усі діючі МСБО, крім 30, 40 і 41. Деякі національні стандарти (наприклад, П(С)БО-12 «Фінансові інвестиції», П(С)БО-16 «Витрати» тощо) об’єднують положення кількох МСБО, а в деяких випадках передбачаються національні стандарти, які не мають аналогічного міжнародного стандарту.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — це нормативний документ, в якому визначені принципи та методи ведення фінансового обліку. Структура стандарту залежить від обсягу питань, які в ньому розглядаються. Проте кожний стандарт обов’язково містить ключові елементи: загальні положення, які пояснюють його мету, сферу застосування, та визначають усі використані основні терміни, методи оцінки об’єктів обліку і вимоги щодо розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Притаманні банкам як фінансовим посередникам особливості діяльності та їх роль в економіці є основними чинниками, що впливають на побудову фінансового обліку в банках. З урахуванням того, що діяльність комерційних банків регулює Національний банк України, до його компетенції також входить розроблення правил та методики ведення фінансового обліку в банках.

Повноваження НБУ в цієї сфері викладені в законах «Про національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність». Утім викладені в нормативно-правових актах НБУ (інструкціях, постановах, рекомендаціях) правила, методи та процедури фінансового обліку не повинні суперечити національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку та звітності.

Тільки тоді, коли якісь аспекти ведення фінансового обліку банками не врегульовано діючими положеннями бухгалтерського обліку [П(С)БО], Національний банк має право під час розроблення інструкцій з бухгалтерського обліку застосувати МСБО.

Саме така ситуація склалася через відсутність національного положення, в якому були б викладені вимоги до банків щодо розкриття ними інформації у фінансовій звітності.

Тому інструктивні документи, які визначають правила і порядок складання та публікації фінансової звітності банків розроблені Національним банком на базі міжнародного стандарту бухгалтерського обліку МСБО-30, який має назву «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ».

Призначенням цього стандарту і є встановлення вимог до формату, обсягу і змісту фінансової інформації, яку банки зобов’язані надавати зовнішнім користувачам. Відповідно до цього стандарту коментарі банків до фінансової звітності повинні розкривати такі аспекти, як управління та контроль з боку банку ліквідності і притаманних банківській діяльності кредитного, процентного та валютного ризиків тощо.

Використання цього стандарту дало змогу наблизити фінансову звітність банків до стандартів звітності, які застосовуються в країнах з розвинутою ринковою економікою, і зробити банківську систему більш прозорою. Втім залишились ще і відмінності в підходах НБУ до складання фінансової звітності банків порівняно з вимогами, викладеними в міжнародних стандартах з бухгалтерського обліку. Ці відмінності можна простежити, порівнявши зміст інструкцій НБУ з вимогами МСБО-30.

Отже, актуальним залишається проблема розроблення національного положення бухгалтерського обліку, аналогічного МСБО-30. Позитивне вирішення цієї проблеми сприятиме прозорості банківської системи України та активізації процесу її інтеграції у світову фінансову систему.

До повноважень керівництва банку стосовно фінансового обліку відповідно до чинного законодавства віднесено створення належних умов для правильного ведення фінансового обліку згідно з чинним законодавством. Для виконання цієї вимоги керівництво банку зобов’язане забезпечити розроблення внутрішнього нормативно-правого акта, який має назву «Облікова політика банку». У цьому документі викладені правила ведення й організації фінансового обліку, методи оцінювання конкретних об’єктів фінансового обліку, до яких дозволено застосовувати альтернативні методи, а також бухгалтерські процедури, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності.

Цей документ насамперед вміщує положення облікової політики банку щодо формування резервів на покриття втрат від неповернення кредитів, під знецінення цінних паперів та інші сумнівні активи, правила списання з балансу безнадійних щодо повернення кредитів, нарахування процентних доходів і витрат, порядок організації внутрішнього контролю при здійсненні бухгалтерських процедур тощо.

Сутність фінансового обліку реалізується через виконання ним певних функцій. Фінансовий облік виконує такі основні функції:

  • · суцільне, повне і безперервне відображення всіх господарських операцій за обліковий період;
  • · складання встановленої фінансової звітності;
  • · інтерпретація і подання достовірної фінансової інформації користувачам.

Для розуміння функцій фінансового обліку насамперед потрібно з’ясувати сутність поняття «господарська операція» і виокремити критерій, за яким вона підлягає відображенню в бухгалтерському обліку.

У бухгалтерській практиці найчастіше користуються таким визначенням господарської операції. Господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни у фінансовому стані банку.

З’ясуємо, що ж розуміють в бізнесі під фінансовим станом? Фінансовий стан, або фінансова позиція, банку відображає, чим банк володіє (економічні ресурси) і що він кому заборгував на даний момент часу. У фінансовому обліку економічні ресурси (майно), які є власністю банку або які банк контролює, розглядаються як його активи. Джерела, за рахунок яких отримані ресурси, заведено позначати як його зобов’язання та власний капітал (борги). Зобов’язання показують, скільки банк залучив коштів від кредиторів, а капітал — скільки коштів інвестували в банк його засновники. Аналізуючи фінансовий стан банку ми можемо зробити висновок, чи здатен він розплатитися зі своїми кредиторами, а також чи приніс банківській бізнес прибуток. Фінансовий стан можна виразити рівнянням:

Активи = Зобов’язання + Капітал (власний).

