Василько (1205-1270)



Головою Галицько-волинської держави після смерти Данила став Василько. Він залишився у Володимирі, а сини Данила – в Галичині.

Історія Галицько-волинської держави залишається неясною: М. Грушевський, С. Томашівський, А. Пресняков, І. Холмський вважали, що, так би мовити, великим князем був Василько, а за ним Лев, що дістав Галичину – землі Галицьку, Перемиську та Холмщину. Совєтський дослідник В. Пашуто вважає, що Східню Галичину з Галичем, Чорну Русь і все Забужжя з Белзом, Холмом, Червеном, Мельником та Дорогичином об’єднав Шварн, а Лев мав тільки західню Галичину зі Львовом та Перемишлем, і тільки після смерти Шварна у 1269 році заволодів східньою Галичиною та Забужжям. По суті це розходження не змінює стану, але пояснює дещо з поведінки Льва. Третій син, Мстислав, дістав – на думку М. Грушевського – Теребовлю. На думку В. Пашута – східню Волинь з Луцьком.

Як уже згадано, син Мендовга, Войшелк, 1267 року пішов до манастиря й передав Шварнові своє князівство. Це викликало обурення Льва. Років через два чи три Лев підступно забив його, коли гостював він у Василька. Наслідки цього злочину були тяжкі: у Литві великим князем став Тройден, який вороже ставився й до руської культури, і до Романовичів.

Взагалі гармонія Романової родини порушилася зі смертю Данила, і намітилися дві партії: Василько та Шварн і осторонь – Лев.

Лев був, безперечно, найталановитішим із синів Данила. Року 1269 помер Шварн, і всі його володіння перейшли до Льва.

У зовнішній політиці перше місце належало відносинам з Польщею. Після смерти Болеслава Малопольського Лев виступив претендентом на краківський престол, але невдало: обрано Лєшка Чорного, з мазовецької лінії. Це викликало кількарічну війну з Польщею, яка закінчилася зі смертю Лєшка в 1288 році. В боротьбі за краківський престол Лев обстоював кандидатуру Болеслава Мазовецького, свого сестринича, сина Переяслави. Під час цієї міжусобної боротьби Лев знову захопив Люблин.

З Угорщиною, в зв’язку зі змінами на престолі, відносини зміцнювались. Під час одної з воєн, у 1281 році, Лев забрав частину Закарпаття з Мукачевом. Таких меж Галицька держава ще ніколи не мала. Підтримував Лев стосунки з Чехією, Тевтонським орденом.

Ім’я Льва згадується в багатьох західньоевропейських джерелах як союзника Угорщини в 1271 р. у її боротьбі з Чехією. Під час війни Пшемислава ІІ Оттокара Чеського з Рудольфом Габсбургським чеський король добивався допомоги Льва, але добивався її й Рудольф Габсбургський, і в австрійській хроніці згадується Льва як Рудольфового союзника. Пізніше Лев нав’язав дружні стосунки з новим чеським королем Вацлавом ІІ і відвідував його в 1289 та 1299 роках.

Тим часом в Орді владу забрав до своїх рук емір Ногай, який став правити іменем слабих ханів, скидаючи або забиваючи ненаручних собі осіб.

Літопис характеризує відносини з татарами так: “були всі князі руські в волі татарській”. Лев, змінивши тактику Данила, не робив татарам спротиву, а прийняв цю “волю”. Ходив за їх наказом на Польщу, Литву. Не зважаючи на це, його політика не забезпечила спокою державі, бо татари, проходячи через Галичину та Волинь, руйнували країну.

Крім участи в походах князі платили татарам контрибуцію – данину, чи то щорічну, чи час від часу – тяжко сказати. Не зважаючи на все, на ввесь жах татарського панування, воно було все ж таки легше, порівнюючи з “ігом”, в якому перебували московські князівства.

Лев був одним із видатних державних діячів ХІП ст. Його держава і він сам були добре відомі в Західній Европі. В анонімовому географічному трактаті 1308 року, який переховується, в Парижі, сказано: “Рутенія – величезна країна, сусідня з Грецією та Болгарією; ця країна… тепер платить данину татарам, а князь її – Лев”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)