§ 3. Ринок робочої сили



Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід’ємною складо-вою частиною системи ринкового господарства.
Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, роз-галуженої дійової служби зайнятості.
Ринок робочої сили – це суспільно-економічна форма руху тру-дових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошо-вим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну сис-тему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.
Головними суб’єктами ринку робочої сили є найманий праців-ник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб’єктів ринку робочої сили до-повнюють посередники.
Принципи функціонування ринку робочої сили такі:
кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;
роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;
робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.
Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робо-чих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання мігра-ційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.
Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заро-бітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);
мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;
система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання тру-дових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.
Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здіб-ностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника тру-дового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб’єктивних і об’єктивних причин.
Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.
Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили під-порядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.
Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв’язок еконо-мічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, мораль-
но-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.
Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біо-соціальної сутності слід виділити:
гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до при-родного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;
робоча сила – активна сила, суб’єкт і об’єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб;
здатність самореалізовуватись, самопродаватись;
здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості;
носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;
товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемісти-ти з одного географічного пункту, регіону в інший;
з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;
суспільство не може повністю контролювати процес відтворен-ня робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навко-лишнього середовища;
процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропо-зиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон’юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джере-лом забезпечення свого існування;
такі явища, як запас, резерв, що є об’єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані тру-дові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже не-можливо повернути у виробництво.
Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного робітника ринок робить акту-альним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб’єктів – сус-пільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника).
Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається транс-формація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.
Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання тс дерегулювання. Суб’єктами регулювання є профспілки, об’єднання підприємців, держава. Ключова проблема регулювання зайнятості – досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Умо-вою ефективного регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу кон’юнктури попиту на робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієн-тація сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.
Одним з елементів, що стабілізують становище найманого пра-цівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.
Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляють-ся тенденції дерегулювання ринку робочої сили. Об’єктивною осно-вою цього явища є нові прояви науково-технічного прогресу, інди-відуалізація трудового процесу, диференціація груп працюючих.
Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої ко-лективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимча-сової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окре-мим працівникам менш сприятливі умови.
Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 33.
Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин ро-бочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних нав-чальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціально-го (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом) і економічного (вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбуваєть-ся через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об’єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв’язку з реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних зв’язків, нестачею валю-


ти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі і просторі.
Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспі-лок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конку-ренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розши-рення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнуч-кості.
Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили. Це пов’язано як з необхідністю швидкої перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широ-кого спектра професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу.
Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке ви-користання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Сис-тема “машина – людина” стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.
На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допо-моги по безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропо-зиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це пев-ною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку ро-бочої сили взагалі.
Попит на робочу силу – це платоспроможна потреба робото-давців щодо трудових послуг працівників певних професій і квалі-фікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.


Витрати на заробітну плату найманих людей відіграють більш важ-ливу роль порівняно з витратами на придбання устаткування.
У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з’являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.
Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.
Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються пере-дусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю (рис. 34).
Складаються два ринки. Перший – ринок складної, кваліфіко-ваної робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкла-день, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.
Другий ринок робочої сили представлений в основному робітни-ками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівника-ми галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайняти-
ми, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у промислове розвинених країнах у 80-і роки частково зайнятих було в середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця нега-тивна тенденція характерна і для сучасного стану економічного роз-витку.
Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внут-рішній зміст теж можуть зазнавати змін.
Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залиши-лась та сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовле-них науково-технічним розвитком, новими можливостями конкрет-ної держави, підприємців і самих трудівників у формуванні людської особистості.
Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівни-ків (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед робо-тодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу; збіль-шення частки (до 1 /З) висококваліфікованих кадрів у структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповіль-нення припливу працездатного населення, його старіння; усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або національними ознаками з одночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючих залежно від ролі в роз-витку організації, включення у процес нововведень тощо.
Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люм-пенські прошарки; традиційний промисловий пролетаріат; робіт-ників технологічно передових галузей матеріального виробництва і “аристократію” воєнно-промислового комплексу; робітників інфор-маційного сектора економіки – “нову робочу аристократію”.
Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація вироб-ничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об’єкт влас-ності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширен-ня серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.
На сьогодні в США, наприклад, на інформативний сектор еко-номіки працюють 55 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний потенціал, знання і досвід людини.
Інформаційна теорія вартості відбиває глибинні процеси в струк-турі суспільної праці, її домінуючим типом стає не структурно роз-членований, а цілісний, озброєний інтелектуально-науковими знан-нями творчий працівник. Це приводить до розвитку тенденцій по-долання товарності робочої сили. Зберігаючи форму товару, робо-ча сила одночасно набуває нетоварного вираження за сутнісними характеристиками, що визначається поступовим подоланням від-чуження від робітника його індивідуальної власності на особисту робочу силу, відчуження від нього додаткового продукту, відчуження самого робітника від участі в системі управління.
Це суперечливий, неоднозначний і довготривалий процес. Збе-рігається юридична форма акта найму робітника на роботу. Проте певні ознаки купівлі-продажу робочої сили внаслідок трансфор-мації відносин відчуження можугь втрачатися.
На початку 90-х років у Японії до формально-юридичних влас-ників належало до 90 відсотків населення, США – 2/3, у Велико-британії 24 відсотки населення володіють акціями тощо. Це свід-чить про те, що усуспільнення капіталу на основі його персоні-фікації замінюється усуспільненням на основі деперсоніфікації ка-піталу.
Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Особливості соціально-економічної та політичної си-туації в країнах, що утворилися в межах колишнього СРСР, позна-чаються на стані сукупного робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скоро-чення армії, передислокація військових частин; евакуація та пере-селення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення еко-номічних зв’язків і перебої у постачанні сировини, енергії, ком-плектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми при-ватизації та роздержавлення економіки за короткий час.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий