Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський) скачати онлайн-> Економічне становище України-Руси

Економічне становище України-Руси



Головним видом господарства України в Х-ХШ ст. було хліборобство, коріння якого сягає аж до неоліту. Сільське господарство було двох видів: перший — великих землевласників, князів та бояр, яким належали великі площі землі, де працювали вільні смерди, напіввільні ролейні закупи та невільні робітники — холопи — «челядь». На такі господарства вказують поодинокі факти: наприклад, є згадка з року 1146 про 900 стогів збіжжя в маєтку князя Ігоря Святославича на Чернігівщині Про розмір господарства свідчить також те, що на дворі Святослава Ольговича в Путивлі було 700 чоловіка челяді. Другим видом господарства було сільське дрібне господарство смердів.

Сіяли, як і за давніх часів, пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо, гречку. Сільськогосподарським знаряддям були: рало, соха, плуг. Сіяли руками, жали металевими серпами. Це була переважно жіноча праця. Молотили ціпами. Збіжжя зберігали в глибоких ямах, обмазаних глиною. Крім зернових рослин, сіяли коноплі, льон, який також вивозили за кордон. У IX ст. льон вивозили через Дербент до Середньої Азії.

На городах розводили, боби, горох, сочевицю, часник, цибулю, ріпу, капусту. У Вишгороді згадується корпорацію городників, на чолі якої стояв старшина.

В овочевих садах плекали яблуні, груші, сливи, черешні; вишні. Розводили виноград, при чому значно далі на північ, ніж за наших часів, — на Волині, Київщині, Чернігівщині.

Було дуже розвинене скотарство: рогата худоба, вівці, свині, а зокрема коні, яких потребувало військо. Про розмір скотарства в деяких господарствах свідчать цифри: 4.000 голів коней, що мав князь Святослав на Чернігівщині. У Рафельштетенському митному уставі згадується, що в IX ст. продавали руських коней у Баварії. В описі посагу князівен, які їхали до Західньої Европи, зустрічаємо верблюдів, що привозили той посаг. Чи то були виплекані в Україні верблюди, чи взяті у половців — невідомо.

Велике місце в економіці України-Руси належало ловецтву.

З давніх-давен хутра правили за головну статтю прибутку держави, коли данину підкорені народи платили хутрами. Вже зверталося увагу на те, що Ольга вживала заходів для охорони місць, де полювали на різних звірів. «Руська Правда» охороняла бобровники. Біля Києва був «звіринець» — місце, де плекали звірів для полювання. Крім хортів, у княжих полюваннях використовували вимуштруваних барсів, а для полювання на птахів — соколів та яструбів. Володимир Мономах докладно описував серед різних державних справ свої полювання, бо на Русі полювання було не розвагою, а важливою статтею господарства: «скора» — хутра бобрів, лисів, куниць, вивірок ішли на експорт. Мода на хутра, зокрема боброві, панувала по всій Європі та Азії. На великих тварин — зубрів, турів, кабанів, ведмедів, вовків — полювали з копіями-списами, рогатинами, луками, на дрібніших — ставили сильця, різного роду пастки.

Велике значення, не менше ніж ловецтво, мало бджільництво, переважно бортне, здобування меду та воску диких бджіл. На деревах-бортнях ставили! спеціальні знаки, і «Руська Правда» накладала кару на тих, хто знищить бортні знаки. Бортництво давало великі прибутки без затрати капіталу. На мед та віск був завжди великий попит і в Україні, і в Західній Европі, бо мед заміняв цукор, а головне — вживали його для міцних напоїв, а віск — для свічок. Про розміри вживання меду для напоїв свідчить такий факт: у князя Святослава в Путивлі, на .Чернігівщині, 1146 року забрано 500 берковців меду.

Джерела свідчать про значний розвиток ремісництва. В XI ст. види ремесла вже об’єднувалися в корпорації деякі під проводом «старійшин». У Вишгороді була корпорація городників, у Києві — «ізвозників», що возили дерево з пристані; теслів, які виробляли домовини — корсти. Взагалі в Х-ХП ст. помічається дуже детальна спеціялізація, деталізація ремесла. Один із сучасних советських дослідників ремесла нарахував у тих століттях 64 види ремесла.

Широко розвинена була деревообробна справа, бо більшість будівель була дерев’яна й потребувала добрих теслярів. Будували з дерева житлові будинки, і церкви, і укріплення в формі «клітей», які закладали опаленою або неопаленою цеглою. Будували мости. Столяри виробляли меблі, різьбили дерево. Залишилося чимало дерев’яного посуду, виготовленого токарями. До окремої групи ремісників треба віднести тих, що виробляли човни.

Високого рівня досягло ганчарство. Виробляли з глини не тільки різноманітний посуд, прикрашений орнаментом, а також глиняні плитки для підлоги, для оздоблювання стін. Відомі спеціяльні майстерні в Києві, Білгороді, Володимирі, Вишгороді.

Будівництво церков вимагало матеріялу для мозаїк — кубиків із смальти. Вже мозаїки Десятинної церкви, а пізніше св. Софії та св. Димитрія в Києві викликають припущення, що виробляли їх на місці. Там же виробляли скляні браслети, скляні дутки, посуд.

З давніх часів в Україні залізо продукували з т. зв. багонної (болотяної) руди. В Х-ХІІ ст. металюрґїя досягла високого рівня. Від найпростіших цвяхів вона дійшла до сільськогосподарського реманенту, до замків, слава яких ширилася по Европі, як руських замків».

Виробляли різного роду зброю — стріли, списи, щити, мечі, сокири, а також панцери, шоломи, кільчуги та ін. Серед них, зокрема, цікаві речі — з інкрустацією золотом. Були розкішно оздоблені мечі й шоломи. Року 1216 на Липецькому побойовищі князь Ярослав Всеволодович загубив викутий з прикрасами шолом з іконою Спасителя та св. Михаїла — чудовий зразок мистецтва.

Знали також ливарство. Серед литих з металу речей треба згадати славнозвісні арки з XII ст. із Вщижі, які довгий час вважали за французькі пам’ятки романського стилю. Тепер виявлено на них написи слов’янськими літерами з іменем майстра.

Зокрема високого рівня досягло золотникарство. В різних місцях України знаходять дорогоцінні прикраси: діядеми — треба гадати, княгинь, ковти-підвіски до кульчиків, кульчики, намиста, окремі дутки; багато з них прикрашені емалем, переважно перегородчастим, який не поступався якістю перед візантійським. Ці вироби були місцеві, про що свідчать виявлені, головним чином у Києві, майстерні з недокінченими або зіпсованими виробами, і форми, в яких їх виливали.

В XI ст. монах Падерборнського манастиря Теофіл у своєму «Трактаті про різні види мистецтва» писав, що «в цьому творі читач знайде… що винайшла Русь у мистецтві емалі і різноманітності черні». Таким чином, у XI ст. над Райном чітко уявляли собі ювелірні вироби Руси й їх місце в мистецтві Европи. Це дуже важливе, бо в Західній Бвропі перегородчастого емалю ще нет знали.

У нас є інші вказівки на висоту ювелірного мистецтва. В літопису читаємо про позолочені дошки на домовинах Бориса Та Гліба, що їх спорудив Володимир Мономах: «Багато, хто приходив з Греції та інших країн, казали «ніде не бачили такої краси!» Пам’яткою ювелірного мистецтва служить дошка Євангелії (Мстислава). Пляно -Карпіні писав, що в Каракорумі, в Монголії, бачив він високомистецькі вироби українця-ювеліра Кузьми.

Розкішні прикраси, ще їх виробляли в Києві, на Горі, для князів та бояр, імітували на Подолі для ширшої маси населення, заміняючи золото міддю і латунню. Центром виробництва різних прикрас для широкого вжитку був Туров, де виробляли, зокрема, намиста з мідних дуток із блакитною зерню.

Деякі вироби ремесла та мистецтва мали величезне поширення. Такими виробами були сережки з трьома кульками. Форма їх була однакова, хоч дорогі робили з золота, а простіші — із срібла. Були хрестики, зокрема енколпіони, що складалися з двох половинок, а всередині мали маленькі перегородки для мощів. Подібні сережки та хрестики знаходять також у Польщі, Чехії, Моравії, Сілезії. Дуже поширені були вироби з червоного овруцького шиферу: це, так звані, пряслиці для веретен, які зустрічались над Волгою, за Волгою, в Польщі; Чехії. На них іноді вирізьблювали ім’я власниці.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)