Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна психологія (Л.Е.Орбан-Лембрик) скачати онлайн-> Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник



Авторитет (лат. autoritas — вплив, влада) — загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Агресія (лат. aggredi — нападати) — індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

Адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) у психології особистості — пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому.

Адаптивність (лат. adaptatio — пристосовувати) — інтегративна властивість, яка характеризує ступінь психологічної адаптації особистості і визначається відповідністю (власне адаптивність), відносною невідповідністю (неадаптивність) або крайнім ступенем невідповідності і відсутністю можливості адаптації (дезадаптивність) між цілями, устремліннями індивіда і досягнутими результатами.

Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Аксіальна (лат. axis — вісь) комунікація — комунікація, що спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації (особу, групу).

Активність особистості — здатність особистості ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом.

Акцентуація (лат. accentuo — наголошую) характеру (грец. charakter — риса, особливість) — надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, що є крайніми варіантами норми.

Альтруїзм (лат. alter — інший) — надання допомоги, не пов’язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Асоціалізація (грец. а… — префікс, що означає заперечення, і socialis — суспільний) — засвоєння особистістю норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які спричинюють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства.

Атракція (лат. attractio — притягування) — виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Атитюд (англ. attitude — ставлення, установка) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Аудиторія (лат. auditor — слухач і auditorium) — приміщення, де виголошують промови, читають лекції) — група людей, яка сприймає повідомлення.

Аутоагресія (грец. autos — сам і лат. aggredi — нападати) — агресивні дії, спрямовані проти власної індивідуальності, проти самого себе.

Афект (лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) неадекватності (лат. adaequatus — прирівняний) — негативний стан, породжений невдачами в діяльності, зіткненням завищеної самооцінки особистості з її реальними можливостями.

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею переживаються.

Віра — особливий стан психіки, який полягає у повному прийнятті людиною відомостей, подій, явищ або власних уявлень, які можуть бути основою її “Я”, визначати вчинки, судження, форми поведінки.

Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor — прихильність) — тенденція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.

Воля — здатність людини, що проявляється у самодетермінації, саморегуляції нею своєї діяльності і різних психічних процесів.

Вчинок — практична дія, опосередкована процесом взаємодії і спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням ситуації, самооцінкою, активністю індивіда, намірами, рівнем домагань, статусно-рольовими характеристиками, ціннісно-смисловою та мотиваційною сферами особистості, нормативним регулюванням у конкретній групі чи суспільстві).

Гендер (англ. gender — рід) — сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди визначають статеву належність індивіда, дають визначення понять “чоловік” і “жінка”.

Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок.

Говоріння — психологічний компонент вербальної комунікації; метод втілення в систему знаків певного смислу, кодування інформації; механізм мовлення, побудови висловлювань.

Громадська думка — публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства.

Групова динаміка (грец. dynamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Групова дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв’язання завдання, знайти групове розв’язання проблеми.

Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв’язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей.

Групова нормалізація — соціально-психологічний феномен, який виникає у результаті групової дискусії, коли протилежні точки зору, навіть екстремальні позиції, згладжуються і стають єдиною усередненою думкою.

Групова поляризація — соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групова сумісність — соціально-психологічний показник згуртованості групи, що виражає можливість безконфліктного спілкування і погодження дій індивідів в умовах спільної діяльності.

Групове інтерв’ю (лат. interview, букв. — зустріч, бесіда) — засіб з’ясування суджень і думок членів групи з конкретного питання і оцінення ситуації, що склалася.

Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності и членів.

Групові очікування, або експектації (англ. expectation — очікування) — сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації.

Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду).

Групові ролі — типові способи поведінки, які пропонують, очікують і реалізують учасники групового процесу.

Групові санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку, впливає на дотримання індивідами існуючих у ній норм та цінностей.

Девіантна (лат. deviatio — відхилення) поведінка — система вчинків, що відрізняються від загальноприйнятиху суспільстві норм права, культури, моралі.

Делінквент (лат. deiinquenns — правопорушник)— суб’єкт, чия негативна поведінка у крайніх своїх проявах становить карний вчинок.

Депресія (лат. depressio — пригнічення) — афективний стан, який характеризується негативізмом, пригніченим емоційним фоном, зміною мотиваційно-когнітивної сфери, загальною пасивністю поведінки.

Десоціалізація (лат. de… — префікс, що означає віддалення, скасування, і socialis — суспільний) — зворотний щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси людей, входженням її в асоціальні чи антисоціальні неформальні групи.

Деформації (лат. deformo — перекручую, спотворюю) спілкування — відхилення від норм взаємодії, які прийняті в суспільстві і відповідають світовим стандартам.

Діяльність — специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, в тому числі й самої себе, умов і засобів свого існування; цілеспрямований взаємовплив учасників взаємодії.

Дружба — особлива форма міжособистісної взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів.

Егоїзм (франц. ego’isme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб’єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — осердя) — зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб’єкта взаємодії та самодостатню особистість.

Екстремальна (лат. extremum — край, кінець) ситуація — інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища (їх сукупності), що робить життєво необхідним включення механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання, максимально можливого за таких обставин психологічного та біологічного комфорту.

Емоції (лат. emoveo — хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоційно-психічні стани — потяги, емоції, почуття, прагнення, бажання, переживання особистості, пов’язані з пізнанням і самопізнанням; воля, яка виникає завдяки потягам та емоціям і зумовлює дії та вчинки людини.

Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) — осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої особистості (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність).

Етнічна (грец. etnikos — народний) група — стійка спільність, що історично склалася на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси, неповторні якості, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація та ін.).

Етнічний стереотип — продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільності, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений, стандартизований образ, уявлення про певний об’єкт.

Етноцентризм (грец. ethnos — плем’я, народ і centrum — осердя) — психологічна схильність сприймати всі життєві події з позицій своєї етнічної групи, вважаючи її еталоном.

Ефект (лат. effectus — виконання, дія) ореолу (лат. aureolus — золотий) — тенденція перебільшувати тим, хто сприймає, однорідність особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші.

Життєва мета — форма самопрогнозування, ідеального уявлення бажаного майбутнього.

Життєва перспектива — спосіб усвідомленого, відносно структурованого засвоєння особистістю свого майбутнього.

Життєві плани — спосіб усвідомлення свого ставлення до подій власного життя, підвищення своєї ролі у регулюванні індивідуальної життєдіяльності (під час прийняття життєво важливих рішень).

Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які сумовою успішної діяльності особистості.

Ідеал (франц. ideal) — узагальнене уявлення про максимально можливий рівень розвитку особистості, реалізації її потенціалу.

Ідентифікація (лат. identicus — тотожний) — процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв’язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб’єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.

Ідентичність (лат. identicus — тотожний) — збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, неперервності історії свого життя.

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуально-специфічний вплив — трансляція індивідом іншим людям своїх особистісних рис у формі взірців особистісної активності.

Інститути соціалізації — конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв’язків (сім’я, школа, неформальні організації, засоби масової інформації тощо).

Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному відображенню дійсності.

Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.

Інфантилізм (лат. infantilis — дитячий) — збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віку.

Каузальна (лат. causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — інтерпретація необхідної суб’єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мотивів поведінки.

Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).

Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб’єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).

Когнітивна (лат. cognitio — знання, пізнання) сфера особистості — пізнання і перетворення людиною навколишнього світу.

Компетентна (лат. competens — належний, відповідний) людина — індивід, який має досконалі знання у певній професійній сфері.

Комунікативна структура малої групи — відносини індивідів між собою і навколишнім середовищем, які спрямовані на актуалізацію комунікативного потенціалу групи і реалізуються в системі інформаційних зв’язків.

Комунікативний вплив — внутрішня комунікативна установка комунікатора стосовно себе і реципієнта, вербальні і невербальні особливості повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища.

Комунікативний потенціал групи — комунікативні можливості групи, що можуть бути використані для забезпечення всіх її реальних відносин і зв’язків (внутрішніх і зовнішніх).

Комунікативний потенціал особистості — притаманні особистості об’єктивні й суб’єктивні комунікативні можливості, які реалізуються як свідомо, так і стихійно і є внутрішнім резервом індивіда.

Комунікативний простір — соціально-психологічне середовище, в якому можливе формування адекватної комунікативної моделі спілкування.

Комунікативні бар’єри (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Комунікація (лат. communico — спілкуюсь із кимось) — спектр зв’язків та взаємодій, що передбачають безпосередні чи опосередковані контакти, реалізацію соціальних відносин, регуляцію соціального процесу, ціннісне ставлення до нього, обмін інформацією, співпереживання, взаєморозуміння, сприймання, відтворення, вплив групи на людину чи однієї людини на іншу.

Конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Конформна (лат. conformis — подібний) поведінка — дія людини, яка проявляється у її податливості реальному чи уявному тиску групи! зміні установок і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна.

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи.

Культура мовлення — здатність індивіда використовувати оптимальні для конкретної ситуації мовні засоби, етичні норми.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності, реалізовуючи свої потреби й інтереси у взаємодії із соціальним оточенням.

Культура спілкування — сукупність знань і вмінь, способів і навичок комунікативної взаємодії, а також пов’язаних з нею загальних для конкретного суспільства і конкретних ситуацій етико-психологічних принципів і норм.

Лідер (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі.

Лідерство — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом.

Локус (лат. locus — місце, місцезнаходження) контролю (лат. control — перевірка, контроль) — властивість особистості, яка передбачає схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) та власним здібностям і зусиллям (інтернальний локус контролю).

Любов — високий ступінь емоційно-позитивного ставлення до іншої людини, стан сильного потягу до єднання з нею.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об’єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

“Маргінальна” (лат. marginalis — той, що перебуває на краю) особистість — індивід, який, опинившись на межі двох чи кількох культур, подолав межі спільності, в якій виховувався, однак не зміг увійти або не був прийнятий у нову групу.

Маса — більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися відносною однорідністю поведінки індивідів.

Масова організована комунікація — систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, преса, відео-, звукозаписи тощо), які мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки й оцінки людей.

Масовий настрій — порівняно тривалий, стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільностей.

Ментальність (франц. mentalite — склад розуму, світосприйняття) — своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Меншість — частина групи, наділена меншими можливостями впливу (авторитетом, статусом та ін.).

Міжгрупова дискримінація (лат. discriminatio — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб’єктом і об’єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб’єктивне відображення зв’язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

Міжособистісне спілкування — процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Міжособистісний вплив — процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншого індивіда.

Мода (лат. modus — норма, правило, міра) — форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом домінуючих у суспільстві настроїв, смаків, захоплень.

Мотив (лат. movere — штовхати, приводити у рух) — спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб; сукупність зовнішніх чи внутрішніх умов, які зумовлюють активність суб’єкта і визначають її спрямованість.

Мотиваційна сфера — складне інтегральне психологічне утворення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани особистості, які виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності.

Навіювання, або сугестія (лат. suggestio — навіювання) — процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.

Навчальна діяльність — один із видів діяльності студентів, спрямований на засвоєння ними теоретичних знань, умінь і навичок.

Наслідування — процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.

Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об’єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об’єктом уваги.

Національний характер — своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на нього.

Невербальна (лат. verbalis, від verbum — слово) поведінка — найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають психічні стани людини, її ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Невербальне спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

Невербальні комунікації — система відчужених і незалежних від психологічних і соціально-психологічних властивостей людини, наділених чіткими значеннями символів, знаків, жестів, що використовуються для передавання повідомлення.

Неформальна структура малої групи — емоційно забарвлені зв’язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

Обман — свідоме намагання людини створити у партнера хибне, неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення.

Особистий вплив — властивість, особистісна якість, сутнісна сила людини, які виявляються у здатності впливати на іншу особу спонукальним, стримуючим, заспокійливим або іншим розвивальним способом, змінюючи не тільки її поведінку, а й погляди, мотиви, свідомість, характер.

Особистість — суб’єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв’язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини.

Паніка (грец. panikon — несвідомий жах) — емоційний стан, різновид поведінки великої сукупності людей, породжений дефіцитом або надлишком інформації, загрозливим впливом зовнішніх умов і виражений почуттям страху.

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Песимістична особистісна установка на перспективи виходу із кризи — інтегральне психічне утворення, яке включає в себе когнітивний (суїцидальні думки і наміри), емоційно-мотиваційний {наявність емоцій, в яких домінують депресія, тривожність, почуття вини), поведінковий (підготовка і реалізація суїцидальних дій) компоненти.

Позиція (лат. positio — розміщую, ставлю) — стійка система відносин людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

Предмет прикладної соціальної психологї — закономірності діагностування, консультування і здійснення впливу на соціально-психологічні явища за допомогою психотехнологій у різних сферах, умовах і на різних рівнях.

Предмет соціальної психологї — вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб’єктивного відображення людиною об’єктивних соціальних відносин і соціальних спільностей.

Престиж (франц. prestige — авторитет, вплив, повага) — міра визнання суспільством заслуг індивіда (соціальної спільноти), громадська оцінка його суспільної вагомості; результат співвідношення соціально значущих характеристик особистості зі шкалою цінностей, що склалася в певній групі.

Прийняття рішення — волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини.

Психологічний зміст спільної діяльності — сукупність цілей, завдань та операцій, які сприяють задоволенню основних мотивів цієї діяльності, потреб та соціальних цінностей членів групи.

Психологічно оптимальне спілкування — процес, за якого реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, що зумовлюють цілі, та способів спілкування, які не викликають у партнерів почуття незадоволеності.

Публіка (лат. publicus — всенародний, громадський) — короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв’язку з якимось видовищем.

Ранг(нім. rang— чин і франц. rang— ряд) — чин, звання, категорія людей, явищ дійсності; ступінь соціального визнання людини в групі.

Раціональне (лат. rationalis — розумний) розуміння — накопичення, систематизація інформації, оперування знаннями про інших людей задля досягнення максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про них об’єктивним рисам, властивостям та можливостям.
Ресоціалізація (лат. re… — префікс, що означає зворотну або повторну дію) — відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві.

Ретиальна (лат. rete — мережа) комунікація — комунікація, адресатами якої є багато реципієнтів.

Референтна (лат. refero — повідомляю) група — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, орієнтуючись у своїх вчинках і самооцінці на її норми та цінності.

Рефлексія (лат. reflexio — звернення назад, самопізнання) — усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб’єкт стає об’єктом свого спостереження; аналіз власного психічного стану.

Роль (франц. гбіе — список) — певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки людини залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

Самовизначення — усвідомлений вибір особистістю позиції у певній життєвій ситуації, підкреслене ставлення до чогось чи когось.

Самоефективність — почуття власної компетентності та ефективності.

Самоконтроль — усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям та поведінкою відповідно з “Я-характеристиками”, ментальністю, ціннісно-смисловою, потребово-мотиваційноюта когнітивною сферами.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей, ставлення інших до себе і свого місця серед них.

Самопізнання — процес пізнання суб’єктом себе, своєї діяльності, внутрішнього психічного змісту.

Самосвідомість — здатність людини безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу своїх можливостей.

Самотність — сукупність емоцій, які виникають у відповідь на дефіцит (кількісний і якісний) соціальних контактів; болісне, гостре переживання, яке виражає певну форму самосвідомості і свідчить про порушення системи відносин і зв’язків особистості із зовнішнім світом.

Світогляд — система поглядів на об’єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до себе та навколишньої дійсності.

Система мотивів — сукупність спонукальних причин, що зумовлюють суїцидальні дії та вчинки людини.

Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

Смуга відчуження — виникнення напруження між учителем та учнем, яке характеризується нездатністю вчителя контролювати свої дії та вчинки, ставлення до дітей.

Соціалізація (лат. socialis — суспільний) — процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Соціальна адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.

Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов’язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.

Соціальна перцепція (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — цілісне сприймання суб’єктом соціальних об’єктів (людей, груп, спільностей), яке дає змогу надійніше визначати успішність і перспективи міжособистісної взаємодії.

Соціальна поведінка — відносно узгоджена і послідовна сукупність соціально значущих вчинків особистості.

Соціальна психологія — наука про взаємозв’язок соціального і психічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, cпільності; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда і групу.

Соціальна реабілітація (лат. re… — префікс, що означає зворотну або повторну дію, і лат. habilitas — придатність, спроможність) — поновлення, включення в нормальний процес соціалізації хворих, осіб, що пережили стрес під час аварій, катастроф, стихійних лих тощо.

Соціальна спільність — сукупність індивідів, об’єднаних соціальними зв’язками і причетністю один до одного за певною ознакою.

Соціальна страта (лат. stratum — шар, пласт) — конституйована у соціальній структурі суспільства спільність, що об’єднує людей на певних загальних позиціях чи на основі спільної справи, протиставляючись іншим угрупованням.

Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки (стосовно конкретних об’єктів, до вироблення його суб’єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об’єктів тощо.

Соціальне життя — упорядкована система взаємодій індивідів, сукупність видів, форм спільної діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов та засобів їх існування, реалізацію інтересів, цінностей, потреб, утому числі й потреб у спілкуванні, встановленні соціальних контактів.

Соціальний контроль — нормативне регулювання поведінки людей системою засобів впливу суспільства та соціальних груп задля збереження цілісності й стійкості останніх, забезпечення їх позитивного розвитку.

Соціальний тип — узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що належать до певної соціальної спільності.

Соціальні класи — великі соціальні спільності людей, які різняться місцем в історично зумовленій системі суспільного виробництва, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, а отже способами одержання і розмірами суспільного багатства.

Соціальні норми — еталон, мірило, зразок, з якими особистість співвідносить свої вчинки, на основі яких обґрунтовує свої дії, оцінює поведінку інших.

Соціально-психологічна дезадаптація (франц. des… — префікс, що означає знищення, видалення, і лат. adaptatio — пристосовувати) — порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища засобами взаємодії і спілкування за хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе і свої соціальні зв’язки та міжособистісні контакти.

Соціально-психологічна компетентність особистості — сукупність спеціальних комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань, які дають змогу індивіду орієнтуватися у соціальних ситуаціях, міжособистісних відносинах (взаємодія, відображення соціальних оцінок, регуляція поведінки тощо), приймати правильні рішення та досягати визначених цілей.

Соціально-психологічна реальність — якісно нове утворення, яке виникає на межі соціального та психічного, має суттєві ознаки кожного з них і в якому важливими є закономірності та механізми взаємозв’язку соціального та психічного, їх взаємодія, взаємозалежність і взаємовплив.

Соціально-психологічна стабільність — стан відображення соціально-психологічних явищ, взаємозв’язку спільності й особистості, за якого жоден з них не може істотно змінити соціальні відносини в своїх інтересах.

Соціально-психологічний досвід — єдність комунікативних знань, умінь і навичок, нагромаджених на основі та в процесі безпосередньої взаємодії людей у соціальних групах.

Соціально-психологічний клімат — морально-психологічний настрій, який відтворюється у взаєминах у групі, умови, що створюють ефективний процес навчальної діяльності.

Соціально-психологічний клімат групи — якісний аспект міжособистісних відносин, що виявляється у сукупності внутрішніх (психологічних) умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності і всебічному розвитку особистості у групі.

Соціально-психологічний простір — об’єктивна форма суб’єктивного сприйняття, представленого системою певних оцінок, уявлень та образів; соціальна діяльність людей чи груп, відносини і взаємодія між ними, їхні наміри, позиції і цілі, взаємозв’язки і взаємозалежності.

Соціально-психологічний тип — узагальнене відображення сукупності соціально-психологічних особливостей і якостей особистості, які виявляються в конкретному соціально-психологічному середовищі.

Соціально-психологічні механізми — психологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

Соціально-психологічні явища — феномени, що виникають у результаті взаємодії суб’єктів комунікативного процесу (окремих індивідів і спільностей) у певних умовах, відтворюють соціально-психологічну реальність, спонукають і регулюють поведінку людей, сприяють організації різних форм діяльності та спілкування, здійснюють обмін інформацією і переживаннями.

Спілкування — увесь спектр зв’язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Спосіб життя — стійка типова форма життєдіяльності особистості та спільностей, міра їх включення в соціум, типові форми взаємодії індивіда із суспільством, групами, іншими людьми.

Спосіб життя великої соціальної групи — сукупність стійких типових форм життєдіяльності спільності.

Стадії соціалізації — етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду.

Статева диференціація (лат. differentia — різниця, відмінність) — сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на основі яких розрізняють чоловічу і жіночу стать.

Статева роль — роль, зумовлена належністю людини до певної статі.

Статус (лат. status —- стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки і привілеї.

Статусно-рольові параметри — характеристики особистості, які визначають її поведінку, індивідуальність, виявляються у вчинках, активності.

Стереотип (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) — відносно стійкий і спрощений образ соціального об’єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив’язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

Стереотипізація — процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів; віднесення соціальних об’єктів або форм взаємодії до відомих чи таких, що здаються відомими, явищ, приписування їм знайомих рис з метою прискорення чи полегшення міжособистісного спілкування.

Стиль лідерства — спосіб, метод роботи, манера поведінки індивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.

Стиль спілкування — система принципів, норм, методів, прийомів діяльності і поведінки індивіда.

Стратегія (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) спілкування — загальна схема дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети, яку переслідують співрозмовники.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан людини, що виникає під дією екстремальних впливів; особливий психічний стан людини на стадії пристосування до нових умов існування, спричинений надмірною психофізіологічною мобілізацією організму.

Структура (лат. structure — розташування, порядок) спілкування — порядок стійких зв’язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура малої групи — сукупність зв’язків між членами групи.

Структура соціальної влади і впливу в малій групі — сукупність зв’язків між членами групи, спрямованість та інтенсивність їх взаємного впливу.

Суїцид (англ. suicide — самогубство) — акт добровільного самознищення, який людина здійснює у стані сильного переживання, порушення душевної рівноваги або психічного захворювання.

Суспільство — система соціальних зв’язків, сукупність усіх способів взаємодії і форм об’єднання людей за конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями, відповідним типом діяльності та спілкування, що виникають у процесі соціального життя і становлять цілісність.

Суспільний настрій — переважаючий стан почуттів соціальних груп у певний період.

Сфера соціалізації — середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв’язків індивіда із зовнішнім світом.

Тактика (грец. taktika — мистецтво командування військом) спілкування — система послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню поставленої мети.

Темперамент (лат. temperamentum — узгодженість, устрій) — стійка характеристика індивіда, яка виявляється в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

Тест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості.

Тип (грец. typos — відбиток, форма) лідера (керівника) — людина, наділена лідерськими властивостями; яскравий представник певної групи людей.

Упередження — установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії.

Усамітнення — перебування у самостності, ізольовано, відокремлено, без спілкування з ким-небудь.

Установка — цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об’єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

Фасцинація (англ. fascination — зачарування) — спеціально організований вербальний вплив при передаванні інформації, спрямований на підвищення якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку реципієнта.

Формальна структура малої групи — взаємини і зв’язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання.

Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда.

Функції (лат. functio — виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Функціонально-рольовий вплив — вид міжособистісного впливу, характер, спрямованість та інтенсивність якого зумовлюються не особистісними властивостями партнерів, а їх рольовими позиціями.

Характер (грец. character — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до цих обставин.

Ціннісні орієнтації — спрямованість інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші, спосіб диференціації особистісних об’єктів і явищ за їх особистісною значущістю.

Ціннісно-смислова сфера — складне цілісне утворення, представлене передусім ціннісними орієнтаціями, котрі формуються при засвоєнні соціального досвіду, виявляються у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах та слугують важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда.

Цінність — феномен, який має для людини велике значення і відповідає її актуальним потребам та ідеалам; опосередковане культурою поняття, яке є еталоном належного у досягненні потреб.

Чутки — недостовірна або частково достовірна інформація, що надходить від однієї особи або групи, про події, ситуації.

“Я-концепція” (лат. conceptio — сприйняття) — цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного “Я”, формування якого відбувається поетапно аж до самосвідомості.

“Я-образ” — остаточне уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, осмислення своєї ролі на кожному життєвому етапі; особистість у єдності всіх аспектів її буття, відтворених у самосвідомості,

“Group-think” — спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваючи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна психологія (Л.Е.Орбан-Лембрик)