б) Міщанство



Місто на Подніпров’ї було підвалиною політичного суспільного життя давньої Руси, і його торговельні інтереси керували політикою. Устрій Литовської та Польської держав не давав можливости містам розвиватися, бо центральне місце належало магнатам, а пізніше — шляхті. Фокусом економічного життя став шляхетський фільварок, а не місто, яке жило своїм відокремленим життям. Міське населення України доби Середньовіччя було зорганізоване на німецький взірець, поділяючись на корпорації, в яких упривілейоване становище мало купецтво. Всі категорії людности були зб’еднані в цехи: лікарів, аптекарів, співаків, адвокатів, музик, ремісників. В Україні цехова організація з’являється ще в XIV ст.: грамота 1386 року згадує шевців Перемишля, які творили замкнену корпорацію з обмеженим числом членів. Аналогічна корпорація була у Львові. В XV ст. цехи поширилися вже по всіх містах України. Цех був самоуправною громадою з власним статутом, судом і виборним «цехмістром» на чолі. Члени цеху були зв’язані суворою цисципліною і час від часу відбували сходини, на яких обговорювали поточні справи. Цеховим майстрам підлягали підмайстри та учні. Після певного числа років навчання підмайстер складав іспит, предкладаючи свою досконало виконану роботу, свій «Меisterstuck». «шедевр», і тоді, за згодою всього цеху, міг бути прийнятий як майстер. Але цього було тяжко досягти. Кількість майстрів була цехом устійнена, і в інтересах майстрів було не збільшувати числа майстрів. Цех пильно дотримувався своїх устав. Цеховий провід стежив за якістю продукції своїх членів, слідкував за тим, щоб не було «браків»-недокладностей у роботі своїх членів, та щоб не було конкурентів поза цехом. Члени цеху, винні в порушенні статуту й моралі, були карані, навіть виключувані з цеху. Вони не мали права обминати рішень цехового суду.

Цехи мали свої свята, своїх патронів, ікони, прапори. В цілому цехова організація захищала інтереси продуцента і не рахувалася з інтересами споживача, покупця. Але на свій час вона мала позитивне значення, бо підносила якість продукції, вводила контроль над нею і об’єднувала ремісників певного фаху. Негативною стороною була надмірна регляментація і позбавлення свободи молоді, що відкривало простір для визиску її майстрами, для підкупу та хабарництва. Рівнобіжно з розвитком цехової організації більші міста виключалися з-під юрисдикції місцевої адміністрації і набували права самоврядування на підставі німецького, так званого Магдебурзького права. Це сприяло економічному розвиткові міст і перетворювало міщанство на окремий замкнутий стан. Першим у 1339 році дістав Магдебурзьке право Сянок. Провід у місті належав Місцевому патриціятові, який складався з найзаможніших родин, що не допускали до свого кола «чужих» людей. Патриції тримали в своїх руках посади довічно і передавали їх у спадок своїм родичам. У Львові, наприклад, вся влада була зосереджена в руках кільканадцятьох родин. Лише 1577 року його населення набуло права обирати «колегію мужів» з обмеженими контрольними правами. На чолі міського самоврядування стояли війт та бурмістри; лава з лавниками була судовою організацією, а рада з радниками — адміністраційною. Виконавчими органами були писар та шафарі. Статути Маґдебурзького права у більшій частині міст застерігали, що правне населення міста повинно належати до римо-като-лицької віри. Це вносило тяжке ускладнення в життя міст, де більша частина людности була православна. Ледве вдалося їм дістати право обирати одного-двох представників до лави та ради. У Львові, наприклад, православні українці не мали права займати жадної посади, і навіть мешкати могли лише в невеликій дільниці міста (Руська вулиця). Так само було в Перемишлі, Дрогобичі тощо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)