Головна Головна -> Підручники -> Підручник Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський) скачати онлайн-> Буковина та Закарпаття

Буковина та Закарпаття



У ХVІ-ХVІІ ст. дві частини України — Буковина та Закарпаття — на кілька віків відділяються від України і живуть своїм окремим життям в чужих державах.

а) Буковина

Протягом другої половини XIV ст. румуни з Семигороду, шукаючи пасовищ для своїх отар, переходили Карпати та оселювалися в пізнішій Молдавії та Буковині між українськими оселями. 1359 року воєвода Мармарощини, що підлягала Угорській державі, Богдан І, збунтувався проти угорського короля, вигнав з Буковини угорських урядовців і заснував нову державу — Молдавію, до складу якої увійшла Буковина. Молдавська держава простягалася між ріками Серетом, Сучавою та Молдавою.

За молдавський престол точилася боротьба між румунськими та українськими претендентами, і деякий час престол посідав князь Юрій Коріятович (1373-1374 та 1400-1401 рр.). Ця боротьба свідчить, що в заснуванні Молдавської держави брали участь українські бояри і що на початку ця державна формація не була національно » визначена. Перемога була за румунською династією Мушат, яка панувала до 1552 року.

За цей час кордон Молдавського князівства поширився на північ: до нього включено Шипинську землю, Хотин, Цецину, Хмелів, частину Галицького Покуття, і на південь — до Чорного моря. Столицею Молдавського князівства був спочатку Серет, від 1391 року — Сучава, а від 1565 року — Яси. Від 1387 до 1497 року Молдавія визнавала протекторат. Польщі, а від 1514 — Туреччини, і цю зверхність визнавала до 1774 року, хоч час від часу вела війни зі своїми зверхниками.

Молдавія мала постійні стосунки з Україною. Вище згадувалося про повстання галицьких селян у 1489 році, провід в якому взяв Дмитро Муха, що походив з Буковини. Його підтримав Молдавський воєвода (володарі Молдавії звалися не князями, а воєводами, або господарями). Воєвода Стефан Великий (1457-1504) був приятелем українців і протектором української культури. Дмитро Вишневецький (Байда), унук Стефана, прагнув звільнити Україну, Молдавію, Волощину з-під польського та турецького панування.

Року 1574 на заклик воєводи Івоні прийшло 1 300 козаків з отаманом Сверчевським (Свирговським) на допомогу в боротьбі проти турків, і року 1577 на Молдавськім престолі сів отаман Іван Дідковіа, який видавав себе за брата Івоні.

Після короткого правління воєводи Єремії Могили (1594-1600), якого настановили поляки, Молдавією правив Михайло (Мігай) Хоробрий. На деякий час він об’єднав Молдавію, Волощину та Семи-город. Він вів боротьбу з Туреччиною.

1620-1621 року на території Молдавії, під Цецорою турки розгромили польську армію, а під Хотином польська та українська армії, під проводом гетьмана Сагайдачного, дали повний реванш, здобувши над турками перемогу. Проте, ці війни зруйнували Буковину, що викликало в 1623-1628 роках народні повстання.

Нова польсько-турецька війна 1634 року знову відбулася на території Буковини, принісши їй чергову руйнацію. По стороні Туреччини боролися татари, Молдавія, Волощина та козаки.

Року 1634 воєводою Молдавії став один із найвидатніших її господарів Василь Лупул, албанець з походження, один із найбагатших володарів Східньої Европи. За його правління посилилася румунізація Буковини.

Крім політичних зв’язків Молдавії з Україною, про важливі культурні зв’язки в кінці XV ст. І. Крипякевич пише: «Молдавські воєводи зуміли з’єднати собі у Галичині симпатії. Свідомі українці, особливо шляхта, вважали молдавські походи успішною зброєю проти Польщі і охоче давали підмогу молдавцям». Воєвода Олександер Лопушнянул (1552-1561 та 1564-1568) був фундатором «Волоської церкви» у Львові і з жінкою Роксандрою подарував у 1557 році Перемиській катедрі дорогоцінний кивот з мощами та ручний хрест. На прохання Василя Лупула, Петро Могила вислав до Молдавії ченців та вчителів, які заклали там низку духовних і світських шкіл.

б) Закарпатська Україна

Закарпатська Русь — земля білих хорватів — входила до складу Болгарського царства, а з занепадом його в другій половині X ст. опинилася під впливом Київської Держави. Під час міжусобиць, що постали після смерти Володимира 1015 року, король Угорський, Стефан І, захопив Закарпаття, і син його, Емеріх, мав уже титул «князя русинів». З того часу до XX століття Закарпатська Україна входила до складу Угорської держави.

Через Закарпаття проходила оборонна смуга: спочатку це були засіки в лісах, а в ХШ-ХІV ст. — замки. У зв’язку з тим поглиблювався процес февдалізації, великі королівські домена перетворювалися на магнатські лятифундії. Територія Закарпаття була поділена на адміністративні організації — жупи, якими правили жупани.

