Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> Розділ 5 ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА І ВЛАСНІСТЬ § 1. Зміст економічної системи та її структурні елементи

Розділ 5 ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА І ВЛАСНІСТЬ § 1. Зміст економічної системи та її структурні елементи



В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспіль-ство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система – це складноорганізована впорядко-вана цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільно-ти^ які. об’єднані різноманітними зв’язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.
Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної систе-ми є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і по-стійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб’єк-тів господарювання.
Конкретна історична сукупність економічних відносин, що від-повідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об’єктивних економічних законів, так і суб’єктив-них факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.
Отже, економічна система – це сфера функціонування продукт. тивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.
Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні сис-теми, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі за-гальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кож-на з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. В сучасних економічних умовах струк-турні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об’єктивні закони та принципи її функціонування.
Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.
Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв’язку еле-
ментів системи може бути “вертикальним” або “горизонтальним”. Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, вла-ди – підкори, керованості – підлеглості. Горизонтальні зв’язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.
У соціальне орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини. Особливе місце в становленні, функціону-ванні та розвитку економічної системи належить її суб’єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб’єкт є носієм певних прав, обов’язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різно-манітні класифікації економічних суб’єктів: індивід, колектив, дер-жава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фі-зичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.
Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для само-розвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності сис-теми вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, не-чужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехід-них, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її орга-нічності, чистоти. Таку тенденцію розвитку не слід розцінювати як однозначно негативну. Якщо в сучасних умовах взаємозалежність, взаємопереплетіння, конвергенція розвитку економічних систем збага-чують, вдосконалюють одна одну – це прогресивний процес.
Економічна система характеризується різними сферами функціо-нування, рівнями господарювання її суб’єктів.
Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (рис. 3).
Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рів-нів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результа-тивності системи.
Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроеко-номічної рівноваги.
Економічна система має три основні ланки, підсистеми: еконо-мічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економіч-них відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення нав-колишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-еко-номічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюю-чими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та спо-живання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання узгоджує функціонування і розви-ток ланок економічної системи, приводить у відповідність продук-тивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність кон-кретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.
Механізм господарювання втілює дію як суб’єктивних, так і об’єк-тивних факторів. Вплив суб’єктивних факторів визначається ціле-спрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об’єк-тивні фактори означають незалежний від волі та свідомості люди-ни, визначений дією економічних законів перебіг соціально-еконо-мічних процесів. Нехтування об’єктивними факторами, керованість у своїх діях суб’єктивними бажаннями і довільними рішеннями
окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує роз-виток системи. Проте об’єктивні закони виявляють себе і реалізу-ються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціаль-но-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим посту-повішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.
Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів, спрямова-них на реалізацію економічних законів.
Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб’єкт і об’єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер еконо-мічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.
З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого – як суспільні. З останніми пов’язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного спо-собу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.
Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили сус-пільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одно-часно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.
У структурі продуктивних сил людині та її праці належить цен-тральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що вхо-дять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної еко-номії А. Смітом і Д. Рікардо.
Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто – як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як голов-ний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.
Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничо-му процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості – перетворюються на продуктивну силу людини.
Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетич-ного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспорт-них засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі косміч-них комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розу-мінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.
Коли розглядаються продуктивні сили у зв’язку з працею люди-ни, йдеться про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичну основу, адже процес відокрем-лення людини від тваринного світу йшов як процес утвердження не окремо взятого індивіда, а як частки виробничого колективу, племені, роду, а потім і суспільства.
Констатація структурної двоїстості продуктивних сил суспільст-ва має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення темпів зростання продуктивності праці не вичерпу-ється розвитком техніки і технології. Виробничий досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Є приклади, коли грошові вкладення зарубіжних фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) та організацію виробничого процесу (управління, систему поста-чання й реалізації готової продукції, маркетинг тощо) у кілька ра-зів перевищують інвестиції безпосередньо в техніку і технологію. Це досить стабільна тенденція розвитку. За даними спеціального кон’юнктурного огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій США у живий капітал та організацію виробничого процесу досягали в окремі роки повоєнного періоду понад 80 відсотків.
Зрозумілою у зв’язку з цим стає інвестиційна політика, що скла-лася на Заході: вкладення в основний капітал, технічне і техноло-гічне переоснащення виробництва може здійснюватися лише за умови створення відповідної організаційної структури і кваліфіка-ційного потенціалу виробничого персоналу всіх рівнів – від робіт-ника до президента виробничого об’єднання (корпорації).
Потребує пріоритетної уваги перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітні техніка й технологія не дають необ-хідної віддачі, а в багатьох випадках навіть стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість про-дуктивних сил суспільства при тому, що їхній матеріально-речовий зміст і заснована на суспільному поділі праці економічна форма їх організації діалектичне єдині.
Специфіка економічної системи суспільства визначається соці-ально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приво-ду привласнення матеріально-речових елементів і результатів ви-робничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пану-ючу систему політичної та економічної влади.
Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субор-динованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. При цьому виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль:
двигуна, що стимулює і прискорює розвиток продуктивних сил, або сили, що гальмує цей розвиток.
Водночас кожна система соціально-економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяль-ності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей. Отже, система соці-ально-економічних відносин формується і розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує у своїй структурі об’єктивні й суб’єктивні чинники.
Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко-номічна система – складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас-ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор-динації економічної діяльності тощо.
Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економіч-них систем за технологічним способом виробництва, рівнем роз-витку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне су-спільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне сус-пільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізня-ються і механізмом господарювання, і домінуючим об’єктом влас-ності, і різноманітністю суб’єктів економічної діяльності.
Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними ри-сами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держа-ви, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.
Адміністративно-командна система заснована на пануванні дер-жавної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб’єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності рин-кового менталітету тощо.
Останнім часом посилилися дискусії навколо понять “змішана” і “перехідна” економіка. Безперечно, це не тотожні поняття.
Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розви-нені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи ха-рактеризуються різноманітністю форм власності та господарюван-ня, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, кон-курентному механізмі, значною економічною роллю держави, про-гнозуванням соціально-економічних процесів тощо.
Перехідна економічна система характерна для країн, які звіль-няються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурх-ливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризови-ми явищами.
Саме таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.
Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шля-хів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і про-гресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно ви-користовувати надбання і досвід функціонування світової цивілі-зації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий