Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аграрне право України (Гайворонський В. М., Жушман В.П) скачати онлайн-> Розділ XI. Громадяни як суб’єкти аграрних правовідносин (їх правовий статус)

Розділ XI. Громадяни як суб’єкти аграрних правовідносин (їх правовий статус)



§ 1. Загальна характеристика правового положення громадян як суб’єктів аграрних правовідносин
У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Ці суб’єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридичне закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.
Правовий статус – це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов’язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб’єктами суспільних відносин, в тому числі й аграрних. Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника — це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб’єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов’язків та інтересів, закріплених У чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.
Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.
Права, свободи і обов’язки, закріплені в Конституцією Україні (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Положення цієї статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях.
У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).
В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).
З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчудження об’єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.
Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров’я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.
Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі і сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і падіння виробництва звужує можливості по належному забезпеченню прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров’я тощо.
Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов’язками. Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного Закону кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Закріплені в Конституції права та обов’язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.
Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу і відпочинку; належні умови і охорона праці; на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Кодексом законів про працю України передбачені і обов’язки: виконання установлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.
Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.
Подальшу деталізацію і розвиток права, обов’язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативне закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і Рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.

§ 2. Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу. Правовий статус їх членів
Юридичними ознаками сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, які дають можливість відрізнити їх від інших суб’єктів господарювання, є те, що вони створюються на умовах членства, їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів. Вони організуються виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному порядку. Тобто всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.
При цьому сільськогосподарський кооператив є класичною формою підприємств кооперативного типу.
У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» відображені основні положення права членства та правовий статус членів сільськогосподарських кооперативів.
Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу – це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права громадян стати їх членом, порядку і умов вступу та виходу з їх складу, визначення і реалізації їх правомочностей як поєднання членських прав та обов’язків про припинення членства в цих утвореннях.
Право членства в підприємствах кооперативного типу є добровільним, тобто ніхто не може примусити громадянина стати його членом, а також індивідуальним, особистим і не може передаватись іншій особі.
Членами сільськогосподарських кооперативних утворень можуть бути як дієздатні фізичні особи, які досягли 16-річного віку, так і юридичні, які зробили вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативного утворення, визнають його принципи і цілі, дотримуються вимог цього статуту і мають право ухвального голосу.
Громадянин, який бажає стати членом сільськогосподарського кооперативного підприємства, своє волевиявлення висловлює шляхом подання заяви. Рішення правління (голови) сільськогосподарського кооперативного підприємства (щодо поданої заяви) підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом цього утворення.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в сільськогосподарських кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційовані члени мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.
Члени сільськогосподарських кооперативних підприємств можуть переоформити членство в них на асоційоване членство в порядку, визначеному статутами цих підприємств.
У разі ліквідації сільськогосподарського кооперативного підприємства його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).
Жодних обмежень для фізичних осіб, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності сільськогосподарського підприємства (кооперативу), Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», як і інше законодавство, не встановлює.
Обов’язковою умовою членства, в основному у виробничих кооперативних сільськогосподарських підприємствах, є участь їх членів у діяльності цих підприємств особистою працею, цим вони відрізняються від корпоративних утворень, діяльність яких базується на об’єднанні капіталів.
З моменту набуття членства виникають права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативних підприємств, урегульовані нормами кооперативного права та локальними нормативними актами конкретних кооперативних товаровиробників.
Ці права, обов’язки і законні інтереси у своїй сукупності і обсязі, системно упорядковані, гарантовані державою і охоронювані законом, визначають правове положення членів кооперативних підприємств, тобто становлять їх правовий статус.
Відповідно до чинного законодавства основними правами членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є: участь в управлінні справами цих підприємств; право обирати і бути обраним в органи управління. У разі, коли членом цих підприємств є юридична особа, ці права реалізуються їх повноважним представником. Члени кооперативних підприємств мають право користуватись їх послугами та пільгами; одержувати виплати – частини доходу цих підприємств, що підлягає розподілу між його членами; одержувати частки доходу на пай (додатковий пай); одержувати пай у разі виходу з кооперативного підприємства в порядку і терміни, визначені статутом підприємства.
Члени виробничих кооперативних підприємств наділяються також: правом на отримання роботи за покликанням, професією, родом занять і освітою з урахуванням потреб підприємства; право на відпочинок; на соціальне страхування і забезпечення і т. ін.
Основними обов’язками членів сільськогосподарських кооперативних підприємств є: дотримання статуту й інших локальних актів; виконання рішень, вказівок і розпоряджень вищих органів управління, а також розпоряджень керівників підрозділів і спеціалістів; сумлінно працювати в підприємстві, додержувати трудової та технологічної дисципліни.
Управління діяльністю сільськогосподарських підприємств кооперативного типу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії і активної участі їх членів за принципом «один член – один голос». Це, безумовно, свідчить про те, що всі члени цих підприємств (фізичні і юридичні особи) мають рівні права та обов’язки.
Рішення про прийняття особи в члени кооперативу, як справедливо зазначає В. І. Семчик, є актом правозастосування і являє собою юридичний факт, що приводить до виникнення кооперативних правовідносин у системі відповідної кооперації, таких як Всеукраїнського об’єднання кооперативів чи споживчих товариств і спілок.
Це правило поширюється на всі сільськогосподарські кооперативні підприємства.
Статут, як локальний акт, кожного сільськогосподарського підприємства кооперативного типу містить норми прямої дії, які породжують суб’єктивні права та юридичні обов’язки з питань членства і діяльності цих підприємств рівною мірою для всіх їх членів.
Саме на основі членства і дії статутів (складного юридичного факту) всередині сільськогосподарських підприємств утворюються різноманітні організаційно-правові, управлінські, трудові, майнові соціальні та інші правовідносини між підприємствами, їхніми структурними підрозділами та членами цих підприємств, не виходячи за їх межі. Саме тому ці правовідносини є внутрішніми (внутрішньокооперативними).
Правовідносини членства характеризуються правомочностями їх суб’єктів щодо порядку вступу до сільськогосподарського кооперативного підприємства та виходу з нього, правом члена брати участь в управлінні підприємством, обирати та бути обраним до органів самоврядування іт. ін. Трудові правовідносини складаються усередині підприємства з приводу організації, дисципліни, оплати праці, а також дисциплінарної і матеріальної відповідальності членів цього підприємства, охорони праці і здоров’я і т. ін.
Серед внутрішньокооперативних правовідносин чільне місце посідають майнові правовідносини. Вони складаються між відповідними органами управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу і його членами, а також кооперативних виплат, користування кооперативним майном, розподілом доходів, одержанням пайових внесків.

§ 3. Поняття права засновництва та права участі громадян в аграрних підприємствах корпоративного типу
Право засновництва громадян аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу є сукупністю правових норм законів «Про власність», «Про господарські товариства-, «Про підприємництво», інших законів та підзаконних актів, які регламентують правила щодо: укладення установчої угоди, строків та порядку формування господарського товариства, виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, порядку здійснення засновниками відповідних засновницьких процедур, встановлення прав та обов’язків засновників, обсягів їх відповідальності, а також процедури реєстрації цих підприємств.
Право участі в аграрних підприємствах (товариствах) корпоративного типу — це сукупність правових норм законів та установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та ін., якими регламентуються їх корпоративні права й обов’язки щодо участі у формуванні статутного фонду, права власності і його частки (паю), розподілу прибутку, участі в управлінні, припинення участі в товаристві, а також правомочностей у разі ліквідації або реорганізації них підприємств.
Засновниками та учасниками аграрних (сільскогосподарських) підприємств корпоративного типу можуть бути фізичні і юридичні особи (ст. З Закону України «Про господарські товариства»), які згідно зі ст. 2 Закону «Про підприємництво» й іншими законодавчими актами можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств коло засновників визначено ст. 26 Закону «Про господарські товариства». Ця стаття спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Вона визначає засновниками тих осіб, які укладають установчий договір. Згідно з ч. 4 цієї статті засновники повинні виконати низку обов’язкових передбачених законом дій щодо заснування товариства: зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.
Основну категорію членів аграрного (сільськогосподарського) підприємства корпоративного типу (товариства) становлять учасники – фізичні та юридичні особи. Вони стають членами товариства за угодою з ним.
Стаття 10 згадуваного Закону зазначає, що учасники корпоративного товариства мають право:
— брати участь в управлінні справами цього товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
— брати участь у розподілі прибутку корпоративного підприємства (товариства) і одержувати дивіденди;
– вийти в установленому порядку з підприємства (товариства);
– одержувати інформацію про діяльність підприємства (товариства), яке на вимогу учасника зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про діяльність підприємства, протоколи зборів.
Закон «Про господарські товариства» регламентує майнові правомочності для учасників і засновників. Зокрема, у ст. 13 відображено, що вкладами учасників та засновників підприємства (товариства) можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, земельні ділянки. Та оскільки в агарних корпоративних підприємствах основним засобом виробництва є земля, то надання права селянам передавати як вклад земельні ділянки, які належать їм на праві власності або ж передані в користування, а також користуватися водою та іншими природними ресурсами є вкрай важливими для них.
У разі ліквідації аграрного підприємства корпоративного типу або ж виходу з нього учасника майно, яке передавалося ним підприємству, повертається йому в натурі.
Безумовно, вище викладені положення щодо правової процедури утворення, діяльності, правомочностей засновників та учасників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, інших товариств є загальними і поширюються на суб’єктів підприємницької діяльності в будь-якій сфері, в тому числі і в сільському господарстві.
Проте функціонування акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю в сільському господарстві має й свої, тільки їм притаманні особливості.
Основною особливістю є те, що їх діяльність пов’язана з обробітком землі, виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції і сировини.
Крім того, місцем перебування цих суб’єктів підприємницької діяльності, як правило, є сільська місцевість, а засновниками та учасниками (акціонерами) вказаних підприємств корпоративного типу (товариств) — селяни.
Предметом формування статутного капіталу аграрних товаровиробників (фонду) є майно сільськогосподарського призначення, земля, води, а також інші природні ресурси. Звичайно, це не виключає можливості передавати до статутного капіталу цінні папери, гроші та інші цінності як майнового, так і немайнового характеру. Виробництво сільськогосподарської продукції, сезонний характер праці, оплата може здійснюватись у натуральному вигляді, і ці обставини є також однією із особливостей аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу.
Аграрні (сільськогосподарські) підприємства корпоративного типу слід відрізняти від сільськогосподарських кооперативних підприємств, про які йшлося вище.
Аграрні підприємства корпоративного типу — це юридичні особи – підприємці, в яких статутний фонд створюється шляхом об’єднання селянами-інвесторами свого капіталу з їх участю в ньому з метою одержання прибутку (дивідендів), їх трудова участь у Діяльності господарського товариства не є обов’язковою, але за бажанням вони можуть вступати і в трудові відносини, їх участь в управлінських відносинах визначається, як правило, розміром їх частки в статутному фонді.
В аграрних кооперативних підприємствах селяни об’єднуються для сумісної праці на умовах членства з обов’язковою їх трудовою участю в цих підприємствах.
Припинення корпоративного права учасників відбувається в разі реорганізації цього підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.
При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.
Товариство ліквідується:
а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
б) за рішенням вищого органу товариства;
в) на підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;
г) на підставі рішення господарського суду про банкрутство товариства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аграрне право України (Гайворонський В. М., Жушман В.П)