Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський) скачати онлайн-> ДУХОВЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКІЙ ДОБІ а) Національне життя

ДУХОВЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКІЙ ДОБІ а) Національне життя



Головним питанням культурного життя України в добі, якій присвячено цей розділ, було національне. Зоно давало підложжя всьому політичному, соціяльному, економічному і — в першу чергу — духовому життю. Як вказувалося вище не раз, у Великому Князівстві Литовському «руський елемент» (не чисто український, бо нарівні з ним виступав і білоруський) був панівним — до мови та церкви включно. Внаслідок поступової перемоги Польщі з її розвиненою культурою, вносився польський елемент, і між цими різними елементами почалася боротьба. Першою потерпіла на тому Галичина. Вже наприкінці XIV ст. поляки з’являються по містах і дістають найбільші земельні маєтки на Самбірщині, Ярославщині та Ряшівщині. Українські шляхетські роди поставлені були перед дилемою: втратити будь-яке політичне значення або перейти на католицтво і спольонізуватися. В містах і селах починають з’являтися німці і поляки. У XVI ст. вже не залишається в Галичині українців з верхніх верств, які трималися б своєї культури. Лише дрібна шляхта зберігала національне обличчр. Те саме було і в інших землях: Волзькій, Холмській, Підляській, які протягом XVI ст. втратили українські кадри шляхти. Польська колонізація знищила нечисленну й до того українську шляхту на Поділлі. На всій Київщині та Брацлавщині в XVI ст. не залишилось жадного заможного українського роду. Польонізація захопила міста, де споконвічне українська людність була загнана на передмістя. У Львові «русини» не мали права мешкати на головних вулицях. Українське селянство було розділене польськими осадниками та німецькими колоністами, але українська стихія в ньому була така сильна, що навіть асимілювала слабші чужі елементи в більшій мірі, ніж українська шляхта міщани.

Інше становище було на Волині, цій землі українських князів та заможних магнатів. Поки Велике Князівство Литовське зберігало свою незалежність від Польщі, Волинь була закрита для польських елементів. У привілеї Казіміра обіцяно, що «земель, замків, міст або будь-яких маєтностей. . . ніяких урядів» жадному чужинцеві не буде дано. І дійсно, волинська шляхта найдовше зберігала українську культуру. Однак, ще Вітовт почав надавати волинським містам німецьке право, при чому цим правом могли користатися тільки «люди св. Римської Церкви». Так українських міщан усувалося від права самоврядування. Пізніше, в XVI ст., в деяких містах, як Крем’янець, Берестя, дано право брати участь в самоврядуванні і православним українцям, але в певній пропорції з католиками. З часом польська шляхта появляється і на Волині, головним чином через шлюби з місцевими панянками та вдовами. Пани-Рада вживали заходів, щоб обмежити цей процес: забороняли давати землю в посаг тим, що одружуються з чужинцями, дозволяли замінювати землю грішми. Але це не могло затримати процесу, і баг.т) поляків здобували українські маєтності, а інеді — переводили іл просто під польську владу. Звичайно, українська шляхта, яка чисельно переважала польську, могла б дати відсіч, стати на захист української культури, але трагедія була в тому, що її спокушали польська культура, тісніший зв’язок з нею, привілеї, які забезпечували їх в урядах. Величезну вагу в цьому процесі мала польська колонізація Задніпрянських земель після Люблинської унії, коли там у басейнах Сули, Удаю, Сніпороду, Ворскли оселювались на величезних лятифундіях польські магнати. Доля цих земель вийняткова: в них не було жадної адміністрації, ні суду. Єдиним носієм влади на всю країну був воєвода Київський. Таким чином магнати — власники лятифундій — фактично були повними господарями країни й сила їх була правом.

Такі ж лятифундії творяться на Сіверщині, після «вічного» миру з Московщиною. Польські елементи значно слабше просякали в міщанську масу східньої України; навіть на Поділлі польський елемент по містах був слабий. Взагалі Подніпров’я до самої Хмельниччини задержало український характер. У Борисполі, наприклад, в реєстрах 1614 року не було жадного польського прізвища. Так само в новій колонізації України польськими дідичами селяни були українці, а не поляки. Трагедією цього процесу польонізації України було те, що в свідомість широких мас народу твердо входять поняття «вищости» та «нижчости»: вищости польської культури, польської мови, католицької віри; нижчости української народности, мови, православної віри. Поняття «лях», «католик» протиставляться поняттю — «русин», «схизматик». Зростання національного та релігійного шовінізму — явище нове для України. За княжої доби не було ні того, ні другого, навпаки, існувала повна толеранція, яку добре передавали слова: «сина та ону віру Бог дав». Тепер шириться релігійний антагонізм, головним чином внаслідок нетерпимости поляків. Виявів його було багато, починаючи з листа краківського біскупа середини ХП ст. Вернардова з Клерво про єретичність русинів. Цю нетолерантність угорці виявляли в не меншій мірі в часах окупації. З половини XVI ст. становище зміняється. Окремі епізодичні випадки заміняє вже систематично підкреслюване презирство до українського народу, для якого вживається термін «хлоп, а з того — хлопська мова, хлопська віра… Цю «хлопську віру поляки — «юберменші» України — звуть «еретицькою», «схизматицькою», і в поняттях українця православна віра ідентифікується з українською народністю.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)