§ 2. Земельна рента



Земельна рента як економічна категорія виражає відносини при-власнення додаткового продукту власником землі у формі оренд-ної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орен-
дна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. При високих орендних ставках влас-ник землі може привласнювати частину середнього прибутку сільсь-когосподарського підприємця.
Земельна рента і орендна плата є загальною економічною осно-вою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення під-приємницьких виробничих відносин стало умовою існування су-часної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економіч-ною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов’яза-ний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового про-дукту, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що господарюють на землі.
Як уже зазначалося, в сільському господарстві в процесі вироб-ництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. У зв’яз-ку з цим в сільському господарстві крім суспільних факторів слід розрізняти такі природні фактори, як кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні та інші моменти. Залежно від цих факторів одна й та сама кількість і якість праці може бути представлена в більшій або меншій кількості продуктів, споживних вартостей.
Якою б великою не була роль природних факторів, сільськогос-подарський продукт створюється працею людей. Тому провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. Це положення має особливе значення для з’ясування рентних відносин у сільському господарстві.
Незалежно від форми власності на землю утворюється дифе-ренційна рента. Причиною її є монополія на землю як на об’єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування ві-дособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференційної ренти.
Першою природною умовою існування диференційної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходжен-ня земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх до-сягнень у сільському господарстві впливають на ці відмінності, проте повністю усунути їх неможливо.
Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатко-вий чистий доход. Цього останнього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Якби вони одержували його, то мо-нополія на землю як об’єкт господарювання зникла б.
Другою природною умовою утворення диференційної ренти є обмеженість землі. Земля у просторі обмежена, ще обмеженіші кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх землях, не може задовольнити потреби суспільства, тому у господарський оборот залучаються також ділянки землі, віднос-но гірші за родючістю і місцезнаходженням.
Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі та одержують додатковий про-дукт, який є матеріальною основою диференційної ренти.
Необхідною економічною умовою перетворення цього додатково-го продукту в диференційну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливості дії закону вартості у сільському господарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогос-подарських продуктів визначається середніми витратами суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані на гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні орга-нізації виробництва. Господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають нижчу індивідуальну вартість сільськогос-подарської продукції, проте реалізують її за цінами, які визнача-ються вартістю на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній чис-тий доход.
Слід розрізняти дві форми диференційної ренти – першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родю-чістю і місцезнаходженням землях.
Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засо-бів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенси-фікацією за сприятливіших умов виробництва (тобто використову-ють кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, одержують не другу ренту, а раціоналізаторсь-кий доход.
Що є спільного для першої та другої диференційної ренти? По-перше, причина утворення – монополія на землю як на об’єкт господарювання.
По-друге, основа виникнення – відмінності в родючості землі. Взаємозв’язок диференційної першої і другої рент полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки пер-ша рента пов’язана з природною, а друга – з економічною родю-чістю грунтів. Друга диференційна рента характеризує інтенсив-ний розвиток сільського господарства.
У сучасних умовах підвищення попиту на сільськогосподарську сировину виникає необхідність освоєння нових земель з низькою родючістю. В той самий час обмеженість землі, а також приско-
рення науково-технічного прогресу в сільському господарстві зу-мовлюють деяке зниження ролі природної родючості.
Широке використання сучасної техніки і технології стирає різ-ницю в ефективності рівновеликих витрат капіталу на різних за родючістю землях, що сприяє зменшенню другої диференційної ренти. Паралельно діють фактори, які сприяють збільшенню її, а саме різниця ступеня використання інтенсивних факторів в різних господарствах зберігається, а в деяких випадках і посилюється.
Таким чином, диференційна рента – це за своєю сутністю не що інше, як додатковий прибуток, який отримують у будь-якій сфері промислового виробництва на будь-який капітал, що функціонує в умовах вище середніх. У сільському, господарстві він є більш-менш постійним, оскільки грунтується на різній родючості різних катего-рій землі.
У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузе-ва конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі на гірших. Причиною її є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Отже, абсолютна рента – це надлишок вартості сільсь-когосподарського продукту над його ціною виробництва.
Висока норма прибутку в сільському господарстві може створю-ватися внаслідок існування ряду факторів: низької органічної будови капіталу, використання дешевшої робочої сили, більш швидкого обо-роту коштів, економії на постійному капіталі та ін. Значення цих факторів у кожній країні неоднакове і весь час змінюється. Так, у розвинутих країнах рівень органічної будови капіталу в сільському господарстві вже піднявся до рівня промисловості. Тому ця умова для створення абсолютної ренти відпала, проте причина виникнення абсолютної ренти – монополія приватної власності на землю – залишається. Ось чому слід брати до уваги, що можуть існувати і діяти інші фактори утворення високої норми прибутку в сільському господарстві, а монополія приватної власності на землю лише зак-ріплює цю високу норму прибутку і примушує реалізовувати сільськогосподарську продукцію за її вартістю, яка вища за ціну ви-робництва.
Отже, абсолютну ренту породжує не низька будова землероб-ського капіталу, а монополія приватної власності на землю, яка не дає можливості конкуренції вирівняти прибуток з низькопобудова-ного капіталу.
У практиці сучасних розвинутих країн підвищення органічної будови капіталу в землеробстві зумовлює зменшення абсолютної ренти, проте зростання загального розміру функціонуючого капі-талу сприяє збільшенню її.
Приватна власність на землю і необхідність виплати ренти за всі використані землі можуть призвести до перетворення абсолютної ренти в монопольну, коли ціна на сільськогосподарську продукцію вища за її вартість.
Рентні доходи розподіляються між власником землі та її оренда-рем або між державою і тими, хто користується землею.
Використання землі в Україні є платним. Власники землі та зем-лекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельно-го податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється у ренту.
Розмір орендної плати орендареві встановлюють за угодою сто-рін. У результаті підвищення продуктивності землі на основі вико-ристання ефективніших засобів виробництва надлишковий доход збільшується. До закінчення строку договору він надходить орен-дарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже влас-нику землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського гос-подарства доцільно оптимально здійснювати розподіл рентного до-ходу другої диференційної ренти між власником землі і орендарем. Останній повинен бути заінтересований у додаткових вкладеннях у землю, а це вимагає залишення у нього певної частини рентного доходу.
Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України.
Рентний доход, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах.
Від плати за землю, а отже, і вилучення рентного доходу звіль-няються заповідники, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науко-во-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ін.
Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю (а отже, і від вилучення рентного доходу) протя-гом трьох років з часу передачі у їх власність або надання в корис-тування земельної ділянки.
Рентний доход, як правило, використовується на фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, під-вищення родючості грунтів, виконання робіт із землеустрою, ве-
дення земельного кадастру; відшкодування витрат власникам землі та землекористувачам, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі та зем-лекористувачів, у тому числі й орендарів.
З рентою пов’язана ціна землі. Вона визначається як капіталізо-вана рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власни-кові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. Ціну землі розраховують за формулою


де R – рента; S – норма позикового відсотка.
Звідси ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка.
Науково-технічний прогрес і підвищення інтенсивності сільського господарства зумовлюють необхідність додаткових вкладень у зем-леробство, що, призвело до Зростання диференційної ренти і відповідно до зростання цін на землю.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий