2. Фінанси



Фінанси України-Гетьманщини в XVII ст. були неподільно зв’язані з господарством гетьмана і мали натуральний характер. В основі державного господарства лежали реквізовані в польської шляхти землі, які стали власністю Війська Запорозького — давні «королівщини», що служили на утримання державних установ та урядовців. Селяни, що мешкали на цих землях, платили податки скарбові. З цього фонду приділяли рангові землі старшині і урядовцям, але якщо вони втрачали свої посади, то ці землі мусіли повернути скарбові. Завдяки ж щедрості гетьманів ці землі часто перетворювалися на власні, і скарб їх втрачав. Року 1729 Данило Апостол хотів був відібрати ці землі на скарб і з цією метою переведено по всіх полках «Слідство о маєтностях».

Постійні прибутки йшли від податків. За податковою системою Гетьманщини оподатковувалось найбільш незаможну людність — селян та міщан, а козаки та манастирі податків не платили. Селяни платили різні податки, в тому числі т. зв. «стації» , при чому вносили їх частину продуктами, частину грішми. «Стації» йшли на утримання війська, і розмір їх залежав від місцевих умов. Не було й певної одиниці оподаткування: в одних місцевостях брали податки від землі, в інших — від кількости худоби. На користь гетьманської адміністрації йшли: «показанщина» (податок на виробництво горілки), тютюнова десятина, мито від продажу горілки; ця остання стаття прибутку була дуже велика. Великі прибутки давало мито від продажу дьогтю, тютюну, від зборів з млинів.
До державного скарбу йшли податки від вивозу та довозу товарів (за вивіз — «евекта», за довіз — «індукта»). Податки час від часу зростали: року 1714 введено новий податок — «головщину» — не з вартости товару, а з «голови» власника та наймитів, що везли товар.

Податки часто здавали на «відкуп» в оренду окремим особам або організаціям. Орендарі звичайно збирали з населення більші суми, ніж треба було здати до скарбу. Особливо поширились оренди за Самойловича.

Державний скарб не був відмежований від приватного скарбу гетьмана. 1687 року, коли арештовано і заслано гетьмана Самойловича, сконфісковано скарбницю, в якій були нероздільні власні кошти гетьманські та державні. Половину їх узяла Москва, а половина залишилася Мазепі, і він широко використовував ці скарби.

За гетьманування Брюховецького зроблено першу спробу відокремити державні фінанси від приватних гетьмана: встановлено посаду генерального підскарбія, керівника державних фінансів. Але ця посада зникла разом з Брюховецьким і відродилася тільки 1728 року.

За Мазепи державний та приватний фонд повністю об’єднано Тяжко відшукати чіткіше виявлений приклад цієї неподільности, ніж події після смерти гетьмана Мазепи. Спеціяльна комісія, покликана Карлом XII у складі польського генерала Станіслава Понятов-ського, державного секретаря Генріха Мюллера і королівського камергера Кастенія Клінґенстірну, розглянула питання — кому належить спадщина гетьмана: його небожеві, Андрієві Войнаровському — себто, чи є вона приватною власністю гетьмана — чи Військові Запорозькому — себто Українській державі. Комісія вирішила питання на користь Войнаровського.

Це рішення — несправедливе в своїй основі — поставило під удар всю справу Мазепинської еміграції. Пилип Орлик, обраний на гетьмана, ввесь час витрачав на державні справи свої власні гроші.

У Бендерській конституції присвячено багато уваги фінансовим справам. Вона відновлювала уряд генерального підскарбія і обмежувала гетьмана в правах розпоряджатися «добрами військовими». Гетьман не мав права самовільно роздавати ці «добра» манастирям, духовенству, урядникам, слугам, вдовам і т. п. Він повинен був задовольнятися своїми оброками і прибутками «на булаву та особу його гетьманськую належачими, як то — індуктою, полком Гадяцьким, сотнею Шептаківською, добрами Почеповськими, Оболонськими й іншими інтратами, які здавна ухвалено і поставлено на уряд гетьманський». Конституція обіцяла полегшу всім козакам та посполитим; оренди, стації компанійські і сердюцькі мали бути «відставлені». Бендерська конституція встановлювала нові посади полкових підскарбіїв — по два на полк, які мали завідувати поборами полковими та міськими і щороку складати звіт. Вони підлягали генеральному підскарбієві.

Бендерська конституція залишилася тільки кабінетним твором, ніколи не була здійснена, але дещо з неї збереглося.

Року 1728 поновлено посаду генерального підскарбія. Відокремлено державний скарб від приватного скарбу гетьмана, але державний скарб передано під контроль російського уряду. Україна просила дозволу обрати одного підскарбія, але призначено двох, при чому один із них мав бути росіянин. Діяльність їх регулювалася спеціяльними інструкціями. їм належали керівництво збиранням грошових та натуральних податків, витратами їх, контроль над підлеглими їм органами та фінансовою стороною праці магістратів. Підскарбії мали скарбові канцелярії та нову установу — «Щетну комісію».








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2