3. Малярство



Малярство досягло в ХVII-ХVIII ст. високого рівня. Наприкінці XVII ст. шириться новий стиль церковного розпису: священні події подаються на тлі детально розробленого краєвиду, з тваринами, птахами (зразок цього стилю — розпис Троїцької церкви в Києво-Печерській Лаврі). Постаті Ісуса Христа, Богоматері, Святих набувають спеціяльних для українського мистецтва рис. На іконах часто відображують постаті осіб, що офірують ікони: гетьманів, старшини (на іконі Покрови маємо портрет Хмельницького). Ці твори зберігають індивідуальні риси портретного малярства і всі деталі українського краєвиду та одягу, що роблять їх дуже цінними для історії побуту. Особливо цікаві ікони в м. Сорочинцях, на Полтавщині, а також ікони Угорської України.

Розвивається світське малювання, особливо портретне. Серед портретистів були видатні майстри. Еліта українського суспільства: митрополити, гетьмани, полковники та їхні дружини, визначні міщани мали свої портрети, хто гірший, хто ліпший, великі, на ввесь зріст, а маленькі — для медальйонів. Портрети прикрашали будинки, їх покладали до трун; портрети відображалися на іконах, як жертводавців, так і тих, за спомин яких давали до церкви інкону. Портрети цікаві з різних поглядів: багато з них мають психологічні риси й допомагають уявити собі особу, портрет якої подається. Цікаві портрети і з побутового погляду: на них бачимо одяг, іноді датований; бачимо поступову заміну української ноші західньою (портрети Мазепи, Данила Апостола — в лицарських латах), К. Розумовського, Г. Полетики — в цивільних убраннях.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2