Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> § 2. Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України

§ 2. Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України



Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР ви-давався за такий, що забезпечує переваги для всіх республік -:– не-залежність від коливана кон’юнктури світового -ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав поширення міф про високий ступінь коопе-рації між республіками. Насправді ввезення-вивезення товарів ко-ливалося в межах від 12 відсотків в Росії до 30 відсотків у Вірменії.
Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишньо-го СРСР, переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від між-республіканських поставок і які володіли експортним потенціалом.
Етапною правовою основою для розширення зовнішньоеконо-мічних зв’язків незалежної України стали Декларація про держав-ний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення не-залежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція Ук-раїни (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань еко-номіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Де-крет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвесту-вання” (20 травня 1993 р.); Закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвес-тування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісної конку-ренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.
Важливими правовими документами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв’язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Пів-денної Америки, Азії, Африки.
З колишніми республіками СРСР Україна провадить переговори щодо розв’язання економічних і фінансових проблем, питань па-ливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв’язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору є горизонтальні зв’язки між безпосередні-ми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тіль-ки за умови безмежності економічного простору складаються ефек-тивні господарські зв’язки. До того ж стабілізація економіки, ради-кальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації сис-теми прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісні-ший зв’язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків мо-лодих держав, що є передумовою створення справді ринкового між-державного середовища.
Для України важливими є двосторонні угоди і договори з держа-вами – колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встанов-лювати господарські зв’язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. За-галом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інте-ресів України та її партнерів, а не бути Політичними деклараціями на економічну тему.
Процес формування національних грошових систем країн, що входили до колишнього Союзу РСР, породжує об’єктивну необхід-
ність і водночас створює можливість фундації міждержавної ва-лютної угоди, яка б стала інституціональною ланкою налагодження цивілізованих та рівноправних валютних відносин.
Перехід у розрахунках на ВКВ поставив питання про нову орга-нізацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв’язки між. під-приємствами поглибив, але вже на новій основі, торговельні зв’язки, бо торгувати повинні товаровиробники. Проте сьогодні потрібний певний перехідний період, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові. кредити на пільгових умовах. Про це свідчить і розвиток такої примітивної форми товаровідносин, як бартер.
У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв’язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприєм-ства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв’язків), спрогнозувати кон’юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу, інтегрованої в євро-пейський і світовий економічний простір.
Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної гео-політичної стратегії сприятиме оновленню на економічній основі старих виробничих зв’язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.
Колишні зв’язки України зі східноєвропейськими країнами від-бивали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв’язання всіх проблем взаємних зв’яз-ків у залежність від економічного інтересу. ‘Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних сегменти.
По-перше, це визначення параметрів співробітництва на між-державній основі через погодження між урядами контингентів вза-ємних поставок. Це мають бути форми торгівлі, насамперед стра-тегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), форми, пов’язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки мають вестися за валютним клірингом, проте сальдо розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю сторін (ва-лютними товарами або ВКВ).
По-друге, – це розвиток відносин на рівні прямих зв’язків під-приємств, об’єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні повинні погоджувати не лише предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробників на ри-нок, наповнення його товарною масою створять передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.
Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси національних валют і введені часткова, а потім і пов-на конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних банків, які збалансовуватимуть торговельні операції між партнера-ми. Одні лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості співробітництва.
Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв’язків сприятиме зміцненню зони взаєм-ного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.
Співвідношення згаданих вище сегментів складаються для країн-партнерів по-різному, залежно від прийнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати нові форми співробіт-ництва. Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сег-менти. Спочатку за нових умов центр ваги перемістився на дво-сторонні зв’язки.
Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сфе-ру, створення спільних підприємств за кордоном, особливо в при-кордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, ос-кільки угорськії польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції.
Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв’язків України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що розвиваються, доцільно було б спрогнозувати пла-тіжний баланс нашої країни, беручи до уваги залежність від імпор-ту з третіх держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких соціальних потрясінь, розв’язання проблем виробництв^ що працюють на привізній си-ровині, і^від спроможності самих товаровиробників перепрофі-льовувати виробництво, наприклад диверсифікацією, щоб позбу-тися вузької галузевої спеціалізації; по-друге, від власних мате-ріальних і золотого запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідно-шення курсів національних валют, що залежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної політики Національного банку та товарного наповнення споживчого ринку, а й від глибини економічної ре-форми в Україні.
Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв’язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експорт-ного потенціалу України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонуван-ня спільних підприємств вбачаються більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.
З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можли-востей диференційованого стимулювання тих виробництв, що ста-новитимуть основу експортного сектора економіки України, доціль-но було б ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об’єкти та створення іноземними інвес-торами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організаційно-еконо-мічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для за-лучення іноземних інвестицій.
Подібні форми економічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Що стосу-ється контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід до оподаткування і видавання ліцензій, контроль за додержанням сані-тарних та інших умов, створення національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші заходи, успішно застосову-вані в цивілізованих країнах світу, прийнятні і для України.
Сприятливе географічне розташування, значний потенціал об-робної промисловості й перспективний експорт сільськогосподар-ської продукції слід враховувати під час розробки приграми стабі-лізації та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України. Треба також пам’ятати, що: 1) торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємного обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає; 3). матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується національним ринком. Отже, одним із стра-тегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої коопера-ції, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими зразками тощо.
Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку дер-жави – звільнення окремих категорій товаровиробників від мит-ного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кре-дитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючих для ек-спортної продукції, практикувати застосування імпортних техно-логій і новітнього устаткування для легкої промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв’язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому розв’язати завдання роз-витку передових технологій без зв’язків із зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.
Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв’яз-ків України підпорядковується раціональному розв’язанню найгос-тріших проблем оздоровлення економіки – подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагрома-дженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.
Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперати-вів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підго-товки значної частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв’язків, слід оперативно формувати демо-кратичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволо-діла суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема ство-рення широкої системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньо-економічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв’язанням цього завдання можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіж-них країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у зв’язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян України і запрошення з інших країн спеціаліс-тів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.
Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціл-лю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн спо-собів подолання кризового стану економіки, виведення виробни-чого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, під-вищення добробуту народу України.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий