Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов) скачати онлайн-> § 2. Поняття адміністративної правосуб’єктності та адміністративно-правового статусу

§ 2. Поняття адміністративної правосуб’єктності та адміністративно-правового статусу


Згадуючи наведене у попередньому параграфі визначення адміністративної правосуб’єктності як потенційної можливості особи бути носієм певних суб’єктивних прав і обов’язків, слід окремо сказати, як треба розуміти дані права й обов’язки.
Суб’єктивні права якоїсь особи — це надана і гарантована державою шляхом закріплення в правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки цієї особи.
– знаками наявності в учасників адміністративних правовідносин суб’єктивних прав є:
– можливість певної поведінки з метою задоволення своїх інтересів;
– наявність адміністративної правосуб’єктності;
– можливість реалізації поведінки в адміністративних правовідносинах;
– обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм, вихід за які є порушенням правових приписів.
Протилежністю суб’єктивних прав є суб’єктивні (точніше, юридичні) обов’язки. Ці категорії нерозривно зв’язані й не можуть існувати одна без одної, оскільки право однієї особи, як правило, не може бути реалізоване поза виконанням обов’язку іншою особою.
Як суб’єктивні права, так і обов’язки, закріплені правовою нормою, набувають юридичного характеру, а тому їх точніше називати “суб’єктивні юридичні права і обов’язки”. Але зважаючи на тавтологію в сполученні “юридичні (тобто правові) права”, загальнопоширеним стало визначення “суб’єктивні права і обов’язки”. Хоча для характеристики суб’єктивних обов’язків нерідко використовують дефініцію “юридичні обов’язки”.
Суб’єктивні обов’язки — це покладена державою і закріплена в правових нормах міра належної поведінки якоїсь особи. Причому їх реалізація забезпечена можливістю застосування державного примусу.
У сфері адміністративно-правового регулювання суб’єктивні права і обов’язки мають як спільні, так і відмінні ознаки.
Об’єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій. Відмінності полягають у тому, що права реалізуються в інтересах їх власника, а обов’язки — в інтересах інших осіб; права — це міра можливої (допустимої) поведінки, а обов’язки — міра належної поведінки. Звертаючись до поняття адміністративної правосуб’єктності, слід визначити його як здатність особи мати і реалізовувати (здійснювати) безпосередньо або через свого представника надані їй нормами права — суб’єктивні права і обов’язки. Зміст даного поняття має два елементи:
1) здатність мати суб’єктивні права і обов’язки — адміністративна правоздатність;
2) здатність реалізовувати надані права і обов’язки — адміністративна дієздатність.
В органах державної влади, органах місцевого самоврядування адміністративна правосуб’єктність виявляється у нормативно закріпленій за ними компетенції тобто у сукупності їх юридично-владних повноважень (прав і обов’язків), що надаються їм для виконання відповідних завдань і функцій.
Це стосується й інших юридичних осіб — підприємств, установ, організацій, хоча щодо них термін “компетенція”, зазвичай поширюється тільки на органи управління (адміністрації) цих юридичних осіб. Що ж до самих юридичних осіб, то використовується термін не “компетенція”, а “адміністративно-правовий статус”.
Адміністративна правоздатність — це здатність суб’єкта мати права і обов’язки, передбачені нормами адміністративного права. Адміністративна правоздатність виникає з моменту появи суб’єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну (в деяких випадках іншу колективну) особу — з моменту державної реєстрації підприємства, установи, організації (а колективних утворень — навіть ще до моменту державної реєстрації). Припиняється правоздатність з моменту зникнення суб’єкта, тобто ліквідації підприємства, закладу, організації, а якщо йдеться про фізичну особу — з моменту смерті.
Адміністративна дієздатність — це здатність суб’єкта самостійно, вольовими, усвідомлюваними діями (безпосередньо або через представника) реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов’язки у сфері адміністративно-правового регулювання.
Складовою адміністративної праводієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну (як правило, адміністративну) відповідальність.
Слід зазначити, що чинне законодавство України не визначає наявність адміністративної відповідальності юридичних (та інших колективних) осіб, хоча опосередковано така можливість допускається. Так, у ст. 25 Закону України “Про насіння” від 15.12.1993 р. наголошується, що юридичні й фізичні особи, винні у порушенні законодавства з питань насінництва, притягуються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством України.
Формально не закріплюючи щодо юридичних осіб існування адміністративної відповідальності, законодавець, однак, передбачає для них заходи відповідальності, які за своєю правовою природою є адміністративними. Наприклад, це накладення на об’єднання громадян таких стягнень, як попередження, тимчасове призупинення діяльності, примусовий розпуск тощо (докладніше про адміністративну відповідальність юридичних осіб див. гл. 26, § 1).
Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність адміністративного характеру.
Оскільки наявність адміністративної правосуб’єктності певним чином випереджає наявність у конкретної особи певних суб’єктивних прав і обов’язків, то важливого значення для характеристики суб’єктів адміністративного права набуває поняття адміністративно-правового статусу. Це поняття охоплює комплекс конкретно визначених суб’єктивних прав і обов’язків, які закріплені за відповідним суб’єктом нормами адміністративного права. Тобто необхідною ознакою набуття особою адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних суб’єктивних прав і обов’язків, які реалізуються даною особою як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними.
Отже, підсумовуючи сказане щодо суб’єктів адміністративного права, відзначимо два моменти. З одного боку, коли йдеться про потенційну здатність суб’єкта адміністративного права мати певні права і виконувати обов’язки, акцентується увага на його адміністративній правосуб’єктності. З іншого боку, коли йдеться про наявні у того ж суб’єкта права і обов’язки, то мається на увазі його адміністративно-правовий статус.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов)