Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов) скачати онлайн-> § 4. Види адміністративно-правових відносин

§ 4. Види адміністративно-правових відносин


Класифікація адміністративних правовідносин передбачає виділення їх певних видів залежно від різних критеріїв.
1. За виконуваними функціями — регулятивні та правоохоронні.
До регулятивних правовідносин належать ті, що пов’язані з реалізацією, умовно кажучи, “позитивної” функції адміністративного права. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.
До правоохоронних правовідносин належать ті, що пов’язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин — відносини адміністративно-деліктні (юрисдикційні). До них належать відносини, що складаються з приводу притягнення до відповідальності за адміністративні провини (проступки). Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). їх певне, умовно кажучи, організуюче значення полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, держава в особі правомочного органу прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.
2. За складом учасників — двосторонні або багатосторонні. Крім того, за цим критерієм можна виділити:
– відносини між главою держави — Президентом України і: всією системою органів виконавчої влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фізичними особами;
– відносини між вищим органом у системі органів виконавчої влади, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і: рештою органів виконавчої гілки влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фізичними особами;
– такі ж відносини, де обов’язковою стороною є центральні органи виконавчої влади;
– такі ж відносини, де обов’язковою стороною є місцеві органи виконавчої влади;
– такі ж відносини, де обов’язковою стороною є органи місцевого самоврядування;
– такі ж відносини, але між посадовими особами усіх зазначених вище органів.
3. За сферою виникнення: а) відносини у сфері виконавчої влади; б) відносини у сфері функціонування державних утворень, що знаходяться за межами виконавчої влади; в) відносини у сфері недержавного управління (у місцевому самоврядуванні, у діяльності громадських організацій).
Серед відносин, що виникають у сфері здійснення виконавчої влади, прийнято виділяти:
– відносини у сфері загального управління (сфера відання Кабінету Міністрів, обласних і районних державних адміністрацій);
– відносини у сфері галузевого управління (сфера відання галузевих органів виконавчої влади);
– відносини у сфері міжгалузевого управління (сфера відання міжгалузевих органів виконавчої влади);
– відносини у сфері функціонального управління (сфера відання функціональних органів виконавчої влади).
4. За станом взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах, — адміністративні правовідносини:
– між підпорядкованими суб’єктами, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами виконавчої влади;
– між непідпорядкованими суб’єктами одного ієрархічного рівня: між власне міністерствами, державними адміністраціями районів або областей тощо;
– між непідпорядкованими суб’єктами різного ієрархічного рівня, наприклад, між державною адміністрацією однієї області та районною держадміністрацією іншої області;
– між органами виконавчої влади й організаціями, які їм організаційно не підпорядковані (тобто організаційно від них незалежні): приміром, відносини між податковою інспекцією і підприємствами;
– між адміністрацією (органом управління) підприємства, корпорації, концерну тощо і безпосередньо керованим персоналом даного підприємства та ін.
5.  Тісно пов’язаною з попереднім поділом є класифікація адміністративних правовідносин на так звані вертикальні та горизонтальні.
Вертикальні правовідносини найбільшою мірою виражають сутність адміністративно-правового регулювання і характер зв’язків у сфері управління. Ці відносини часто називають владовідносинами. Виникають вони між співпідпорядкованими у правовому розумінні сторонами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.
Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, в яких сторони юридично рівноправні. У них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов’язкові для другої сторони. Зрозуміло, сам факт визнання рівності сторін у адміністративно-правових відносинах, здавалося б, прямо суперечить сутності адміністративно-правового методу регулювання. Водночас багаторічна дослідницька робота вчених (Ю. М. Козлов, А. П. Альохін, Г. І. Петров, Б. М. Лазарев, В. А. Юсупов та ін.) підтвердила можливість виникнення та існування таких відносин у сфері державного управління.
Адміністративно-правовими такі відносини робить державна воля, що вимагає від суб’єктів вступити у правові зв’язки між собою на паритетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акту. Відтак підставою для виникнення даних відносин є відповідна адміністративно-правова норма. Тому суб’єкти (адресати норми) не можуть відмовитися вступати у правовідносини, а також не можуть вийти за рамки державних приписів, якими регламентовано їхні взаємні права та обов’язки.
Горизонтальні адміністративно-правові відносини досить складно розрізнити у загальній масі управлінських зв’язків, адже вони виражені не так чітко, як вертикальні. Проте управлінська практика дає підстави віднести до них такі відносини:
– відносини, що передують прийняттю нормативного акту. Вони є передумовою виникнення вертикальних відносин і призначені створити умови, необхідні для прийняття одностороннього юридично-владного рішення. Це зв’язки між суб’єктами, що перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні, в які вони вступають з приводу підготовки та прийняття спільних нормативних актів, узгодження спільних управлінських дій; відносини між органами виконавчої влади і профспілковими органами з приводу задоволення вимог останніх (укладення або зміна тарифних угод);
– відносини, у межах яких виробляються спільні заходи щодо виконання нормативних актів (проведення спільних ревізій, формування міжвідомчих комісій);
– відносини договірного характеру, які виникають на підставі різних договорів (угод), котрі отримали назву адміністративних. Вони є однією з нетрадиційних форм управлінської діяльності, що відповідає відзначеним раніше тенденціям трансформації методу адміністративного права. Підсумовуючи аналіз горизонтальних адміністративних відносин, треба зауважити, що значна кількість управлінських зв’язків не врегульована юридично. Через це далеко не всі вони мають адміністративно-правовий характер, хоча і не втрачають управлінських якостей.
Адміністративно-правові відносини можна поділити також на внутрішні та зовнішні; майнові і немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; субординації і координації тощо.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов)