Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський) скачати онлайн-> Сігізмунд-Август (1544—1572)

Сігізмунд-Август (1544—1572)



Таким чином за Сігізмунда Старого, в 1544 році, Литовське князівство офіційно відокремилося від Польщі і знову мало окремого князя. Це був останній тріюмф литовських автономістів.” Але такий стан тривав лише чотири роки — до смерти Сігізмунда в 1548 році. Зв’язок Сіґізмунда-Августа з литовськими магнатами зміцнював його шлюб з княжною Варварою Радзівілл, проти якого протестували польські пани. На соймі в 1551 році не лише магнати, а навіть і шляхта рішуче висловилася проти інкорпорації, навіть проти спільних соймів.

Наступні роки минули в гострій боротьбі польських панів-уністів проти Великого Князівства. Протягом 165 років змагань за унію польські посли до Соймів призабули правдиві факти і заявляли, що унія існувала фактично з 1385 року і що лише Сіґізмунд її послабив. Перераховувалося «польські» землі, які нібито захопила Литва, і серед них — Луцьк.

Року 1558 ливонські лицарі, що вели боротьбу з Москвою, звернулися по допомогу до Сіґізмунда-Августа. Війна була тяжка, бо, крім Москви, довелося боротися із Швецією та Данією. В 1563 році московське військо захопило Полоцьк, старовинну провінцію литовської держави, що було тяжчою втратою, ніж утрата в 1613 році Смоленська.

Знесилена війною, литовська шляхта, проти волі магнатів, вислала Сігізмундові-Авґустові, з табору під Вітебськом, петицію, Щоб перевів унію з Польщею. Сіґізмунд-Авґуст, одержавши цю петицію, спочатку не дав їй ваги. Литовські пани погодилися вислати на коронний сойм до Варшави року 1563 відпоручників. Фактично репрезентантом. їх був Микола Радзівілл, а решта виявили подивугідну солідарність. Він, вирікаючись права обирати Великого князя, твердо стояв на тому, що Велике Князівство має залишитися окремим тілом, зберегти свій сойм, ради, права.

Справа з унією протяглася ще два роки. Тим часом до короля надійшли петиції з Волині та Підляшшя. Автори тих петицій просили прискорити справу унії, заявляючи, що за кілька років їхні землі обернуться на пустку, що ніхто не боронить їх від татар.

Становище Волині та Підляшшя було особливе: вони найбільше терпіли від татарських нападів. З другого боку —боротьба з Москвою, яка була головною справою для Великого Князівства, мало захоплювала їх, але вимагала коштів та людей. З приєднанням до Польщі вони сподівалися мати захист. Було, звичайно, чимало й інших причин: пограничні суперечки, наїзди сусідів тощо.

У січні 1569 року в Люблині скликано польсько-литовський спільний сойм, якого завданням було розв’язати справу унії Литви з Польщею. Спочатку провідники литовського автономізму, на чолі яких стояли Микола Радзівілл, племінник того, що був лідером на соймі 1563 року, та староста Жмудський, Ян Ходкевич, поставились рішуче проти унії, а польські пани намагалися довести, що унія реально існувала від часів Ягайла. Тоді литовські пани подали такий проект унії: 1) спільні вибори Великого князя, але з обов’язковим затвердженням його у Вільні; 2) спільні сойми тільки в справах зовнішньої політики та оборони; 3) кожна держава має свої власні сойми; 4) уряди дістають тільки «прирожденні обивателі»; 5) монета має бути осібна в кожній державі; 6) справи кордонів нормують особливі суди.

Цей проект поляки не підтримували, і литовські посли, довідавшись, що король рішуче став на їх бік, потайки виїхали, сподіваючись в такий спосіб зірвати сойм. Тоді поляки вирішили прийняти позаочну ухвалу; скасувати всі противні унії привілеї, приєднати Волинь та Підляшшя і готуватися до війни з Литвою, закликавши і допомогу татар.

Звичайно, непарляментарний учинок литовських панів, — а вони пізніше повернулися, — нічого не приніс, крім шкоди. Після того Волинь та Підляшшя без протестів приєдналися до Польщі. За ними прилучилася Київщина й Брацлавщина. Тут, можливо, діяло бажання не розділятися з іншими українськими землями державними кордонами. Всі ці землі прилучено нібито на історичних підставах, хоч насправді жадна з них не належала до Польщі. Зразком цих «історичних» підстав може бути такий: Київ належав до Польщі тому, що польські королі двічі брали й грабували його (Болеслав Хоробрий — за Святополка та Болеслав Сміливий — за Ізяслава). У мотивах про прилучення цинічно вказувалося лише на те, яку користь з того матиме Польща, але зовсім не згадувалося інтересів людности тих земель.

1-го липня 1569 року було укладено акт унії, згідно з яким Корона й Велике Князівство Литовське творили одну Річ Посполиту. Вони обирали спільно короля, якого проголошували Великим князем. Сойми мали бути тільки спільні Осібні уряди у Великому Князівстві задержувалось. Монета була спільна. Польська та литовська шляхта мали право володіти землями в обох частинах держави. Окремими залишалися: печатка, герб, фінанси, адміністрація та військо. У Великому Князівстві Литовському залишалися руська мова, як урядова, та Литовський Статут, як діюче право.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)