Це рівняння відоме в бухгалтерському обліку як класичне бухгалтерське, або балансове, рівняння. Його ліва і права частини мають завжди дорівнювати одна одній, тобто балансуватись.

У бухгалтерському обліку активи, зобов’язання, і власний капітал використовують для характеристики фінансового стану банку.

Більшість господарських операцій є наслідком дій керівників та працівників банку, які укладають від імені банку угоди, здійснюють технологічні операції тощо. Прикладом таких операцій є залучення грошових коштів у депозити, надання кредитів, купівля цінних паперів, здійснення безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів. Наприклад, залучення готівкою грошових коштів у депозит від фізичної особи веде до появи у банку готівки (активу), водночас у нього з’являється борг перед вкладником (зобов’язання).

За надання кредиту банк отримує дохід у вигляді сплати позичальником процентів за користування кредитом. Наслідком цієї господарської операції є, з одного боку, збільшення у банку грошових коштів (актив), а з іншого — зростання капіталу його засновників за рахунок отриманих доходів. Утім, сплата банком процентів вкладникам за залучені депозити, навпаки, призводить до зменшення як грошових коштів (актив), так і капіталу унаслідок здійснених видатків. Проте підписання банком угоди тільки про намір надати підприємству кредит жодних змін у фінансовому стані не викликає, тому що не супроводжується рухом ані грошових коштів, ані інших фінансових інструментів. Інакше кажучи, критерій, за яким визначаємо, відображати чи ні господарську операцію у фінансовому обліку, — це виявлення наслідків цієї операції.

Отже, доходимо висновку: відображенню у фінансовому обліку підлягає тільки така господарська операція, наслідки якої ведуть до змін у складі активів, зобов’язань та капіталу, тобто у фінансовому стані банку.

Для того щоб виявити наявність змін у структурі активів, зобов’язань та власному капіталі, господарську (банківську) операцію доцільно дослідити й опрацювати в системі бухгалтерського обліку. Опрацювання інформації про господарські операції банку здійснюється за допомогою загальновизнаних інструментів бухгалтерського обліку. Вони відомі з загального курсу бухгалтерського обліку. До них належать: документація, інвентаризація, визнання й оцінка елементів фінансової звітності, система рахунків, подвійний запис, звітність. Усі інструменти існують не ізольовано, тобто автономно, а тісно пов’язані між собою.

Особливості технології ведення бухгалтерського обліку в банку та застосування його окремих елементів розглянемо пізніше, а спочатку з’ясуємо, за допомогою яких засобів відображається фінансова інформація.

Слід зрозуміти, що опрацювання інформації про господарські операції в системі фінансового обліку завершується складанням фінансової звітності, яка є і основним продуктом фінансового обліку, і головним засобом передання фінансової інформації щодо банку.

Фінансова звітність задовольняє інформаційні потреби різних категорій користувачів і має бути корисною для передбачення майбутнього успіху чи невдачі банку. Розуміти й аналізувати фінансову звітність банку повинен кожен керівник більш чи менш високого рангу. Для розуміння звітності необхідно знайти відповіді на такі запитання:

  • · які існують фінансові звіти і яку інформацію можна отримати з цих звітів?
  • · за допомогою яких засобів і методів у системі бухгалтерського обліку відбувається формування того чи іншого показника фінансової звітності і в який спосіб господарські операції впливають на зміни в значенні цих показників?
  • · які застосовуються в банку методики щодо інтерпретації фінансової звітності і порядок її оприлюднення (формат та структура звітів)?

Спробуємо з’ясувати відповідь на перше запитання. Перейдемо до загального огляду фінансової звітності банків. Фінансова звітність загального призначення — це сукупність компонентів звітності, складених на основі даних фінансового обліку, в яких узагальнена інформація про фінансовий стан, результати фінансової діяльності та рух грошових потоків банку за звітній період.

Забезпечення інформацією відбувається через розкриття (надання) користувачам такої інформації, яка є для них суттєвоюю. Під суттєвістю інформації розуміють наявність пов­них, правдивих, неупереджених даних про фінансову діяльність банку, на підставі яких можливе прийняття виважених рішень користувачами.

Компонентами фінансової звітності є:

  • · баланс;
  • · звіт про фінансові результати;
  • · звіт про рух грошових коштів;
  • · звіт про власний капітал;
  • · примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звернення керівника банку, загальна інформація про діяльність банку, звіт аудитора тощо), які включені до складу річної фінансової звітності, не є компонентами фінансової звітності.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих самих господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкривають облікову політику та її зміни, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності, а також розроблення прогнозів щодо перспектив розвитку бізнесу банку.

Крім річної фінансової звітності, існує проміжна (щоденна, місячна, квартальна) фінансова звітність, яка охоплює певний період та складається наростаючим підсумком з початку року.

Квартальна фінансова звітність банку складається тільки з балансу та звіту про фінансові результати.

Фінансова звітність розкриває фінансову інформацію про діяльність банку через застосування таких інструментів, як елементи. Елементами заведено називати сукупність однорідної інформації, що відображається у фінансових звітах.

Основними елементами фінансових звітів є такі:

  • · активи;
  • · зобов’язання;
  • · власний капітал;
  • · доходи;
  • · видатки.

Активи, зобов’язання, власний капіталце елементи балансу, які розкривають фінансовий стан банку.

Доходи та видатки це елементи звіту про фінансові результати, за даними яких відбувається обчислення фінансового результату від діяльності банку (прибуток чи збиток).

Звіт про рух грошових коштів, відображаючи складові елементів звіту про фінансові результати, а також зміни в елементах балансу, не містить власних унікальних елементів. Це стосується і звіту про власний капітал, якій відображає зміни у складі елементів капітал.

Будучи структурними складовими звітності, елементи, у свою чергу, поділяються на окремі статті (економічні показники). Об’єднання статей (показників) у формах фінансової звітності в окремі групи проводиться виходячи з певних ознак за економічними характеристиками.

Для поглибленого розуміння фінансової звітності необхідно з’ясувати правила виокремлення статей (показників) та визнати їх елементами фінансової звітності, тобто включити в балансовий звіт або у звіт про фінансові результати. Визнання елемента звітності це процес оцінювання та включення певної статті до фінансового звіту. Стаття визнається елементом фінансового звіту, якщо відповідає таким двом критеріям:

1)   існує ймовірність, що від об’єкта банківської операції (наприклад, кредит або депозит) буде отримано банком будь-яку вигоду або збитки;

2)   об’єкт, з яким пов’язана банківська операція, має оцінку, і вона може бути достовірно визначена, тобто має документальне підтвердження.

У професійній діяльності менеджери радше вживають термін «економічний показник», ніж «стаття». Термін «стаття» зазвичай використовується в бухгалтерській практиці. Формат фінансових звітів для банків та перелік статей і їх зміст установлюються нормативними актами (інструкціями) НБУ, розробленими відповідно до національних та міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку.

З дисципліни «Банківські операції» ви вже дізналися про те, як працює банківський бізнес. Вивчаючи механізми здійснення банківських операцій, ознайомилися з такими термінами і показниками, як фінансові інструменти, кредити надані, цінні папери у портфелі банку на продаж або на інвестиції, довгострокові вкладення банку, грошові кошти, банківські метали, кошти, залучені в депозити, та запозичені, сплачений статутний капітал, нерозподілений прибуток, дивіденди, надходження грошових коштів тощо. Втім, набутих знань недостатньо, щоб дати тлумачення цих термінів і показників, зрозуміти, як відбувається їх визнання та оцінювання, що передують відображенню цих явищ у фінансових звітах. Без цього неможливо проаналізувати наслідки операцій, які здійснює банк за певний період, і їх вплив на активи, зобов’язання, власний капітал банку та з’ясувати, чи покривають доходи, які банк отримує, наприклад, від розміщення коштів у кредити, видатки, що банк сплачує за залучення коштів у депозити.

Для менеджера банку надзвичайно важливо розуміти взаємозв’язок, що існує між показником рентабельності використання фінансових ресурсів з параметрами щоденної операційної діяльності банку. Справді, перш ніж надати підприємству кредит банк вимушений залучити грошові кошти в депозити, оцінити кредитоспроможність позичальника, підготувати кредитну угоду тощо. Виконуючи ці операції, банк несе певні витрати. Менеджера банку звичайно хвилює питання, чи вистачає доходів, що сплачує позичальник, на покриття видатків за залученими коштами і обслуговування уже наданого кредиту. Утім, простежувати такий зв’язок здатний тільки менеджер, який володіє навичками аналізу впливу господарської операції на зміни у фінансовому стані і вміє відстежувати вплив окремих операцій на фінансовий результат за показниками фінансової звітності, тобто вміє читати і розуміти мову фінансової звітності.

Вирішити успішно цю проблему можна, навчившись складати та тлумачити вищезгадані фінансові звіти. Це дає можливість менеджеру відстежувати формування важливих економічних показників з самого початку. У цих фінансових звітах узагальнюються показники результатів діяльності банку за кожний певний період, які відображають різні аспекти одних і тих самих фактів господарської діяльності банку. Саме з них ми одержуємо дані для подальшого аналізу.

Показники цих звітів мають між собою численні взаємозв’язки. Тільки опанувавши сутність взаємозв’язків між показниками, можна цілеспрямовано планувати параметри банківських операцій з метою збалансування цих показників і досягнення максимального прибутку і зростання капіталу.

Для розуміння фінансових звітів перейдемо до розгляду їх формату, структури, тлумачення змісту показників та призначення кожного із звітів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Облік і аудит у банках (Герасимович А. М., Кіндрацька Л. М.)