Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> Розділ 30 ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ВІД КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН § 1. Об’єктивна необхідність і реальні можливості переходу

Розділ 30 ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ВІД КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН § 1. Об’єктивна необхідність і реальні можливості переходу



Командно-адміністративна система господарювання функціонує як єдине ціле на основі загального одержавлення економіки та на цій базі централізованого планування усього соціально-економічного життя. Обмін між відомствами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рі-шень у центрі, примушують кожну галузь або державне підприєм-ство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприєм-ства поставляють обумовлену кількість продукції, але їм дозволяється залучати ресурси, особливо трудові, без вимоги зведення до міні-муму витрат або проведення стратегії ефективності витрат у ви-робництві. Не керуючись ціновими сигналами ринкової економіки, директори підприємств дістають стільки трудових ресурсів, скільки можуть. Одним з результатів цього є оптове утримання робочої сили, яке забезпечує необхідні її запаси для задоволення єдиної мети центральних плануючих органів: виробництва фірмою запла-нованої кількості продукції незалежно від використаних ресурсів. За таких умов на так званому ринку при квазітоварному вироб-ництві панує диктат виробника, а споживачі через відсутність ви-бору змушені купувати несучасну, неякісну продукцію. В умовах ринкової економіки подібна фірма зазнала б краху через високі витрати на ресурси, що не забезпечують ефективності, а також під натиском конкурентів, здатних продавати продукцію за цінами, ниж-чими, ніж у цій завеликій фірмі. Однак будучи захищена від конку-ренції, ця фірма з її філіями та підприємствами продовжує функціонувати.
Тому в період розбудови незалежної Української держави гост-ро постало питання про економічні реформи. Перехід до ринку – одна з ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української нації.
Навіщо потрібна економічна реформа? Командно-адміністратив-на система господарювання, яка існувала у недалекому минулому, не відповідала новим вимогам розвитку економіки, стала гальмом реалізації об’єктивних вимог світової економіки. Вона не може бути поліпшена або удосконалена зміною окремих елементів, а потре-бує перетворень у своїй основі відповідно до вимог нового господарського механізму. А щоб сформувати новий економічний меха-нізм, потрібна радикальна реформа. Командно-адміністративна система господарювання сформувалась за часів, коли економічне зростання йшло за рахунок використання додаткових ресурсів. Ти-повими умовами тоді були такі, наприклад, коли за п’ять років при-ріст чисельності працівників у народному господарстві становив 10-11 млн чол., на 25-30 відсотків збільшувався видобуток палива і сировини, на 40-50 відсотків зростали капіталовкладення і на 50-60 відсотків збільшувався обсяг основних виробничих фондів. Проте до початку 90-х років економічна ситуація в Україні доко-рінно змінилась. На одиницю національного доходу витрачалось в З-4 рази більше ресурсів, ніж у країнах ринкової економіки, част-ка наукоємної продукції в експорті впала до 1 відсотка. Частка ек-стенсивних факторів в економічному зростанні різко скоротилась, а це зумовило об’єктивну необхідність переведення економіки пе-реважно на інтенсивний шлях розвитку. В той же час у світовому господарстві розгортається новий етап науково-технічної революції:
орієнтація на якість, нововведення і високу кваліфікацію кадрів.
Які ж основні критерії оцінки реальних можливостей економіч-ного устрою в умовах переходу від командно-адміністративної сис-теми господарювання до ринкових відносин? Першим критерієм є визначення ступеня можливості забезпечення підвищення прибут-ку підприємств за рахунок повнішого використання всіх наявних ресурсів і підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг. Другий критерій – це ступінь спроможності економічного устрою створити умови для підвищення норми прибутку за раху-нок удосконалення технічного розвитку суспільного виробництва на основі активізації творчої діяльності з розвитку елементів, які орієнтують на реалізацію у виробництві виявлених можливостей нових наукових розробок, удосконалення технології виробництва, переходу до використання продуктивніших засобів виробництва і кардинального підвищення якості продукції. Третій критерій – ступінь спроможності устрою швидко реагувати на зміни попиту і відповідно до цього здійснювати дії, спрямовані на реструктуриза-цію економіки. Четвертий критерій – ступінь спроможності за-безпечити зростання продуктивності праці за рахунок розвитку подетальної спеціалізації праці та виробництва на основі переходу до широкого використання новітніх, більш продуктивних засобів виробництва, обчислювальної техніки, інтегральних схем, широкої комп’ютеризації .та автоматизації, принципово нових ресурсозбе-рігаючих технологій. П’ятий критерій – ступінь ефективності сис-теми виробничого обліку і контролю, направленого на підвищення продуктивності праці за рахунок більш повного використання наяв-них ресурсів, своєчасного прийняття відповідних коригуючих дій.
Ці основні критерії дають можливість оцінити ступінь спромож-ності економічного устрою забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці, поліп-шення якості продукції, робіт, послуг у розрахунку на максималь-ний попит конкретних споживачів при одночасному зниженні со-бівартості. При цьому загальним критерієм оцінки економічного устрою є спроможність підвищувати соціальну захищеність, добро-бут суспільства в цілому та кожного його члена.
Серед країн, що переходять від командно-адміністративної сис-теми господарства до ринкових відносин, визначилося кілька груп за специфікою шляхів переходу.
Першій групі властиве створення в надрах старої командно-ад-міністративної системи нових соціальне орієнтованих ринкових відносин. Найхарактернішим є приклад Китаю, де цей процес від-значався тривалою боротьбою серед правлячих кіл за шляхи роз-витку, що закінчилася перемогою проринкових сил у керівництві країною. По-перше, у Китаї процес переходу був ретельно теоре-тично осмислений і розроблений та визначений як тривалий і по-етапний, з відпрацюванням його через соціально-економічні екс-перименти (щодо форм приватизації, пристосування старої бюро-кратії до нових умов господарювання, розв’язання проблем зайня-тості, залучення іноземного капіталу, розвитку підприємництва тощо). По-друге, перехід провадиться через саму командно-адміні-стративну систему з урахуванням конкретно-історичного досвіду розвитку країни. Ця система не руйнується, а реформується відпо-відно до завдань, які ставляться перед нею для здійснення перехо-ду до ринку. По-третє, перехід до ринкових відносин було розпоча-то з провідної галузі економіки країни – сільського господарства, у якій зайнята основна частина населення. Перелічені заходи дали позитивні результати, варті ретельного вивчення іншими країна-ми. Подібний шлях розвитку обрали В’єтнам, Монголія та деякі інші країни.
Другу групу країн відзначає поступовий, еволюційний початок переходу до ринкових відносин через різні експерименти та пере-творення, які також розпочинаються в надрах командно-адмініс-тративної системи. На основі підготовленого соціально-економіч-ного середовища, розпочатого розвитку ринкового господарства відбуваються руйнування командно-адміністративної системи і по-дальший перехід до ринкових відносин. Найхарактернішим є при-клад Угорщини, яка розпочала такі перетворення з другої полови-ни 50-х років. Поступове накопичення ринкових елементів дає змогу країні переходити до сучасних форм господарювання без великих соціальних потрясінь і масового зубожіння населення, минаючи історичний період дикого, розбійницького первісного нагромадження капіталу. Цей період у нинішніх країнах розвиненої ринкової економіки тривав у минулому кілька століть. Його головним істо-ричним завданням, з одного боку, було відокремити безпосереднього працівника від засобів виробництва і перетворити його на юридич-не вільного продавця своєї робочої сили, а з іншого – зосередити засоби виробництва і кошти у незначного прошарку великих під-приємців. Сьогодні такий спосіб нагромадження загрожує гострою соціальною конфронтацією з усіма можливими в епоху ядерної зброї наслідками.
Третя група країн обрала шлях “шокової терапії”, що полягав у застосуванні методів короткострокового струсу суспільства. Такий шлях обрала, наприклад, Польща, де були певні передумови для такого безжалісного експерименту; а саме: у країні була поширена ринкова психологія, значною була приватна власність (понад 4/5 орної землі належало одноосібним господарствам), на чолі держа-ви опинилися сили, яким довіряла і які підтримувала більшість на-селення. Проте, незважаючи на все це, після короткого шоку краї-на мусила відмовитись від нього. Ті, хто вдався до цього методу, пішли у відставку, поступившись місцем тим, хто зважає на довго-строковий час творення економічних процесів.
Свій шлях переходу обрала колишня Чехословаччина, де напри-кінці 80-х років відбулася так звана “оксамитова революція”. Спи-раючись на традиції ринкового розвитку, нові й старі методи дер-жавного регулювання економікою, кооперування тощо, країна по-вертається до ринкових відносин цивілізовано. Поділ її з 1993 р. на дві незалежні країни – Чехію і Словаччину – відбувся так само цивілізовано, як і розподіл серед населення державної власності. Основна маса середніх та великих підприємств через акціонування їх перетворена на корпорації. Дрібні підприємства можуть перехо-дити в індивідуальну власність. Кожний громадянин одержав пра-во на свою рівну частку загальнодержавної власності у формі спе-ціальних купонів, на які він придбає акції підприємств, що прива-тизуються. Для того, щоб купони не могли стати предметом ку-півлі-продажу, спекуляцій, махінацій тощо, розроблено соціальний механізм захисту. До Чехії та Словаччини залучається іноземний капітал на розробленій взаємовигідній правовій основі, створюються спільні з ним фірми й у третіх країнах.
Особливістю переходу до ринку Східної Німеччини є те, що вона увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини, однієї з найбільш розвинених у сучасному світі країн. Проте, виходячи з практики, на нього відводиться багато років при величезній допо-мозі в сотні мільярдів марок щорічно.
Логіка переходу України до соціальне орієнтованого ринкового господарства потребує здійснення державотворення через розбудову політичної незалежності країни та її національної економіки. Проте розробка механізму цього процесу надзвичайно складна, оскільки жодний з перелічених шляхів переходу до ринку не може бути повністю використаний у незалежній Україні. Командно-ад-міністративна система тут виявилася неспроможною здійснювати глибинні ринкові реформи. Для застосування “шокової терапії” не було відповідних передумов: психологічної готовності населення, належної підтримки ним владних структур, соціально-економічної бази тощо.
В Україні кількаразово спробували провести шокову так звану лібералізацію цін без створення відповідного ринкового середови-ща. Це спричинилося до розвалу системи державного управління, розриву господарських зв’язків як усередині країни, так і в країнах близького зарубіжжя, глибокої платіжної кризи, інфляції, розба-лансованості фінансово-кредитних відносин, різкого падіння як ви-робництва, так і споживання, зубожіння основної маси населення.
Вихід з такого становища полягає тільки у виробленні довгостро-кової економічної політики переходу до соціальне орієнтованих рин-кових відносин, спрямуванні економічних реформ на тісний зв’язок з соціальними гарантіями. Особливого значення для створення бага-тоукладної економіки набуває посилення економічної ролі держави, утворення сучасного механізму державного регулювання. Україна має ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей.
Відпрацьованими теоретично й на практиці засобами переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціальне орієнтованого ринкового господарства є роздержавлення і прива-тизація, спрямовані на розвиток багатоукладної економіки та під-приємництва. Першочергового розв’язання потребують проблеми оптимальних меж і можливостей державного сектора економіки на сучасному етапі; створення механізму сприяння підприємни-цтву, що виробляє продукцію, розвитку ринкових інфраструктур тощо. Надзвичайно важливою є проблема активного включення у проведення ринкових реформ людей праці як однієї з сторін три-кутника: держава – праця – підприємництво.
Роздержавлення і приватизація, розвиток підприємництва ма-ють вплинути на зміну структури виробництва; сприяти розвитку ринкової конкуренції й нового, не волюнтаристського, ціноутво-рення; зумовити жорстку фінансову політику держави.
Усі ці заходи, поряд із створенням державної системи регулю-вання економіки, забезпеченням соціального захисту населення, в умовах становлення ринкових відносин мають створити не тільки правові, а й соціально-економічні засади обмеження міжнародного фінансово-спекулятивного капіталу, торгово-мафіозних структур,
зупинити руйнівні процеси в економіці держави. Процес трансфор-мації від командно-адміністративних методів регулювання до рин-кових складний і тривалий, вимагає докорінної зміни власності, створення ринкової інфраструктури, зміни психології людей.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий