г) Література



Перші роки XVII ст. в літературі характеризувалися перевагою церковно-слов’янських праць. Полеміка, яка затихла була в 1610 році, з новою силою розпалюється в 1620-их роках, при чому участь у ній беруть тільки українці-уніяти та православні, без поляків, хоч провадиться вона переважно польською мовою. Але, поруч з польською мовою і починають користатися літературною українською. «Інтермедії» Якова Гаватовича в 1619 році написано народною мовою; в 1630 році живою народною мовою написано «Вірші з трагедії Христос Пасхон» Андрея Скульського та «Слово о збуренні пекла»; літературною українською мовою написано року 1646 «Перло многоцінное» — збірник поезій Кирила Ставровецького — і т. п.

Треба відзначити дві зв’язані з особою Петра Могили книги, які займають поважне місце в богословській літературі та красному письменстві і які з захопленням читалися широкою масою суспільства. Це — нове видання «Патерика» та «Тературґіма» Кальнофойського. «Патерик Печерський» з ХІІІ ст. двічі відредагований у Києві в XV ст., був увесь час улюбленим збірником. Він давав у формі невеликих біографічних оповідань ченців історію цього манастиря. В 1635 році Сильвестер Косів видав „Patericon” польською мовою — скорочений текст Патерика. З доручення Петра Могили, Атанасій Кальнофойський у 1638 році надрукував польською мовою «Тератургіму» — збірник оповідань про чудеса, що їх творили угодники Києво-Печерського манастиря. Цю книжку опрацював гурт учених ченців Києво-Печерського манастиря із значною участю Петра Могили, який крім вказівок авторові, дав йому для використання власні записки. «Тературґіма» дуже важлива тим, що в ній XVII ст. безпосередньо зв’язано з давнішими часами. Оповідання про чудеса мали піднести значення Києво-Печерського манастиря, як осередку благочестя. До «Тературґіми» додано було докладний плян манастиря, а також плян Києва.

Характеристичною ознакою літератури початку XVII ст. є захоплення віршами. Багато віршів мали літературний характер, іноді, з українським гумором, але тематика їх ширшала: з’являються вірші-панегірики, привіти, описи гербів, епіграми. Всяке шкільне свято, головно в Київській колегії, викликало вірші, з якими виступали і професори, і спудеї. Було багато віршів штучної форми — акростихів, та вибагливих форм: яйця, піраміди, сокири, чарки тощо. Цікавий вірш на честь Єлисея Плетенецького, написаний Стефаном Бериндою в формі герба Плетенецького.

Прекрасний вірш на похорон Петра Сагайдачного (1622) Кас’яна Саковича. Автор дає картину страждань України від татарських нападів, з якими боровся Сагайдачний; згадує його заслуги в обороні Церкви. Дуже важлива тенденція автора зв’язати сучасну Україну з тією, що воювала колись з Грецією, за Олега, за Володимира — коли прийняла християнство. Слава Сагайдачного — закінчує Сакович, — буде голосна, «поки Дніпро з Дністром многорибні плинути будуть».

Дуже поширені були панегірики: «Везерунок цнот» на честь Єлисея Плетенецького, панегірики на честь Петра Могили, «Ірмологія» Памви Беринди та Тараса Земка, «Евфонія», яку склали друкарі з приводу висвячення Петра Могили на митрополита; «Гелікон, т. е. сад умієтности» (1632 р.); «Евхарістеріон», підписаний учнями школи (1632 р.).

У XVII ст. закладено початок драми. В Україні драматичні вистави згадуються в 1619 р. в Кам’янці Струмиловій, в день смерти Івана Христителя: Якуб Гаватович виставляв польську драму на сюжет смерти Христителя. До драми приєднано дві інтермедії українською мовою та на народні українські теми: «Продав кота в мішку» і «Найкращий сон».

Драматичні вистави були зв’язані головним чином із шкільним навчанням. За зразок служили вистави в польських єзуїтських школах, де вони стояли на високому рівні. Ці вистави відбувалися в розкішній обстановці, в пишних залях, у присутності вищих представників шляхетства. В Україні драматичні вистави почали влаштовувати з першої половини XVII ст. головним чином у Києво-Могилянській колегії. Найдавнішою друкованою драмою була «Христос пасхой» — переробка грецької трагедії про терпіння Христа, надрукована у Львові 1630 року. Другою драмою була — «Розмышілянє о муці Христа» — Йоакінія Волковича з р. 1631.

Головними темами шкільних драм були Різдво або інші свята, або щось із життя святих, як драма «Про Олексія, чоловіка Божого», або про різні чесноти — «Милість Божа», «Милість предвічна» тощо. Драма складалася з прологу, в якому автор чи хтось із акторів пояснював зміст та мораль, двох або трьох дій та епілогу.

Дуже цінні для історії культури інтермедії, маленькі комедії-сценки і українського побуту, не пов’язані з текстом драми, що їх грали в антрактах між діями. Вони мали жартівливий характер, були пересипані дотепами, анекдотами і виконувались сучасною їм українською мовою. Треба сказати, що повното розвитку драма досягла в ХVІІІ ст., а в першій половині XVII ст. були тільки зародки її.

Окремий вид драми являв собою театр, в якому акторами були ляльки. Ляльковий театр був широко відомий в Західній Европі, а в Україні — в першій половині XVII ст. — він набув скорми так званих «вертепів».

Вертеп поєднував у собі шкільні різдвяні драми та інтермедії. Назовні це була велика скриня, поділена на два поверхи, в яких відбувалися одночасно дві дії: нагорі — біблійна, релігійна, а внизу — побутова, українська з її дотепами, жартами. Вертеп здебільшого носили по селах «бурсаки» або «спудеї». Повного розвитку досягнув він також у XVII столітті.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Ілюстрована Історія України (Михайло Грушевський)