Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2 скачати онлайн-> Суспільний лад України за російської окупації 1. Шляхетство

Суспільний лад України за російської окупації 1. Шляхетство



Поруч з ліквідацією автономії України й перетворення її на звичайну російську область, ішло перетворення української старшини на загальноросійський стан — на «шляхетне російське дворянство». У цьому дуже сприяла сама старшина, яка протягом багатьох років вимагала надання їй прав російського дворянства. У попередній частині була вже мова про ті категорії старшини, які оформилися у XVIII ст. Найвищі з цих категорій без заперечень були визнані російським урядом за шляхетські. Року 1781 було встановлено, що значкові товариші належать до шляхетського стану. Цим встановлювалося межу між «рядовим» козацтвом і його верхівкою, яка протягом понад сто років викристалізовувалася, набувала різного роду привілеї та права. У наслідок цієї еволюції «Україна мала зверхній стан суспільства».

Року 1785 Катерина II поширила на Україну права російського дворянства. Це було логічним наслідком позбавлення України автономних прав: оскільки Лівобережна Україна ставала органічною частиною Російської імперії — становий поділ населення був прирівняний до станового поділу населення Росії, з додатком козацтва, якому не відповідали стани Росії.

Претендентам на дворянство треба було довести свої права. В кінці XVIII ст. і на початку XIX ст. українська старшина гарячкове розшукує докази своїх дворянських прав. Щоб одержати ці права, треба було довести претендентові своє походження або від справжніх дідичів, шляхти польських часів, або — від вихідців-дворян з інших країн, або довести, що ще в Польщі визнавали за ним шляхетську гідність, або виставити 12 свідків «благородного образу жизни». В останній стадії питання вирішував департамент герольдії Сенату.

У цьому питанні знову поділилися старшини південних і північних полків. У південних полках справа стояла зле: старшині тяжко було довести походження від «шляхетних» предків, отже залишалося або доводити службу предків в рядах козацької старшини, або виставляти 12 свідків. Наслідки були сумні: дуже багато старшин, особливо значкових товаришів, не дістали дворянства. Краще було в північних полках: там доводили головним чином переходи предків, білоруських шляхтичів із Могилівського та Мозирського повітів до Стародубського та Чернігівського полків.

Тільки в 1835 році справа була закінчена: дворянство було признане бунчуковим та військовим товаришам, але значкові товариші цих прав не здобули. Правда, за довгий час клопотань чимало значкових товаришів здобули право дворянства персональною службою,

все ж число, яким не надано дворянства, було велике. З цього кола вийшли «різночинці» — службова інтелігенція, духовенство, а дехто був приписаний до козацтва.

На Лівобережній Україні діяли особи, які ставили своїм завданням допомагати сучасникам доводити свої права на дворянство. Цю справу вважали вони за «подвиг» для слави України. Відомо багато людей, які присвятили себе цій справі: А. Чепа, В, Полетика, Р. Маркевич, В. Чарниш, М. Милорадович, Т. Калинський та ін. Чепа казав, що робить це «по усердию й любови к нации», Т. Калинський — «от безпристрастного к отечеству поревнованияі». Здебільшого були вони самі безперечні дворяни, значні дідичі, матеріяльно не заінтересовані наслідками праці, а робили це тільки для «блага нации».

Цей рух мав дуже велике значення: особи, що розшукували докази прав на дворянство, вивчали літописи, хроніки, універсали і т. п. джерела історії України. Питання «нації» стало основним, і воно об’єднувало людей з різних таборів.

Інші умови були на Правобережній Україні, де дідичі були майже виключно поляки. Російський уряд не визнавав національного питання; ввесь суспільний лад залишився недоторканим, і польське шляхетство зберегло всі свої права.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2