Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аграрне право України (Гайворонський В. М., Жушман В.П) скачати онлайн-> Розділ VIII. Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва

Розділ VIII. Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва



§ 1. Поняття, значення, проблеми та правове регулювання відносин у сфері соціального розвитку села
Необхідність сучасних аграрних перетворень в Україні, соціального відродження села обумовлена переходом до ринкових відносин. Аграрні перетворення неодноразово проводилися в країні і раніше, але, по суті, вони не давали позитивних результатів. В окремі періоди відбувався певний підйом сільськогосподарського виробництва, але в цілому економіка аграрного сектора занепадала.
За час, що минув від 1991 року, обсяги валової аграрної продукції в Україні скоротилися більше, ніж на половину, триває процес зменшення сільського населення, не вирішена проблема так званих «неперспективних» сіл, різко погіршилася екологічна ситуація в сільській місцевості у зв’язку з забрудненям земель і водойм ядохімікатами, радіонуклідами тощо, спостерігаються інші негативні явища.
Стратегією економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки, Указом Президента України від 20 грудня 2000 року «Основні засади розвитку соціальної сфери села» визначені і офіційно затверджені основні засади і пріоритети розвитку соціальної сфери села, серед яких важливе місце посідають організаційно-економічні і правові заходи, спрямовані на поліпшення життєзабезпечення сільського населення в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері. Зокрема, це допомога відсталим селам і регіонам; надання державних кредитів на житлове та інше будівництво працівникам агропромислового комплексу; матеріальне та інше стимулювання переселенців у сільську місцевість; поліпшення обслуговування сільського населення та розвиток матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення; поліпшення планування й забудови населених пунктів у сільській місцевості тощо.
Ці заходи є першочерговими, пріоритетними як життєво важливі для села. Для їх здійснення необхідно усунути недоліки:
а) політичного характеру (протистояння в парламенті, неузгодженість у діях між гілками влади і управління);
б) правові (обмеженість і суперечливість чинного законодавства);
в) економічні (криза в економіці країни в цілому та її аграрному секторі зокрема);
г) соціальні (передусім споживацьке ставлення частини суспільства до потреб та інтересів села).
Вище викладене, аналіз чинного законодавства дозволяють сформулювати загальне поняття основних засад розвитку соціальної сфери села.
Основні засади розвитку соціальної сфери села являють собою комплекс пріоритетних економічних, правових, політичних і соціальних заходів, спрямованих на відродження села, поліпшення організації життєзабезпечення сільського населення як структурної складової стратегії здійснення аграрної і земельної реформ.
Важливість здійснення соціально-економічного реформування на селі обумовило необхідність розробки і прийняття спеціального законодавства по врегулюванню цих відносин. Першим законом, в якому були викладені правові завдання соціальних перетворень на селі, став Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (в редакції від 15 травня 1992 року).
Відповідно до цього Закону пріоритетність економічного і соціального розвитку села в Україні забезпечується державою шляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:
— надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямків трудової та господарської діяльності, власності на результати своєї праці;
— створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури сільського господарства;
– зміна державної інвестиційної політики, зокрема спрямування на першочергове формування матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії і наукового забезпечення для агропромислового комплексу, поліпшення його соціально-економічного становища та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;
— ресурсного забезпечення капітальних вкладень для соціально-економічного розвитку села та агропромислового комплексу;
— створення умов для еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію;
— удосконалення регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою кредитування, оподаткування, страхування;
— спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку селянської сім’ї;
– підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів та працівників масових професій для всіх господарств і напрямків виробничої діяльності;
— створення рівних можливостей для всіх громадян, які постійно проживають у сільській місцевості, в задоволенні соціальних, культурноосвітніх і побутових потреб;
– формування системи аграрного законодавства, спрямованого на здійснення аграрної і земельної реформ у цілому і соціально-економічного розвитку села зокрема.
З метою створення саме такої системи Верховною Радою і Президентом України, з порівняно невеликим інтервалом у часі, було прийнято ряд винятково важливих законодавчих актів, з усієї сукупності яких особливе місце посідають Закони України «Про селянське (фермерське) господарство», »Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про фіксований сільськогосподарський податок», Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки», Закон «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», Земельний кодекс України. Ці та інші правові акти закріпили положення про відмову держави від монопольного володіння і розпорядження землею, визнання приватної власності на землю і надання їй рівноправності з іншими формами власності, створення умов для становлення і розвитку індивідуально-селянського, (фермерського) укладу тощо. Вказані правові положення набули важливого соціально-економічного значення, оскільки вони сприяли формуванню нової психології селянина, який відчув себе господарем у здійсненні соціально-економічних перетворень у продовольчому секторі економіки.
Незважаючи на прогресивну спрямованість розробленого і прийнятого законодавства, яке діє не тільки в сільському господарстві, айв усіх сферах економіки, зміни в земельних відносинах на селі, відбувалися повільно.
Припинення державної монополії на землю, її приватизація обумовили необхідність прискорення процесу паювання колективних земель. Ці важливі питання були вирішені Указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення замельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року.
Ними було передбачено паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства з видачею кожному члену цих сільськогосподарських утворень сертифікату про право на земельну частку (пай). Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» був завершений процес паювання земель і реформування колективних сільськогосподарських підприємств із створенням на основі приватної власності на землю таких сільськогосподарських виробничо-господарських формувань, як: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю; приватно-орендні підприємства, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи і т. ін.
Важливе місце в комплексі правових заходів, спрямованих на соціальний розвиток села, посідають заходи з приватизації державного майна, які здійснюються відповідно до Законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Усі ці та інші нормативні акти (постанови Кабінету Міністрів України, відомчі акти) визначають порядок та особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі.
Свого часу, при перетворенні колгоспів у радгоспи та інші державні підприємства, передача майна відбувалась на безоплатній основі. У процесі приватизації радгоспів та інших державних підприємств майно передавалось на цій же правовій основі. Робилося це з метою відшкодування колишнім колгоспникам вартості раніше переданого ними майна державі, що було важливим чинником забезпечення життєдіяльності сільського населення, надання їм реального права на придбання частки майна внаслідок приватизації та реформування державних підприємств.
Отримавши також і свої земельні паї, селянські сім’ї можуть нарешті визначитись щодо форми господарювання (фермерське господарство, приватно-орендне, кооператив, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство чи щось інше). Передача землі у власність селян є реальною передумовою розвитку підприємницької діяльності на селі і успішного її поєднання з виконанням підприємцями широкого кола соціальних функцій по наданню допомоги сільському населенню і в першу чергу уразливим його верствам: інвалідам, пенсіонерам, дітям. Формування зазначених підприємницьких структур на селі пов’язане також з наданням належних побутових і соціальне- культурних послуг приватним підсобним господарствам і забезпеченням робочими місцями сільського населення.
Отже, законодавство України надає агропромисловим товаровиробникам право вільного вибору форм власності і напрямків трудової і господарської діяльності, забезпечує умови для відродження і розвитку селянських (фермерських) господарств, особистих селянських господарств, створює умови раціонального використання і збереження селянами переданих їм у власність і наданих в користування земель, соціального їх захисту.

§ 2. Джерела фінансування розвитку соціальної інфраструктури села
Джерелами фінансування соціальної розбудови села є асигнування державного і місцевих бюджетів, позабюджетних та спеціальних фондів, власні нагромадження підприємств, організацій і громадян, кредитні ресурси, кошти від приватизації майна, благодійних фондів тощо.
Важливим важелем економічного впливу суб’єктів господарювання і держави на розвиток соціально-економічних процесів в аграрному секторі є інвестиційна діяльність.
Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» передбачається, що будівництво в сільській місцевості водопроводів, каналізаційних систем і споруд, мережі газо- і електрозабезпечення, шляхів, об’єктів побуту, житла здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів.
Функції розпорядника цільових державних централізованих капіталовкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого самоуправління і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове і ефективне їх використання.
Із бюджету фінансуються також витрати на утримання установ соціальне- культурою і спортивного призначення в сільській місцевості, в тому числі будинків для інвалідів і ветеранів праці, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також на проведення фізкультурно-спортивних заходів.
Надання різноманітних побутових послуг (допомога в обробці присадибних ділянок, по ремонту житла, господарських будівель тощо) та послуг соціально-культурних (матеріальна та інша допомога у зв’язку з весіллям, народженням дитини і т. ін.) фінансується з місцевого бюджету і за рахунок сільськогосподарських підприємств. Важливою умовою ефективного вирішення економічного і соціального розвитку села і, передусім, поліпшення демографічної ситуації на селі є належне здійснення житлового будівництва. Житлово-будівельні правовідносини складаються на основі Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», Указу Президента України «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», а також норм житлового та іншого чинного законодавства.
Нормами законодавства, а також постановою Ради Міністрів України «Про додаткові заходи щодо розвитку індивідуального житлового будівництва на селі та поліпшення соціально-демографічної ситуації в трудонедостатніх господарствах» регулюються правовідносини індивідуального житлового будівництва.
Уряд України та місцеві ради, говориться в цих нормативних актах, повинні сприяти індивідуальному житловому будівництву на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську місцевість) пільгові умови з забезпеченням будівельними матеріалами і обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових кредитів.
Значні пільги передбачені молодим і багатодітним сім’ям, а також індивідуальним забудовникам, які працюють у сільському господарстві, переробній і обслуговуючій галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості. Ці пільги зберігаються також за зазначеними особами у випадках будівництва житла на кооперативних засадах.
У сучасних умовах житлове будівництво в сільській місцевості може здійснюватись як підрядним способом підприємствами системи Украгробуду за рахунок коштів державного бюджету та окремих товаровиробиків, так і господарським способом за рахунок коштів сільськогосподарських товаровиробників, способом на вищевказаних пільгових умовах.
У центрі уваги Конституції України є людина, її добробут, матеріальна та соціальна забезпеченість і захищеність. Указом Президента України «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» також передбачено створення комфортного життєвого середовища, належних умов праці і відпочинку сільського населення, що забезпечуватиметься шляхом розвитку галузей соціальної інфраструктури села. А це, зокрема, передбачає:
— сприяння розвитку ідивідуального житлового будівництва з використанням гарантій і пільг, передбачених законодавством для сільських забудовників;
— нарощування обсягів будівництва житла для молоді в рамках реалізації програм індивідуального будівництва на селі «Власний дім»;
— інвестування з урахуванням фінансових можливостей державного та місцевих бюджетів спорудження житла в трудонедос-татніх (занепадаючих) селах;
— спрощення порядку оформлення дозвільних документів на житлове будівництво;
— формування фонду комунального житла для надання його на умовах оренди громадянам;
— забезпечення надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (рекострукцію) житла багатодітним сім’ям;
— здійснення заходів щодо випуску необхідних конструкцій та інженерного обладнання для індивідуального житла.
Важливим аспектом соціально-економічного розвитку села є поліпшення становища у сфері інженерного облаштування сільських населених пунктів. Саме ці обставини зумовили необхідність відображення в цьому Указі Президента України положень про:
— розроблення і реалізацію державних і регіональних програм водо-газо-енергопостачання та розвитку мережі сільських доріг;
— першочергове постачання питної води до сільських населених пунктів, жителі яких користуються привізною водою;
— посилення котролю за якістю питної води з місцевих джерел;
— розвиток мереж газопостачання в регіонах, де немає інших джерел забезпечення енергоносіями;
— будівництво твердого покриття на сільських дорогах, реконструкцію місцевих доріг відповідно до сучасних вимог.
Вони є логічним продовженням і конкретизацією приписів, викладених у Законі України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» (ст. 6) про те, що всі шляхи, які зв’язують сільські населені пункти (в тому числі в їх межах) з мережею шляхів загального користування, належать до категорії доріг загального користування і разом з усіма під’їздними шляхами до сільських населених пунктів передаються Українському державному концерну з будівництва, ремонту й утримання автомобільних шляхів.
Фінансування будівництва та ремонту шляхів у сільській місцевості здійснюється як за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету, так і з інших джерел, відрахувань підприємств усіх форм власності.

§ 3. Права та обов’язки сільгосппідприємств у будівництві об’єктів культурно-побутового і спортивно-оздоровчого призначення
Чільне місце в комплексі заходів, спрямованих на розвиток соціальної сфери села і його відродження, належить створенню для жителів сільської місцевості культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших умов. Указом Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» передбачено:
— зміцнення матеріально-технічної бази клубів, бібліотек, музеїв, закладів фізичної культури і спорту, поліпшення комплектування їх обладнанням, інвентарем, літературою, кіно- і відеопродукцією;
— забезпечення реалізації державних і регіональних програм збереження пам’яток історії та культури;
— надання пріоритету в роботі закладів культури на селі, питанням відродження національної культури, звичаїв, традицій та обрядів, розвитку народних ремесел;
– впровадження дійової системи фізкультурної просвіти сільського населення, що сприяла б формуванню традицій здорового способу життя, престижу здоров’я сільських мешканців, залученню їх до активних занять фізичними вправами;
– забезпечення відповідного рівня обслуговування сільського населення засобами фізичної культури і спорту;
– впровадження на селі ефективних форм фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням регіональних і місцевих особливостей, традицій, умов праці та дефіциту вільного часу сільських мешканців, специфіки їх життєдіяльності;
— сприяння створенню та діяльності на селі первинних осередків фізкультурно-спортивних товариств і т. ін.
Спорудження об’єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення відповідно до ч. 1, ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» здійснюється місцевими радами і місцевими державними адміністраціями за рахунок державного і місцевого бюджетів.
Господарства (підприємства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб’єкти господарської діяльності незалежно від форм власності не позбавлені права також за рахунок власних коштів і накопичень здійснювати будівництво вищевказаних об’єктів. Спорудження будинків культури, бібліотек, спортзалів, спортивних шкіл, профілакторіїв, будинків відпочинку, дитячих ясел і садків та інших об’єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати і шляхом об’єднання на договірній основі коштів з місцевими радами та місцевими державними адміністраціями.
Забезпечення сільського населення об’єктами культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення може здійснюватись і благодійними фондами та організаціями і установами ( в тому числі і міжнародними), а також промисловими підприємствами, які безпосередньо не пов’язані з сільськогосподарським та агропромисловим комплексом. Промислові підприємства, відповідно до ст. 7 Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», в цих випадках забезпечуються матеріалами централізовано і не оподатковуються. Також не оподатковуються прибутки будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об’єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, освіти, зв’язку, енергетичних, газових і водорозподільчих систем, тваринницьких приміщень інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку і інших об’єктів, які впливають на поліпшення соціального стану села. Ці заходи передбачаються чинним законодавством з метою заохочення і залучення цих підприємств до участі в розбудові села та його відродженні.
Життєво необхідним є вирішення питань у сфері медичного обслуговування сільських жителів, а також торгівлі, зокрема забезпечення рівних з містом умов постачання населення промисловими і продовольчими товарами, побутового обслуговування, забезпечення електроенергією на пільгових умовах, що передбачено ст.12 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу». Проте практика свідчить, що виконання цього закону здійснюється не належним чином.
Виходячи з цього, Президент Указом «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», з метою пожвавлення цього процесу, передбачив такі заходи, як:
– наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживання сільського населення, розширення їх мережі;
– запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах;
— широкого використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв’язку, інших комунікацій;
— збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції;
– відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу і взуття, побутової техніки тощо.

§ 4. Організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців необхідних професій для агропромислового комплексу
Вихідною ланкою розвитку соціальної сфери села, його відродження й розбудови є організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців необхідних професій для АПК. Відомо, що аграрна та земельна реформа належать до визначальних у державотворенні України, гарантуванні її продовольчої безпеки, а тому роль надійного кадрового забезпечення висококваліфікованими фахівцями сільського господарства переоцінити неможливо. Очевидним є також те, що відсутність належної правової бази щодо кадрового забезпечення висококваліфікованими фахівцями сільськогосподарського виробництва негативно впливає на цей процес. Проте не можна сказати, що ця проблема взагалі законодавством не врегульована.
Так, тим же Законом «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» (ст. 22) регламентовано, що до всіх вищих навчальних закладів (університетів, інститутів), коледжів, технікумів і т. ін. встановлюється квота прийому сільської молоді, яка є обов’язковою до виконання. Порядок і умови квотування встановлюються Урядом.
Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої і соціальної сфери села в державних навчальних закладах здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів, а також на підставі договорів про оплату навчання між навчальними закладами та підприємствами, організаціями.
Цим же Законом передбачений порядок перепідготовки і підвищення кваліфікації працівниками сільського господарства. Зокрема, передбачається, що перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів є обов’язковими і проводяться періодично в строки, визначені державними органами.
Виходячи з позицій вищевказаного Закону, з метою подальшого розвитку його положень і втілення в життя Президент України в ст. 1 Указу «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села» передбачає пріоритетність запровадження нових форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців для виробництва та соціальної сфери села, створення належної матеріально-технічної бази для навчальних закладів, які готують таких фахівців, а також розробку і реалізацію сучасних програм перепідготовки та професійного навчання незайнятого населення.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аграрне право України (Гайворонський В. М., Жушман В.П)