Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2 скачати онлайн-> Боротьба російського уряду з “вольностями” Запоріжжя

Боротьба російського уряду з “вольностями” Запоріжжя



З перших же часів переходу запорожців російський уряд розпочав уперту боротьбу з їх «вольностями», передусім за скасування процедури виборів старшини, щоб обернути її на покірних йому урядовців. 1754 року заборонено давати пашпорти запорожцям за кордон, в 1750, 1755 роках обмежено право суду — спочатку відносно гайдамаків. Року 1756 вдалося російському урядові провести реформу обрання старшини: не Військова Рада мала обирати її, а сходини старшини, Рада ж тільки затверджувала кандидатів. Разом з тим дано право старшині залишатися на уряді без обмеження реченця. Становище Запоріжжя ще більше погіршало, коли року 1764 передано його у відомство Малоросійської Колегії, яка нехтувала вгіми правами запорожців, збільшувала повинності, вимагала видачі втікачів, засновувала нові військові залоги тощо.

1735 року в самому серці Запоріжжя, навпроти Січі збудовано Новосіченський ретраншемент з російською залогою. Начальник цього ретраншементу повинен був стежити за життям Січі і доносити про все Київському генерал-губернаторові. Російські залога та укріплення будували й в інших місцях. Запоріжжя опинилося під контролем російських старшин. Навіть на Великому Лузі засновано російську слободу — Жеребець.

З 1750-их років Запоріжжя було оточене кільцем російських укріплень: з півночі йшли — Нова Сербія, Українська лінія, Слов’яносербія; російські залоги стояли в Усть-Самарському, Новобогородицькому, Микитинському, Биркутському та Сокольському редутах. З 1770 року будується Дніпровська лінія від Дніпра до Озівського моря. Старшини російських залог втручалися в справи Коша під претекстом допомоги в боротьбі з гайдамаками, поводилися брутально, вчиняли здирства. 1757 року вони навіть заарештували ввесь Кіш: отамана, Федорова — суддю, писаря, осаула і цілий рік протримали їх у в’язниці в Глухові.

Звичайно, запорожці розуміли, до чого воно йде: року 1755 писар Романовський писав отаманові: «уже військо до лантуха взято, лише не знайшли засобу, як того лантуха зав’язати». Року 1770 з приводу Дніпровської лінії Пилип Львівський писав Калнишевському: «Вічная пам’ять нашим степам. Проспали».

Будування фортець та редутів було лише складовою частиною тієї пляномірної політики захоплення, освосння російським урядом запорозьких земель. Крок за кроком захоплювали різні поселенці — хто з Гетьманщини, хто з Росії — запорозькі землі. Спочатку, після повороту з-під татарської протекції, Кіш не протестував проти нових поселень Миргородського та Полтавського полків: не земля цікавила його, а правно становище поселенців — чи визнають вони владу Коша? Але нові поселенці приносили з собою владу гетьмана та Росії.

У 1740-их роках було втрачено північні землі, в 1750-их — землі шд Нову Сербію та Слов’яносербію. В 1760-их роках під Новоросійську губернію гзято нову смугу; в 1770-их роках будується Дніпровську лінію укріплень. Таким чином вся історія Нової Січі є історія планомірного захоплення запорозьких земель. Запорозьці боронили свої права, покликаючись на грамоти, противники діяли так, ніби мали перед собою порожні землі; новосербське начальство видавало листи на заселення слобід на Великому Інгулі, на Самоткані, Домоткані — на запорозьких землях.

Кіш спочатку боронив свої права легальне: надсилав прохання про захист; з 1756 року в Петербурзі майже без перерви перебували депутації козаків з цінними подарунками вельможам — бочками вина, риби, чудовими кіньми, навіть верблюдами. Благали, показували копії грамот, але в Петербурзі вимагали від депутацій оригіналів, яких вони не мали. Обіцяли депутатам розшукати оригінали в архівах, а тим часом захоплювали щораз нові землі.

Втративши надію на допомогу, запорожці почали збройнон рукою звільняти землі від чужинців.

Про те, як збільшувалася втеча селян на Запоріжжя, свідчаті такі цифри: за 1767—1774 роки втекло з Новоросійської губернії за офіційними даними, 3.405 душ мужеської статі, за один тількі 1775-ий рік — 5393.

У творах публіцистів відбивалася тривога з приводу цієї втечі Історик Г. Міллер, в записці, написаній на замовлення графа Паніна відзначив, що запорожці засновують великі слободи, а старшина її на тому багатіє. В іншій, анонімній записці висловлюється незадоволення, що запорожці переманюють селян; поселили, мовляв, уже 25.000 дворів і обернули селян на своїх підданих. У «Маніфесті про зруйнування Січі» сказано, що перейшло на Запоріжжя 50.000 селян. В цьому вбачалось загрозу залежности Запоріжжя від Росії і прагнення запорожців створити незалежну область.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2