У XIII ст. Мукачівську домінію Угорський король Бела IV надав за чергою своїм зятям: князеві Ростиславові Михайловичу Чернігівському та князеві Левові Даниловичу Галицькому. В 1393-1414 років паном Мукачівської домінії та наджупаном Березького комітату (жупи) став князь Федір Коріятович, з роду литовських князів. У першій половині XV ст. Мукачівською домінісю володіли сербські князі, Стефан Лазаревич та Юрій Бранкович. Після того православний та слов’янський елемент зникає із закарпатської аристократії і залишається тільки серед селянства, з якого іноді виділялися дрібна шляхта та духовенство.53

У ХІІІ – ХV ст. на Закарпатті зустрілися два колонізаційних процеси: зі сходу — волоський, із заходу — німецько-словацький. Волохами називали почасти румунів, а почасти — румунсько-українське населення, яке приходило з Семигороду із своїми стадами, оселялося на гірських долинах і засновувало села на «волоському праві». Серед волохів було чимало й українців. Вони користалися самоуправлінням і платили чинш землевласникові.

Після татарської навали зміцніла німецька колонізація. Постав союз самоуправних німецьких гірничо-торговельних міст (Срібна земля). Появилися міста на німецькому праві: Бардіїв, Берегове, Севлюш, Пряшів, Хуст та ін. Одночасно йшла хліборобська колонізація на німецькому праві, в якій брали участь українці. Припливали із заходу словаки.

Закарпатська Україна була позбавлена самоуправління та упривілейованих станів. Українці зберегли свою народність насамперед завдяки релігійному відокремленню. Східне християнство ширилося тут, мабуть, ще з часів, коли Закарпаття належало до Болгарської, держави, але відомості про церковну організацію походять лише з пізніших часів: у XIV ст. були вже манастирі, серед них найбільших два: св. Миколая на Чернечій горі, біля Мукачева, та св. Михайла в Грушові, на Мармарощині. Православ’я в Угорщині, було тільки толерованою релігією, і манастирі, церкви, духовенство залежали від доброї волі землевласників.

1514 року Закарпаття взяло участь у повстанні семигородського шляхтича Юрія Довжі проти февдалів. Пізніше Закарпаття зазнало репресій після повстання «куруців», протифевдальної та проти-австрійської партії. Всі ці повстання погіршували долю українського селянства, що перебувало під гнітом кріпацтва.

1526 року, після поразки під Могачем, Угорщину поділено на три частини — між Туреччиною, Австрією та Семигородом. З того часу Закарпаття стало тереном, де безперестанку йшли бої. На рівнини нападали турки та татари. Протягом XVII ст. йшла боротьба між угорською шляхтою під проводом Семигороду та австрійським абсолютизмом з його угорськими прихильниками.

На початку XVII ст. в Закарпатті почалася боротьба між католиками та протестантами. Цісар Рудольф П підтримував на Угорщині католицизм у той час, як князь Семигороду, Стефан Бочкай, був кальвініст. Року 1606 Бочкай захопив цісарські землі на Закарпатті аж до Братислави, і тоді перейшли до Семигороду: Берег, Угоч, Токай, Сукмар. Миром було підтверджено право мадяр посідати всі уряди, але на соймах 1608 та 1609 років вони визнали за українцями права автономії в українських землях.

Закарпаття втягується в релігійні війни. Після смерти Бочкая цісар Матвій хотів був посадити на престол Семигороду католика-маґната Гомоная, але Бетлен Габор, підтриманий Туреччиною, дістав Семигород (1613-1629), а після смерти Матвія, Бетлен Габор був і королем Угорським (1620-1621). Він заволодів усім Закарпаттям і вступив до Протестантської Ліги, яка вела боротьбу з католиками. В союзі з Чехією Бетлен Габор обложив Відень, але втручання польських військ примусило його зняти облогу й рятувати Закарпаття. Тим часом у бою під Білою Горою Католицька Ліга розгромила Протестантську. На підставі Нікольсбурзького миру в 1621 році Бетлен Габор дістав ще й Мукачів.

Панщина, всякого роду побори: десятина, кватирування військ, рекрутчина, руйнація внаслідок воєн — доводили населення Закарпаття до розпуки. За прикладом повстання Тараса Трясила 1631 року вибухло повстання над горішньою Тисою. На чолі його став Петро Цісар. Загроза руйнації дідичних маєтків об’єднала католиків та протестантів. Також об’єдналися магнати і цісар Фердинанд ІІІ підтримав військами протестанта, князя Семигороду, Юрія Ракочія (1630-1648), наступника Бетлен Габора. Війська криваво здушили повстання. Проте, союз Ракочія з Фердинандом Ш не був тривкий: Ракочій незабаром, в союзі зі шведами та французами, почав війну з Фердинандом Ш і захопив горішню Угорщину. 1645 року в Лінцу був підписаний мир: за Ракочіем цісар Фердинанд ПІ визнав права над Православною Церквою в його володіннях. Так опинилася вона під владою князя кальвініста.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)