б) Р і з ь б а



У ХV-ХVІ ст різьба, переважно на камені та на дереві, займає поважне місце В ній також помічається вплив західньоевропейського мистецтва.

З доби ренесансу збереглися чудові надгробники із постатями покійників у натуральний зріст в лицарському одязі: вони лежать або стоять Найкращий надгробник кн. К. Острозького з року 1579 знищено в Києво-Печерській Лаврі в 1941 році. З інших слід відзначити М. Гербурта — у Львові, в католицькій катедрі, майстер залишив своє ім’я — Ньюрнберзький різьбар П. Лябенвольф; в Уне-ві — надгробок В. Лагодовського з року 1573; в Бережанах — родини Синявських з років 1574-1636; праці майстрів І. Пфістера та Г. Гориста. Відомі — плоскорізьба на могильних плитах Острозьких біля Бардієва 1590 року, надгробок К. Ромультової в Дрогобичі 1572 р., зроблений львівським майстром С Чесеком.

Ще більше залишилось пам’яток дереворізьби обрамлення ікон, іконостаси і т. п. У цих дереворізьбах відбився ренесанс переважно італійський, хоч працювало чимало майстрів з Нюрнбергу, Значна кількість пам’яток ХVП ст. — іконостасів, декоративних прикрас будівель тощо — свідчить, що ця галузь мистецтва вже мала певну традицію, шкоду. Можна уявити, що в XVI ст. вже будували дерев’яні іконостаси, вкриті різьбою. Принаймні, Павло Алепський, описуючи в 1654 році Києво-Печерську Лавру, зазначав, що іконостас в Успенській церкві гарний, але старий. Треба гадати, що сюжетами різьби були улюблені в добі ренесансу лози і квіти, які зустрічалися в різьбі колон будинку Анчевського та братській каплиці у Львові.

в) Малярство

В XIV-XVI ст. церковне малярство в українських і білоруських землях стояло так високо, що з ним не могли конкурувати західньоевропейські мистці. Казімір Великий та Ягайло доручали «руським» майстрам розписувати в Польщі найголовніші катедри, як ґнезненську катедру і вислицьку колегію.

В 1393-1394 роках «руські» майстри з «Владикою» з Перемишля на чолі, малювали костьол на Лисці під Краковом і королівську спальню в краківському замку. Марійську каплицю в тому ж місті помальовано «візантійським способом»: на стелі був намальований Спаситель з дванадцятьма апостолами серед учителів Церкви, а каплиця св. Тройці, уфундована четвертою дружиною Яґайла Сонькою, була помальована згори донизу всілякими квітами з постатями вчителів Східньої Церкви. Про те, як високо розцінювали працю цих майстрів, свідчить те утримання, яке вони діставали: вина і ласощі під час праці, а по закінченні роботи їм дарували коні та хутра.

Малювань збереглося небагато серед них «грецькі» часів Яґайла в сандомирській катедрі з руськими написами і композиціям в стилі староруської традиції. З грамоти Яґайла на ім’я черемиського священика Галя 1426 року видно що цей священик мав великі заслуги і ніколи не занедбував королівських доручень, і король надав йому парафію на Засянні в Перемишлі.

Залишилися фрески савдомирської катедри з руськими написами і композиціями в староруській традиції. Крім того збереглися фрески каплиці св. Духа у вавельській катедрі Кракова, уфундованій Казіміром Яґайловичем і закінченій 1470 року. З них можна уявити цю «руську штуку», яку так шанували в Польщі. Такі ж розписи були в; замку литовських князів в Нових Троках, в церкві в Вітебську, в Люблині. З них можна уявити цю «руську штуку», яку так шанували в Польщі. Яґайло та його родина, які не визначалися симпатіями до «руської культури», так шанували «руських» малярів тому, що в ХІV-ХV ст. вже існувала тверда традиція уживання наших майстрів, властиво малярів для приоздоблення церков та королівських палат.

Фрески з кінця XIV ст. збереглися у вірменській катедрі у Львові: фрагменти Пантократа, св. Яків та Прохор, портрет титаря; вони візантійського стилю, але мають вже риси ґотицькі. Дуже цікаві фрески в замковій капелі св. Тройці в Люблині, виконані маляром Андрієм у 1415 році. В них дано увесь цикл розписів Нового Заповіту. Автор їх був великим новатором і творцем власного стилю, не подібного ні до візантійського, ні до ґотицького. В його творах помітна свобода композиції, руху, реалізм, гармонія барв.

Надзвичайно гарна кольористична стеля з багатьма фарбами в каплиці св. Хреста (вона ж — св. Духа), у. Вавелі, в Кракові, року 1470. На цих фресках помітно вплив Джотто. Стіни вкриті сценами з життя Христа, стеля — образами пророків і янголів з розкиданими серед них зірками, а в центрі, навпроти входу — образ Богоматері з піднесеними молитовно руками (Оранта) за старою традицією; традиційне відображення Тайної Вечері з двома постатями Христа. Тут видно київську традицію, що веде від Дмитрівського собору XII стол. Вплив італійського ренесансу помічається на фресках горянської каплиці біля Ужгороду, ХІV-ХV ст. Розпис Лаврівського монастиря XV ст. – в суворому стилі візантійського ренесансу, який ішов з Афону та Балкан.

Широко розвинулося в ХV-ХVІ ст. станкове малярство. Святі на іконах того часу мають вільні рухи, стрункі постаті, лагідний вираз обличчя. У ХV-ХVІ ст. постаті звільняються від візантійської умовности, нерухомости, урочистосте і обличчя набувають індивідуального виразу, життя. Це головним чином приносять впливи ренесансу. Можна спостерігати впливи нюрнберзькі, сієнські, нідерляндські.

Дуже високо стоїть малярство у Львові.: Поруч з іконописним малярством квітне і світське: портрети К: Корнякта, В. Лянґішівни та багатьох львівських міщан.

Вище ми вже згадували, що до цехів приймали лише католиків, тож працьовиті, талановиті малярі-українці були позбавлені опіки та підтримки цеху. Тим більша заслуга тих майстрів-українців, які, працюючи самотужки, пробивали собі шлях і творили надзвичайної краси речі.

В наведеному М. Грушевським досить довгому списку львівських малярів заслуговують на особливу увагу кілька моментів. Насамперед бачимо тут особу якогось Лаврина, чи Лавриша Филиповича з краківського передмістя, який фігурує з 1575 по 1610 рік. Він мав учнів або співробітників: це — Хрін Іванович, Семіон, Іван та Андрей, Васко Максимович, Онисько, Семен, Федько, Іван, Роман, Федько Малаха, Іванко і Олександер — сини Лавриша, Хведько та Іван — служники Лаврина. Можливо, список цих, зв’язаних з Лавришем малярів більший: неясні постаті Филипа Федоровича, Павла Орфініна та Фомки. Виявляється не абияка фігура маляра, який скупчує біля себе 15-16 учнів, має двох служників.

Друга цікава постать Федора Сеньковича, що розписував Братську церкву і працював на луцького владику та польських панів. Очевидно, зв’язаний з ним близько свояк його жінки, Анастасії Попівни (треба гадати доньки священика, що теж кидає пасмо світла на особу Федора Сеньковича), Микола Петрахнович, що розписував Братську церкву після пожежі. Третій момент, на який треба звернути увагу, це наявність жінок-малярок: Варвара малярка, можливо жінка маляра Васька, та Фімка, жінка маляра Романа; здається, це перша згадка про малярок-професіоналок.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)