Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> § 6. Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства суспільства

§ 6. Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства суспільства



Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому сус-пільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці. Вивчення різних аспектів результа-тів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економіч-ного механізму їх зростання є “наскрізною” проблемою економіч-ної теорії.
Розглянемо економічну результативність уречевленої в засобах виробництва праці, що зумовлює технічне оновлення виробництва. На початкових етапах розвитку машинного виробництва вона узагальнено виражалась у показниках зростання продуктивності праці. Це відповідало основній тенденції індустріалізації – витіс-ненню живої праці машинною технікою. Машини запроваджува-лись за умови, що вартість їх була нижчою, ніж вартість замінюва-ної робочої сили (заробітної плати робітників). У зв’язку з цим підвищення технічного і органічного складу виробництва законо-мірно призводило до того, що в розрахунку на одиницю продукції скорочувалась частка живої та відносно зростала частка уречевле-ної праці. При цьому загальна величина вартості продукту зменшу-валась.
У другій половині XX ст. в індустріальне розвинених країнах виробництво досягло такого рівня, що частка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєво зменшилась, однак збіль-шилась частка використання уречевленої в засобах виробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України за нор-мальних умов розвитку.
Для визначення результатів застосування у виробництві суспіль-ної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці – як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідно-шення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат сус-пільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в про-цесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю до-даткового продукту лї. Витратами живої та уречевленої праці ви-ступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + V (с – вар-тість засобів виробництва, V – заробітна плата). Отже, ефектив-ність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою

Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв’язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього наро-дного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому – найбільш узагальнююче по-няття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу (заробітної плати V і додатково-го продукту т). Цей показник розраховують за формулою


Собівартість товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) опла-ту праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріа-ли, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.
Ефективність витраченої живої праці показує продуктивність праці в цілому Л як виробництво чистої продукції П^ на одного середньоспискового працівника Р:


Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розрахо-вують так.
По-перше, обчислюють фондовіддачу Ф – відношення вироб-ництва чистої продукції П^ на одиницю витрат основних виробни-чих фондів у вартісному вираженні


По-друге, визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у матеріальних ресурсах, розраховуючи матеріало-ємність М як відношення вартості спожитих матеріальних ресур-сів М до вартості чистої продукції Л^:


Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують мож-ливі варіанти ефективності суспільної праці.
Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях немате-ріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, під-вищення рівня знань і культури, зміцнення здоров’я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров’я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.
Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впли-вають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транс-порт, повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує при використанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьох випадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціального прогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вторинний економічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці. Відображення економічного і соціального ефекту у величині націо-нального доходу та його динаміці може не збігатися в часі. На-приклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впли-вають на підвищення продуктивності праці через певний промі-жок часу.
Оскільки ресурси праці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутність раціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ, напри-клад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови та техніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої та уречевленої праці мають бути пріоритетними.
Подальше підвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речових факторів виробництва як об’єктів її вті-лення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?
Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає вико-нувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Лю-дина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки, незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.
Революційний характер машинної індустрії породив дію загаль-ного закону переміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, влас-тиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють не-обхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.
У сучасних умовах дія закону переміни праці значно посилила-ся внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузь-ка спеціалізація працівників. У зв’язку з цим у навчальних закла-дах майбутні робітники одержують загальнотехнічні знання, інже-нери і техніки – загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволо-дівати більш вузькими спеціальностями.
Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забез-печення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.
Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загаль-нонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науко-во-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стику-вання різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У вза-ємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається при-скорене оновлення науково-технічних знань, у зв’язку з чим по-трібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий по-тенціал у різних галузях.
Для використання у виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стає необхідною, як мінімум, середньотехнічна, а все частіше і вища освіта. Такі зміни у виробни-чому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витрат суспільної праці, до інтелектуалізації її.
Зростаючий динамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві передбачає створення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівник повинен регулярно по-повнювати і оновлювати професійні знання у своїй сфері діяль-ності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті має бути підпорядковане навчання у вищих і середніх спе-ціальних навчальних закладах, на факультетах і курсах підвищен-ня кваліфікації, а також безпосередньо за місцем роботи.
Прогресивні базові нововведення – це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його тех-нологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна авто-матизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити ре-волюційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.
Електронізація виробництва створює технологічні передумо-ви для швидкого оновлення продукції з найменшими витрата-ми праці, наближення її якісних характеристик до запитів спо-живача.
Інформатизація суспільства відкриває можливості для перемі-щення робочих місць мільйонів людей з централізованих підпри-ємств і організацій у територіальне розмежовані дільниці. Вико-ристовуючи персональні комп’ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Сут-тєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищен-ням рівня автоматизації домашньої роботи.
Оскільки в сучасних умовах зростає роль праці в економіці, по-силюється тенденція до гуманізації виробництва. Вона означає не-обхідність постійно поліпшувати умови праці та безпеку її, зміцню-вати здоров’я робітників і службовців, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.
Корисно широко запроваджувати досягнення ергономіки – наукової дисципліни, яка комплексно вивчає людину (групу людей) і конкретні умови її трудової діяльності. Ергономіка знаходить шляхи і методи для того, щоб пристосувати виробниче середовище до особливостей і можливостей організму людини. Водночас вона полег-шує і пристосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється, оптимізує (поліпшує) всі компоненти системи “люди-на – техніка – виробниче середовище”. При цьому враховується, як діють на фізіологію і психіку людини фізичні умови праці (тем-пература, освітлення, вібрація, вентиляція, шум тощо) і як впливає режим робочого часу на біологічні ритми організму. Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст індивідуальної та гру-пової трудової діяльності, вивчає характер і особливості устатку-вання, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В результаті продуктивність праці зростає, а здоров’я людей по-ліпшується. Підвищення продуктивності праці приводить до суттє-вих змін у зайнятості робочої сили.
У цілому розглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення дже-рел суспільного багатства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий