§ 3. Малий інноваційний бізнес



Становлення ринкової системи господарювання в Україні пов’яза-не з активізацією підприємницької діяльності в усіх сферах еконо-міки. Одним з перспективних напрямів створення нового конку-рентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу. Поряд з прискореним формуванням споживчого ринку малий бізнес сприяє активізації інноваційної діяльності.
Розглянемо насамперед такі поняття (категорії), як “малі під-приємства”, “мале підприємництво” (“малий бізнес”).
Малі підприємства кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників згідно зі сферами діяльності незалежно від
форм власності. Згідно зі ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні” до малих підприємств в науці та науковому обслугову-ванні належать новостворювані та діючі підприємства з чисель-ністю працюючих до 100 чол.
Мале підприємництво (малий бізнес) – це самостійна, система-тична, ініціативна діяльність малих підприємств та громадян-підпри-ємців, яка провадиться на власний ризик з метою отримання еко-номічної вигоди.
Малий бізнес є основою дрібнотоварного виробництва; провід-ним сектором економіки; забезпечує насичення ринку споживчими товарами і послугами повсякденного попиту, додатковими робочи-ми місцями; володіє високою мобільністю, раціональними форма-ми управління; формує новий соціальний прошарок підприєм-ців-власників; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.
Малому бізнесові властиві й певні недоліки: хронічна нестача фінансових коштів; слабке сегментування власної частки ринку;
неадекватність технічного оснащення і забезпечення сировиною порівняно з великими підприємствами; брак кваліфікованої робо-чої сили; вплив ринкової кон’юнктури тощо.
Аналіз розвитку малого бізнесу в Україні дає змогу зробити певні узагальнення щодо стану і тенденцій розвитку його:
по-перше, частка підприємств науки і наукового обслуговування у сфері діяльності малих підприємств значна;
по-друге, кількість малих підприємств у науці і науковому об-слуговуванні зростає;
по-третє, виявляється тенденція до зміни форм власності малих підприємств; значно зростає частка малих підприємств з колектив-ною формою власності, велика частка приватних малих підпри-ємств.
Однак процес створення і розвитку нових підприємницьких структур в науці і науковому обслуговуванні йде ще повільно. При-чинами, які гальмують розвиток малого бізнесу в науці, є такі:
1) обмеженість правових засад підтримки малого бізнесу, яка значно стримує розвиток малих структур в усіх сферах, а також ініціативу окремих громадян;
2) неефективність діючої системи оподаткування і податкової політики особливо щодо пільг малим структурам, які створили б однакові економічні умови для цієї найризикованішої сфери рин-кового господарювання;
3) відсутність матеріально-технічної бази, труднощі з орендою приміщень і устаткування. Малі підприємства потребують не стіль-ки фінансової підтримки, скільки матеріально-технічної допомоги у вигляді сировини, матеріалів, передусім приміщень. Майже 40 відсотків науково-технічних малих підприємств не мають примі-щень, близько 15 відсотків орендують приміщення, а вартість орен-дованих основних фондів становить майже 30 відсотків усіх основ-них виробничих фондів цих підприємств;
4) недосконалість інформаційно-методичної та консультаційної підтримки малого бізнесу;
5) відсутність єдиної системи бухгалтерського обліку, яка відпо-відала б міжнародним стандартам: 3/4 малих наукових підприємств не обчислюють і не мають економічного ефекту від впровадження своїх розробок у виробництво;
6) наявність галузевого (відомчого) виробничого (технологічно-го) та інформаційного монополізму;
7) недостатній розвиток елементів ринкової інфраструктури, передусім створення регіональних банків технологій, прогресивно-го устаткування тощо.
У ситуації, що склалася в Україні, питання управління науково-технічною ініціативою малого бізнесу в розвинених країнах світу являють значний інтерес.
Сприяння малому бізнесу в США має вже певну історію. Комісії у справах малого бізнесу були створені в сенаті в 1940 р., в палаті представників – у 1941 р. В роки другої світової війни було органі-зовано спеціальне Управління у справах малого бізнесу, завдання якого полягало в розміщенні військових замовлень. У 1953 р. за-сновано спеціальне федеральне відомство – Адміністрацію у справах малого бізнесу (АМБ).
У 70-х роках було прийнято ряд законів щодо підтримки малого бізнесу, а в 80-і роки республіканська адміністрація Р. Рейгана зо-середила основні зусилля на підтримці великого капіталу. Допомо-га малому бізнесові була послаблена, робились навіть спроби лікві-дації АМБ. Водночас у 80-і роки спеціальна політика щодо малого інноваційного бізнесу стала особливим напрямом державної інно-ваційної політики. Сьогодні держава фінансує більше половини витрат на НДЕКР великого бізнесу і третину – малого.
Регулюючи науково-технічну ініціативу малого бізнесу, держава не лише вкладає власні кошти, а й заохочує фінансову, матеріаль-но-технічну та інші форми підтримки малого бізнесу великим. Отже, в структурі науково-виробничого комплексу зростає частка малого інноваційного бізнесу, розширюються різноманітні його зв’язки з усіма секторами економіки. Відповідно розвивається ініціативна форма організації інноваційної діяльності – форма підтримки ма-лого інноваційного бізнесу.
Політика стимулювання новаторства малого бізнесу провадилась на всіх рівнях виконавчої влади – від федерального уряду до муні-
ципалітету. Можливості різних органів виконавчої влади, як і методи стимулювання малого інноваційного бізнесу, різні. Тому доцільно розмежувати зусилля федерального уряду і місцевих органів влади.
Основним у впливі федерального уряду на науково-технічну іні-ціативу малого бізнесу є регулювання фінансових потоків. За дже-релами фінансування можна виділити три напрями: а) субсидуван-ня через федеральні агентства і відомства; б) залучення приватного капіталу; в) надання пільг.
Серед комплексів заходів щодо підтримки малого інноваційного бізнесу особливий інтерес становлять “інкубаторські програми”.
Головне призначення “інкубаторів” – підтримка малого (пере-важно інноваційного) бізнесу, допомога підприємців, які бажають, але не можуть розпочати свою справу. Останні отримують в “інку-баторі” пільговий доступ до виробничих приміщень наукового об-ладнання, фондів венчурного капіталу, різних послуг (на відміну від традиційних промислових парків, де в оренду здаються лише виробничі та конторські приміщення). Відповідно попит на послуги “інкубаторів” пред’являється переважно з боку малих фірм наукоємних галузей.
Хоч у США “інкубатори” існують уже більше ніж 20 років, бурх-ливе зростання їх припало на середину 80-х років, коли організато-ри “інкубаторських програм” об’єдналися у Національну асоціацію господарських інкубаторів.
“Інкубатори” функціонують на кошти штатів і місцевих органів влади; субсидії (часто без повернення) від федерального уряду; орен-дну плату підприємців, які користуються послугами “інкубаторів”;
відсоток від доходів тих, що вийшли з “інкубаторів”, успішно функ-ціонуючих малих компаній; кошти університетів та інших навчальних закладів, промислових корпорацій, приватних осіб – організаторів власних “інкубаторів”, пожертвування.
Можна виділити чотири основних види “інкубаторів”: корпора-тивні, громадські, вузівські, приватні, що відрізняються як за пере-важним джерелом фінансових коштів, так і за метою створення.
Останнім часом уряди штатів створюють спеціальні програми допомоги вузівським, приватним та створюваним місцевими орга-нами влади “інкубаторам”. Адміністрація програм допомагає отри-мати доступ до федеральних позик, до спеціалізованих фондів Ад-міністрації у справах малого бізнесу тощо.
Якщо кінцеві цілі створення і джерела фінансування різних “інку-баторів” суттєво відрізняються, то набір послуг, що ними надають-ся, практично один і той самий для всіх їх видів.
Цілеспрямоване субсидування федеральним урядом малого інно-ваційного бізнесу здійснюється у формі дотації (грантів) та укла-дання контрактів на розробку нової продукції або технології.
Другим важливим напрямом державної інноваційної політики щодо малого інноваційного бізнесу, який здійснюється на рівні федераль-ного уряду, є залучення приватного капіталу для його фінансування. Реалізується воно переважно через компанії венчурного капіталу.
Державна політика сприяння малому інноваційному бізнесу в США націлена передусім на створення необхідної ринкової інфра-структури, а також на формування системи державної та громадської підтримки розвитку малого бізнесу.
Один з найважливіших каналів зв’язку малих інноваційних і великих фірм – фінансовий, який реалізується через вкладення в незалежні венчурні фонди, які фінансують малий інноваційний бізнес, або через організацію власних дочірніх венчурних фірм. В останньому випадку корпорації отримують згодом частину при-бутку малої фірми, якщо її діяльність виявиться успішною. Нерідко корпорації скуповують акції малих компаній, які зацікавили їх, або укладають контракти на виконання певних етапів інноваційних процесів.
Великий бізнес не обмежується зв’язками з уже існуючим ма-лим інноваційним підприємництвом. Сьогодні він спрямований та-кож на створення малих наукоємних фірм. Стаття витрат “Стар-тові гроші” великого бізнесу на фінансування малого інноваційно-го є основною. Свої тимчасово вільні кошти, “додаткові капітали” корпорації спрямовують на фінансування ризикових проектів че-рез посередників – спеціалізовані фірми венчурного капіталу або самі створюють дочірні компанії з виконання венчурних операцій. Остання форма є найпоширенішою.
Політика формування системи державної та суспільної підтрим-ки розвитку малого бізнесу має здійснюватися через помірне дер-жавне регулювання в поєднанні із створенням конкурентно-рин-кового середовища. Так, в Україні створено комітет сприяння ма-лим підприємствам і підприємництву, який має сприяти вироблен-ню і реалізації державної інноваційної політики у сфері розвитку підприємництва.
Основними напрямами державної політики підтримки малого інно-ваційного бізнесу є такі: удосконалення правового регулювання; спри-яння удосконаленню структури малого підприємництва; пільгове опо-даткування; кредитно-інвестиційна підтримка; забезпечення ресур-сами і збут продукції; страхування малого бізнесу; прискорена амор-тизація; зовнішньоекономічні преференції; інформаційно-консуль-тативна підтримка; підготовка кадрів; науково-методична підтримка;
розробка державних програм підтримки підприємництва.
Отже, підтримка малого інноваційного бізнесу передбачає фі-нансове, матеріально-технічне, організаційне та інформаційне за-безпечення його діяльності.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий