в) Висока школа



Уже в Гадяцьких статтях Івана Виговського 1658 року згадувалося про університет. З того часу багато разів в різного роду документах повторювалося бажання мати університет. Особливо чітко висловлено це бажання в наказах депутатам до Комісії для складання нових законів 1767 року, але з тих домагань нічого не вийшло.

Перший університет в Україні засновано 1805 року в Харкові коштом місцевого шляхетства й купецтва. Ініціятором цієї справи був В. Каразін, ліберальний громадський діяч Слобідської України. Харківський університет скупчив навколо себе найкращі культурні українські сили. Ректором його був український поет П. Гулак-Артемовський; серед професорів були видатні сили України та Західньої Европи, як проф. Шад та інші. На довгий час Харківський університет став осередком української патріотичної думки. Тут були професорами — І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, з 1882 року — Д. Багалій.

У Харкові стали видавати часописи: «Украинский Вестник», «Украинский Журнал»; пізніше І. Срезневський видавав «Запорожскую Старину» —збірник пісень та переказів про Запоріжжя.. Назви цих видань свідчать про інтереси, якими жили їх видавці. Харківська група була зв’язана з Прагою—осередком слов’янофільства. Реакція кінця правління Олександра І поклала край ліберальним настроям харківської групи.

Другим за чергою був Київський університет св. Володимира, заснований 1834 року на базі закритого Крем’янецького ліцею. Професори ліцею, бібліотеки, колекції — все було перенесене до Київського університету. Засновано цей університет для того, щоб створити фортецю проти впливу поляків після першого польського повстання. Університет мав спочатку два факультети: філософський та юридичний. Року 1841 відкрито медичний факультет, а року 1850 філософський факультет поділено на два: історико-філологічний та фізико-математичний. Першим ректором був М. Максимович, відомий енциклопедист, друг Гоголя та Шевченка, дослідник історії й археології України.

Київський університет став одним із головних осередків українського руху, не виправдавши надій графа Уварова, що цей університет буде твердинею монархізму та русифікації. Серед професури були видатні українські вчені: так— доцентом був М. Костомаров; довгий час катедру історії посідав В. Антонович, видатний історик України, який протягом 1880-1890 років обсадив усі катедри історії в університетах України (Д. Багалій — в Харківському, П. Голубовський та М. Довнар-Запольський — у Київському, І. Линниченко — в Новоросійському, М. Грушевський — у Львівському, Б. Ляскоронський—в Ніженському інституті) своїми учнями. Всі вони ширили так звану «Київську історичну школу» і передавали її своїм учням.

Так у галузі вивчення історії України Київський університет став осередком, з якого розходилися в усі міста історики. Тим, чим був В. Антонович на історичному факультеті, професор М. Владимирський-Буданов став для юридичного факультету. Професор М. Владимирський-Буданов — творець історії українського права; учні цього професора теж розсіялися по інших університетах.

Протягом XIX ст. в Київському університеті було багато видатних вчених у всіх галузях науки. Значно змінився контингент студентів. На початку це були переважно поляки-шляхтичі, далі — українські та російські шляхтичі, а в 1860-их роках переважала українська демократична молодь, серед якої ширилися революційні ідеї. У кінці XIX ст. в Київському університеті організуються студентські українські громади.

Українські університети, разом із російськими, пережили різні етапи. Року 1863 введено статут дуже сприятливий для розвитку науки. Університетам дано широку внутрішню автономію — право обирати всю адміністрацію, професорів, доцентів. Року 1883 введено новий статут, за яким касувалося автономію, обрання адміністрації, участь професорів в управлінні. Життя університету підлягало суворій реґляментації та наглядові куратора шкільної округи. Запроваджений був контроль над студентами, введено обов’язкову уніформу тощо. Цей статут діяв до 1917 року, хоч зазнав значних змін після революції 1905 року.

Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований 1864 року.

Інший характер мав Львівський університет, заснований 1784 року цісарем Йосифом II з латинською мовою викладання. Року 1787 при ньому був «Студіюм Рутенум» з українською мовою. Року 1805 університет перетворено на ліцей, а року 1817 — знову на університет, але з німецькою викладовою мовою. Року 1849 в університеті вперше постала катедра української мови та літератури; катедру цю зайняв Я. Головацький. Увесь час точилася боротьба між українцями та поляками за мову викладів. Року 1871 скасовано обмеження в мові викладів, але фактично університет польонізувався. Все ж року 1894 засновано катедру історії України, яку посів проф. М. Грушевський, а року 190О засновано катедру української літератури (К. Студинський).

На Буковині університет засновано 1875 року в Чернівцях; викладовою мовою була німецька, але були катедри й з українською мовою навчання: української мови і літератури, церковно-слов’янської мови та практичного богослов’я.

Університетами не обмежувалися високі школи на Україні в XIX столітті. У Києві була Духовна Академія. Славетна Київська Академія була закрита, а на її місці 1819 року відкрито звичайну Духовну Академію. Були — Технологічний Інститут — у Харкові (з 1884 р.), Політехнічні — у Києві (з 1898 р.), у Львові (з 1844 р.) та Одесі; Ветеринарний Інститут — у Харкові, Сільсько-Господарський — в Одесі, Гірничий — в Катеринославі, Вищі Жіночі Курси — в Києві, Харкові та Одесі.

Усі ці високі школи, розкидані по всій Україні, мали одну спільну рису: всі вони були засновані окупантами і викладовою мовою в них були — російська, німецька, польська. Уперта боротьба за українську мову не мала успіху; досягненням був дозвіл мати кілька — змістом та мовою — українських катедр у Львівському університеті.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2