Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> § 2. Модифікація конкурентно-ринкового механізму

§ 2. Модифікація конкурентно-ринкового механізму



В економіці ринкове розвинутих країн посилюються як процеси монополізації, так і інтенсивність конкуренції. Такий розвиток за-кономірний, оскільки монополія та конкуренція – це дві сторони одного і того самого процесу руху капіталу.
У більшості промислове розвинутих країн відсутня галузева єдина формально монополістична структура, яка б давала змогу контро-лювати виробництво і ринок у повному їх обсязі. Здебільшого галу-зевий контроль здійснює кілька великих корпорацій. Така структу-ра ринку називається олігополістичною.
Як і монополія, олігополія може бути білатеральною і власне олі-гополією. У білатеральній олігополії попит на продукцію кількох про-давців формують кілька споживачів, а у власне олігополії кільком продавцям протистоять численні покупці. У таких структурах ринку процеси монополізації та конкуренції тісно пов’язані один з одним.
Олігополістична структура обумовлює нові форми внутрішньо-галузевого взаємозв’язку компаній, однорідних за галузевою спе-ціалізацією. Обмежене число великих підприємств у галузі чи на окремих ринках створює об’єктивні основи для взаємодії у різних напрямах виробничої чи комерційної політики. Найпоширенішою формою взаємодії суб’єктів олігополії є проведення спільної ринко-вої політики з метою послаблення внутрішньогалузевої конкуренції. Основним засобом її реалізації є монополістичне регулювання цін товарів. Монопольна ціна складається не тільки в умовах пануван-ня на ринку однієї монополії. Практикуючи “лідерство в цінах”, олігополісти встановлюють і підтримують монопольне високі ціни на продукцію аналогічного асортименту.
Іншою формою взаємодії є координація виробничої діяльності через регулювання обсягу і або асортименту продукції, визначення
довгострокової спеціалізації. За умови панування в галузі олігопо-лістичноЇ структури кожен з її учасників має змогу монополізувати вузько спеціалізований ринок, установити на ньому монопольні ціни та обмежити конкуренцію.
Незважаючи на можливості учасників олігополістичної структу-ри ринку в галузі координації спільної діяльності, їхні приватні інте-реси не завжди відповідають груповим олігополістичним. Щільність ринкових зв’язків фірм-олігополістів прямо залежить від величини монопольного прибутку: монопольна координація відносин за ви-сококонцентрованого капіталу доцільна доти, поки вона гарантує монопольний прибуток, у противному разі панує конкуренція. Кон-куренція в олігополістичних структурах характеризується високим ступенем гостроти. Зменшення кількості виробників-продавців у галузі внаслідок банкрутства однієї з фірм – учасниць олігополії надає іншим, що вижили, змогу розширення ринку збуту. Інтен-сивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринкової олігополії: чим менше залишається продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони от-римують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Звідси постійне прагнення олігополістів до диференціації продукту, за-безпечення належної якості його, оновлення асортименту.
З олігополією пов’язана поява нової форми внутрішньогалузевої конкуренції – нецінової. В умовах приблизно однакових фінансо-во-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих ве-ликих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це, по-перше, обходиться дуже доро-го; по-друге, практично не змінює ринкові позиції. Економічно вигід-ніше використовувати нецінове суперництво. З середини 50-х ро-ків – періоду розгортання НТП – найважливішими методами ве-дення внутрішньогалузевої конкуренції стають оновлення товарів та своєчасний вихід з ними на ринок; поліпшення асортименту та якості продукції; удосконалення форм залучення та обслуговуван-ня покупців.
В останні десятиліття під впливом процесів інтернаціоналізації господарського життя спостерігається зростання ролі цінової кон-куренції. Діяльність транснаціональних корпорацій підриває моно-польне регулюючі сили в рамках національних олігополій, проте розмивання національних олігополій як наслідок загострення між-народної внутрішньогалузевої конкуренції ще не означає зменшення цієї форми організації капіталу, а лише свідчить про масштабний перехід від національної до міжнародної олігополії.
Поряд з монополістичною конкуренцією в олігополістичних структурах загострюється конкуренція дрібного та середнього під-приємництва з великими фірмами. Цьому сприяє як система підрядних і субпідрядних відносин між ними, так і проведення під-приємствами, які не входять в олігополію, самостійної ринкової політики, часто спрямованої на те, щоб стати членами олігополіс-тичного угруповання. Поява нових конкурентів відбивається на ринковій політиці олігополій. У багатьох випадках вона веде до згур-тування і тіснішої координації їхньої діяльності, особливо щодо визначення ціни продукції або встановлення певних бар’єрів на шляху до вступу в олігополі стичний ринок нових членів.
Виникнення олігополістичної структури ринку не усуває міжга-лузевої конкуренції, яка в умовах розширення сфери часткової пла-номірності на міжгалузевому ринку й загострення боротьби за част-ку в кінцевому попиті набула специфічної форми суперництва між цілими групами галузей, об’єднаних у концерни. Диверсифікація ви-робництва стала важливим засобом боротьби за ринок.
Для концерну цінова конкуренція економічно виправдана. За допомогою прибутку від випуску одних видів продукції він може використовувати демпінгові заходи на ринках інших галузей, при-душуючи тим самим конкуруючі вузькоспеціалізовані виробництва. Диверсифікація концерну йде таким чином, що спеціалізація сто-сується тільки виробничих підрозділів господарських одиниць. Самі ж господарські одиниці маневрують на різних галузевих ринках.
Важливою сферою освоєння великим капіталом нових видів ви-робництва стали галузі високої технології. Завойовуючи в них певні позиції, диверсифіковані концерни розв’язують одночасно кілька завдань: по-перше, забезпечують економічний вплив концерну в нових галузях; по-друге, домагаються зростання маси та норми прибутку на сукупний капітал концерну; по-третє, створюють умо-ви для модернізації традиційного виробництва на основі прогре-сивних технологій та нової техніки, що виробляються вже в межах самої господарської одиниці. Все це визначає конкурентоспромож-ність кожної його ланки.
Так, ще у 80-ті роки почалося масове вторгнення автомобілебудівельних фірм у сферу високої технології. Американська фірма “Дженерал моторс” за п’ять років скупила більше десяти досить великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма “Даймлер-Бенц” протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, встановивши контроль над провідною моторобудівною фірмою “МТУ”, яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, і захопивши передову технологічну компанію “Дорньє” – лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки та включивши до свого складу “АЕГ” – одну з провідних електротехнічних фірм.
Диверсифікація дає змогу великим корпораціям поєднувати пря-мий тиск і гнучкість у конкурентній боротьбі, сприяє запобіганню появи нових великих конкурентних компаній у маломонополізова-
них галузях. Проникнення в нові галузі, а також у раніше малоспе-ціалізовані обмежує в цілому чисельність виробників і звужує сфе-ру конкурентно-ринкових відносин.
Отже, ринковий механізм як механізм урівноваження попиту та пропозиції у певні історичні періоди набуває різних форм. Його розвиток визначається взаємодією двох сил – конкуренції та мо-нополії. Модифікуючись, олігополістична структура зберігає базо-ву роль у підприємницькій економіці. Вона є достатньо мобільним і гнучким системним цілим, піддається впливу як доцентрових, так і відцентрових тенденцій.
Першою, найважливішою, функцією конкуренції, яку вона ви-конує на всіх етапах розвитку ринкової економіки, є прямий вплив на процес ціноутворення. Особливість цієї функції в сучасних умо-вах виявляється у тому, що коло суб’єктів конкуренції відчутно змінилося, внаслідок чого провідною формою її стала олігополіс-тична конкуренція, яка опосередковує ринкові зв’язки між потуж-ними щодо фінансів і виробництва господарськими одиницями. За цих умов відповідності народногосподарського і мікроекономічно-го оптимумів можна досягти тільки через конкурентно-ринковий механізм.
Економічно самостійні великі господарські одиниці застосову-ють такі методи підвищення мікроекономічної ефективності, які не відображають реальні результати їхньої господарської діяльності. Панівне положення у виробництві і на ринку штовхає корпорації на досягнення оптимізації господарської діяльності не стільки за рахунок економії на витратах виробництва, раціонального вико-ристання факторів виробництва тощо, скільки за рахунок диктату цін, тобто за рахунок споживачів.
Монополізація негативно впливає на ціноутворення. Якщо по-рівняти зростання цін у найбільш монополізованих і маломонопо-лізованих галузях економіки, то показник першої групи галузей був значно вищий за аналогічний показник другої групи. Напри-клад, за 30 років другої половини XX ст. (з 1950 до 1980 р.) індекс оптових цін у 15 провідних галузях США зріс у 3,7 раза. За цей самий період ціни на продукцію машинобудування і чорної мета-лургії, де рівень монополізації найвищий, зросли відповідно в 4,2 і 4,51 раза. У найменш монополізованих галузях, таких, наприклад, як текстильна і швейна, рівень цін підвищився в 1,95, а в громадсь-кому господарстві – в 2,39 раза. Порушення конкурентно-ринко-вого механізму зумовлює невиправдане завищення цін, погіршен-ня позицій споживача, тому в умовах самостійності господарських одиниць конкуренція відіграє важливу роль. У ході змагання за гроші покупця вона змушує продавців збивати ціни, приводячи тим самим у відповідність мікро- та макроекономічні оптимуми. Звідси зміцнення ринкових позицій конкурентів та завоювання ними но-вих ринків збуту чи розширення старих потребує поліпшення якості продукції, пошуку нових й” видів тощо.
Друга економічна функція конкуренції – стимулювання науко-во-технічного прогресу. Великі підприємства вкрай суперечливо впливають на розвиток науки і техніки. Досягши монопольного положення на ринку, велика господарська одиниця повільно реа-гує на вимоги науково-технічного прогресу до того часу, поки не відчує загрози втрати монопольного права на ринку збуту. Так, у США найнижча частка витрат на наукові дослідження в сумі продажу відрізняє концерни, які стали ринковими монополістами. Це було характерне для фірм “Екссон”, “АТТ”, “Дженерал моторс” та ін.
Застійні явища в розвитку науково-технічного прогресу трива-ють доти, поки на ринку не з’явиться сильний конкурент, що стане загрозою монопольному положенню певних великих корпорацій. Здебільшого такими конкурентами є іноземні фірми. Поглиблення процесів інтернаціоналізації господарського життя країн створює об’єктивні умови для посилення науково-технічного суперництва, стимулює розвиток науково-дослідних робіт і зростання продук-тивних сил суспільства. Значне посилення позицій японського ка-піталу в автомобілебудуванні США, наприклад, спричинилося до зростання витрат на проведення наукових досліджень у “Джене-рал моторе”. Поряд із загальним подвоєнням витрат на наукові дослідження протягом останнього десятиліття концерн інвестував сотні мільйонів доларів на зменшення маси автомобілів та енерго-ємності їхніх двигунів. Аналогічна ситуація склалась і в “АТТ”. Як тільки протекціоністські бар’єри перестали захищати його моно-польне положення, концерн різко збільшив асигнування на наукові розробки.
Сучасна конкуренція має кілька рівнів. Для неї характерна тен-денція до олігополістичної ситуації на рівні великих корпорацій, монопольної – у відносинах їх з дрібними та середніми фірмами і значною мірою досконалої на рівні останніх. Кожний з цих рівнів має свою специфіку, зберігаючи при цьому загальні риси конку-ренції. За умов складного ринкового господарювання у конкурент-них відносинах бере участь і держава.
Хоча сучасна конкуренція на рівні великих корпорацій і висту-пає як олігополістична, а її суб’єкти легко переходять від боротьби до зговору і навпаки, навіть у випадку прямих безпосередніх між-фірмових і контрактних зв’язків ринок залишається важливим, а часто й основним механізмом визначення суспільне необхідних ви-трат на виробництво товару як з якісного, так і з кількісного боку. У сучасних умовах конкуренція товарних форм капіталу заміню-
ється конкуренцією в передвиробничій і виробничій сферах. Регу-лятором суспільного процесу відтворення все більше стає конку-ренція продуктивного і навіть грошового капіталу.
Модифікація економічних функцій конкуренції в господарській системі пов’язана з її самовдосконаленням. Розвиток монопольно-регулюючих сил надає нових рис функціональному призначенню конкурентно-ринкового регулювання, проте ціна, як і раніше, за-лишається ринковою категорією і зберігає свою роль регулятора розподілу виробничих ресурсів, потужностей і потенціалів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий