Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> Розділ 42 СТАНОВЛЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ § 1. Становлення економічної теорії як самостійної науки

Розділ 42 СТАНОВЛЕННЯ І ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ § 1. Становлення економічної теорії як самостійної науки



Економічна теорія тісно пов’язана з потребами, інтересами, мо-тивами суспільства та особи, необхідністю раціонального викорис-тання всіх видів ресурсів з метою максимально можливого задово-лення матеріальних і духовних потреб людини. Одвічність цих про-блем наштовхує на думку про стародавнє походження економічної теорії як особливої самостійної галузі знань. Саме так тлумачили питання про виникнення економічної теорії перші історики світової економічної думки євроцентристського напряму. Це праці: А. Бланкі “Історія політичної економії в Європі з стародавності до теперішнього часу в 2 т, (Париж, 1837-1838), Л. Реньє “Політична економія і зем-леробство: кельтів, германців та інших народів Європи, персів та фінікінян, арабів та іудеїв, єгиптян та карфагенян”, в 4 т. (Женева – Лозанна – Париж, 1818-1823), А. Вільнев-Баржемон “Історія по-літичної економії, або Історичні, філософські і релігійні етюди про політичну економію стародавніх і сучасних народів” (Париж, 1841).
Однак незабаром було доведено неспроможність такого підхо-ду. По-перше, піддались критиці як помилкові погляди А. Бланкі та його прихильників: виведення старовинності теорій із стародав-ності установ та господарського побуту. В цьому випадку вони змі-шували економічну науку з явищами, що вивчаються нею. Однак визнати, що скрізь, де мають місце багатство, обмін, гроші, ціна, податки, має існувати і економічна наука, рівнозначно тверджен-ню, нібито астрономія становить неминучий наслідок руху світил, а фізіологія необхідно випливає з явищ рослинного і тваринного життя (П. Россі, Н. Бодрільяр).
По-друге, було з’ясовано, що одвічність і насущність проблем економіки не сприяли, а, навпаки, заважали ранній появі еконо-мічної теорії як самостійної науки. По-третє, було звернуто увагу на бідність теоретичного осмислення явищ економічного життя в стародавньому світі та неправомірність ототожнення його з еконо-мічною теорією як особливою галуззю науки.
Трудність визначення начал економічної науки і її засновників полягає в тому, що протягом багатьох віків теоретико-економічні трактування не становили особливої науки. Тому економічний ма-теріал був розкиданий по творах про політику, мораль, право, істо-рію тощо. У зв’язку з цим видатний австро-американський вчений Й. А. Шумпетер (1883-1950) розмежовував економічну думку – погляди, що переважають в будь-який певний час в будь-якому суспільстві, і економічний аналіз як результат наукових зусиль. “Істо-рія економічної думки розпочинається з письмових джерел націо-нальних теократій стародавнього світу, – вважав він. – Однак історія економічного аналізу розпочинається лише з греків””.
В історичному розвитку будь-якого знання практика передує мистецтву, а мистецтво – науці. Це повною мірою стосується еко-номічної теорії. Тривалий час вона була практикою в руках наро-дів та урядів, потім формувалась в деякі загальні приписи, правила, рецепти для окремих випадків і завдань (перетворення на мисте-цтво) і лише після тривалого процесу розвитку почала давати ці-лісне пояснення економічного життя і оформилась як самостійна наука.
У працях давньогрецьких мислителів зустрічаються перші спро-би теоретичного осмислення принципів організації та управління господарством, аналізу понять “поділ праці”, “товар”, “обмін”, “гроші” тощо. Ксенофонт (близько 430-355 р. до н. е.) і Арістотель (384-325 р. до н. е.) ввели термін “економія” (“ойкономія”). Бук-вально він означав мистецтво про ведення домашнього господарст-ва (“домоводство”) і точно відповідав своєму змісту.
Старогрецька “ойкономія” – це звід міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система пра-вил його організації. Арістотель протиставив природності “ойко-номії” протиприродність “хремастики” (від слова “хрема” – май-но, володіння) як мистецтва наживи.
Таке протиставлення відбивало погляди аристократії, яка пов’язу-вала свої перспективи із землеробством і протиставляла себе класу торговців. Арістотель розділив також політику і економіку: перша займалась державними питаннями, а друга – питаннями ведення рабовласницького помістя. Потрібен був тривалий час і значний соціально-економічний розвиток для подолання протиставлень, про які йшлося.
У середні віки, коли також панувало натуральне виробництво, економія як настанови з організації та управління феодальним по-містям була близька до ксенофонто-арістотелівської “ойкономії”. У зв’язку з утворенням централізованих держав виникла потреба в обгрунтуванні їхньої економічної політики. Вона задовольнялася по-літичною економією (від слів “політикос” – державний, суспіль-ний і “ойкономія”).
Цей термін ввів французький дворянин А. Монкретьєн (1575- 1621) в своїй головній праці “Трактат політичної економії” (Руан, 1615). Автор виклав свої поради королю Людовіку XIII що-до ведення державного господарства, збереження та примножен-ня багатства (збирання податків і мита, заходи щодо розвитку торгівлі, ремесла тощо). З самого початку А. Монкретьєн та інші автори під політичною економією мали на увазі не стільки еко-номічну теорію, скільки рекомендації щодо економічної політики держави. У зв’язку з цим на відміну від попереднього “домоводства” рання політична економія – це “державоводство”, зібрання пра-вил та настанов з організації та управління державним господар-ством.
Парадокс подальшого розвитку науки полягав у тому, що за власне економічною теорією, покликаною вивчати об’єктивні економічні закони, міцно закріпився термін політична економія. Про це свід-чать назви основних праць таких провідних економістів, як Д. Рікардо (“Начала політичної економії та оподаткування”, 1817), С. Сісмонді (“Нові начала політичної економії”, 1819), Ж. Б. Сей (“Трактат з політичної економії”, в 2т., 1803 р., “Катехізис політичної економії”, 1817 р., “Повний курс практичної політичної економії”, в 6т., 1828- 1829), Дж. С. Мілль (“Основи політичної економії”, 1848), Т. Ф. Степа-нов (“Записки про політичну економію”, в 2 т., 1844, 1848), І. Я. Гор-лов (“Начала політичної економії”, в 2 т., 1859, 1862) та ін.
Становлення політичної економії (економічної теорії) як самос-тійної науки відбулося в XVII-XVIII ст. Й. А. Шумпетер підкрес-лював, що неможливо встановити точну дату її народження. Існу-вання сучасної йому економічної науки він вважав загальновизна-ним у результаті тривалого процесу, який протікав між серединою сімнадцятого і кінцем вісімнадцятого віків. На думку К. Маркса, політична економія “як самостійна наука виникла лише в ману-фактурний період”. Дещо іншу позицію займав глава так званої нової (молодої) німецької історичної школи Г. Шмоллер (1838-1917). Він вважав, що в особливу науку про народне господарство розріз-нені частини, які належали до економічного знання, могли поєд-натися лише в XVII-XIX ст. Визначний французький вчений-енциклопедист Ж. А. Кондорсе (1743-1794) у дослідженні “Ескіз історичної картини прогресу людського розуму” (1794) відзначав панування індиферентизму до політичної економії ще на початку XVIII ст. Розвиток політичної економії вчений відносив лише до другої половини століття, пов’язуючи його з іменами англійських економістів Дж. Стюарта, А. Сміта і особливо французьких фізіо-кратів.
Природно,: що в працях економістів здавна важливе місце на-лежить з’ясуванню причин більш пізньої, порівняно з іншими га-лузями знань, появи економічної теорії як самостійної науки. По-ряд із західноєвропейськими вченими одними з перших у світовій літературі дослідили це питання відомі українські вчені – профе-сори Т. Ф. Степанов (1795-1847), І. В. Вернадський (1821-1884), М. М. Вольський (1834-1876) та ін.
Можна виділити три причини такого стану. Перші стосувалися особливостей психології людського мислення, другі – природи та сутності предмета економічної науки, треті – загальних умов роз-витку людського знання взагалі та економічного зокрема.
При з’ясуванні причин першого роду було зроблено висновок, що наочність, звичність, щоденність (буденність) процесів та явищ економічного життя заважали ранній появі особливої науки про
них. З наукової точки зору вони тривалий час вважалися нецікави-ми проблемами або не “проблемами взагалі”.
До причин другого роду належали такі необхідні умови для ви-никнення економічної теорії як самостійної науки: тривалий істо-ричний досвід господарювання, наявність багатого запасу пережи-тих фактів; значний розвиток методів дослідження, пізнавальної могутності та освіти взагалі; високий ступінь розвитку і вдоскона-лення інших наук (природничих, політичних, історії, філософії тощо), які дають ряд основоположних посилок, засновок для побудови системи економічних знань.
Причини третього роду криються в специфіці співвідношення практики, мистецтва і теорії, коли вона розглядається в процесі історичного розвитку.
Слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, подальші до-слідження питання, що розглядається, виявили в XX ст. вражаючу подібність дослідження напрямів мислення і аргументів економіс-тів минулого і сучасності. По-друге, незважаючи на достатню кіль-кість оригінальних досліджень у минулому і сьогодні, питання про причини порівняно пізнього виникнення економічної теорії до цього часу залишається по суті відкритим. У фундаментальній праці “Еко-номічна думка в ретроспективі” англійський професор економіки М. Блауг знову повертається до нього. Вчений констатує, що еко-номічна теорія як самостійна галузь дослідження не виникає до XVII ст. Він висуває ряд можливих причин: економічні угоди в по-передні століття не інтегрувались на національному або навіть ре-гіональному рівні; економічні системи строго обмежувалися воєн-ними або політичними міркуваннями; економічні мотиви впливали лише на деякі аспекти суспільної поведінки.
В останній чверті XVIII ст. політична економія (синонім еконо-мічної теорії) відокремлюється від політики, права, моральної філо-софії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначаються її предмет, метод, завдання. На початку XIX ст. запроваджується самостійний університетський курс політичної економії. Одним з перших в Європі такий курс почав читатися в Російській імперії. Так, статут Академії наук Росії 1803 р. вперше визначив її завданням вдосконалення поряд з іншими науками політичної економії та ста-тистики. Наступного року політичну економію ввели як самостійну навчальну дисципліну в навчальні плани університетів Росії, в тому числі в Україні, а згодом – навіть гімназій та ліцеїв. Тим самим дістав офіційне підтвердження факт диференціації та розмежування суспільних наук. Такий самий розвиток відбувався у Великобританії, Франції, пізніше – в Німеччині та інших країнах Західної Європи.
Отже, реальний процес становлення економічної теорії як са-мостійної наукової дисципліни і формальний момент її визнання та початку викладання як самостійної навчальної дисципліни не збі-гався в часі та просторі. Це посилювало хибні уявлення щодо пері-оду формування економічної науки.
Протягом першого століття існування економічної теорії були спроби заперечити необхідність особливої самостійної економіч-ної науки, “розчинити” її в соціології тощо (О. Конт, Г. Спенсер, Д. Інгрем та ін.). Проте їх було критично переборено та успішно подолано, і вони залишились моментом в історії економічної теорії. Водночас виявилася характерна риса процесу розвитку економіч-ної теорії – постійна незадоволеність її станом, дискусійність пи-тань. Й. Шумпетер відзначав: “В усі часи, включаючи і наш, стан економічної теорії, на думку сучасників, не виправдовував обгрун-тованих сподівань і заслуговував справедливої критики”*.
У XIX ст. загальновживаною назвою науки стала “політична економія”, хоча спочатку в різних країнах пропонувались й інші терміни (“наука про народне господарство”, “національна еконо-мія”, “соціальна економія” тощо).
На зламі XIX і XX ст. поряд з терміном “політична економія” з’явився новий “economics” (з англ. – економіка). Сьогодні цілий ряд авторитетних вчених-економістів виходять з того, що обидва терміни є синонімами. Так, в одній з найавторитетніших енцикло-педій з економічних наук чотиритомнику “Нью Пелгрейв” (1987) вміщено спеціальну статтю проф. П. Гроеневегена про походжен-ня, зміни значення і сучасне співвідношення термінів “політична економія” та “економіко”, де автор щодо обох цих термінів зазна-чає: “Відсутнє точне значення, пов’язане з обома термінами… Полі-тична економія – дуже відповідна назва для зусиль деяких сучас-них економістів відродити як практичні, так і теоретичні аспекти класичної традиції… На підході до XXI ст. обидва терміни вижили. Протягом їх існування обидва зазнали змін значення. Як би там не було, їх все ще можна по суті розглядати як синоніми – риса тер-мінології, що відбиває цікаву особливість економічної науки”**.
До таких самих висновків прийшли і вчені України. “Економіч-на теорія, або економіка (economics) і політична економія – це не різні економічні науки…, а різні назви однієї й тієї самої науки, що розвивається”, стверджує проф. І. Тивончук в статті “Про предмет і класифікацію сучасної економічної науки” (Економіка України. – 1995. – № 10. – С. 59).
Проте в цілому сучасна економічна теорія за своїм змістом не є тотожною ні політичній економії, ні “економіко”. Кожна з останніх
має свій аспект дослідження і викладу. В центрі уваги “економіко” знаходяться проблеми ефективності використання обмежених ре-сурсів, а .політичної економії – економічні виробничі відносини у співвідношенні з вартісними та соціальними категоріями. Сьогодні політекономічний аспект економічної теорії (позбавлений догма-тизму і традиційності) полягає в розкритті діалектичного взаємозв’яз-ку економічних виробничих відносин з ефективним використан-ням виробничих ресурсів та організації господарського життя для зростання суспільного багатства.
Досвід людської цивілізації, розвиток якої з часом все більше прискорюється, свідчить, що розвиток економічної теорії тісно пов’язаний з розвитком економічної системи суспільства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий