Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> Розділ 43 ПЕРША КЛАСИЧНА СИТУАЦІЯ ЯК РОЗКВІТ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ § 1. Становлення першої класичної ситуації: шлях від монетаризму до англійської класичної школи

Розділ 43 ПЕРША КЛАСИЧНА СИТУАЦІЯ ЯК РОЗКВІТ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ § 1. Становлення першої класичної ситуації: шлях від монетаризму до англійської класичної школи



В галузі економічної науки настанню першої класичної ситуації передував тривалий період панування меркантилізму. Відомі вчені минулого і сучасності ставили і продовжують ставити низку диску-сійних питань щодо меркантилізму. Однак беззаперечно, що саме він відбивав основні тенденції розвитку економічної думки і еконо-мічної політики в XV-XVIII ст. у різних країнах Європи. В сфері економіки меркантилізм відповідав періоду переходу від пануван-ня простого товарного виробництва до формування приватнопід-приємницького ринкового господарства.
Характерні особливості цього періоду .- його тривалість, не-рівномірність, неодночасність настання і протікання в різних краї-нах. В країнах так званого другого ешелону підприємницького роз-витку (Німеччина, ряд держав Центральної та Південної Європи та ін.) умови для існування меркантилізму зберігалися довше і наста-вали хронологічно пізніше, ніж в країнах так званого першого еше-лону. Насамперед цим пояснюється тривалість меркантилізму – унікальне явище порівняно із швидкоплинною історією економіки та економічної думки XIX-XX ст.
Більшість вчених поділяють ряд загальних положень відносно оцінки характеру економічних поглядів і рекомендацій мерканти-лізму, розглядаючи його не як випадкове і хаотичне утворення, а як певну “квазісистему”. Терміни “меркантилізм” (від італ. mercan-te – торгівець, купець), “меркантильна система”, “комерційна сис-тема” вперше почали застосовувати критики меркантилізму Ф. Ке-не і А. Сміт лише в другій половині XVIII ст. Меркантилізм, за словами М. Блауга, – це збірне поняття, вироблене внаслідок ви-явлення і об’єднання в єдине ціле спільних ознак, рис, принципів з багатовікових “неузгоджених” інтелектуальних зусиль, що спов-нені суперечностей і відбивають багатоманітні обставини реально-го життя. Отже, роботам меркантилістів свідомо надається більше єдності та логічного зв’язку, ніж малось у них насправді.
На думку А. Онкена і Т. Негіші, меркантилізм – це не особлива перша школа економічної теорії, а емпірична система поглядів і рекомендацій. Тому меркантилізм – це все ще донауковий (доісто-ричний) період у становленні західної економічної теорії як само-стійної галузі знань.
Меркантилізм розглядається в двох взаємопов’язаних площинах (аспектах): сукупність специфічних поглядів і економічна політика, що спирається на них в період переходу країн Європи від простого до розвиненого (приватнопідприємницького) товарного виробництва.
У літературі його називають також епохою так званого первіс-ного нагромадження капіталу. Сутність його полягає у формуванні умов, необхідних для підприємницького розвитку виробництва (ві-докремлення безпосередніх товаровиробників від засобів вироб-ництва, зосередження значного багатства в руках небагатьох тощо). В соціальному плані воно зводиться до формування так званих тре-тього і четвертого станів суспільства (тобто буржуазії та найманих робітників). Тому за своєю соціально-економічною сутністю пер-вісне нагромадження капіталу – це пролог, передісторія, вихідна точка приватнопідприємницької ринкової економіки. У мерканти-лістів суспільний інтерес зводиться до вираження і захисту інтере-сів купецтва і промисловиків.
Сутність і значення меркантилізму найповніше розкриваються через його економічні принципи. Провідні серед них: ототожнення багатства з грошима (а грошей- із золотом і сріблом); досягнення активного торгового балансу; заохочення вивезення готових виро- бів та дешевої сировини, в тому числі державними субсидіями, і заборона вивезення сировини, напівфабрикатів; заохочення розвит- ку національної промисловості; необхідність колоній як джерел дешевої сировини і ринку збуту виробів національної обробної промисловості; заохочення зростання населення для підтримання низького рівня заробітної плати і посилення національної могут-ності; протекціонізм у зовнішній торгівлі тощо. Всі вони сформо-вані на рівні здорового глузду, без достатнього теоретичного об-грунтування відповідно до об’єктивних умов, Що існували.
З часів Ф. Кене і А. Сміта критичний аналіз меркантилізму за-ймає особливе місце в світовій літературі. Ф. Кене і А. Сміт запо-чаткували загальну критичну оцінку меркантилізму. Вони вважа-ли, що для меркантилістів справді типовими є погляди, що багатст-во країни полягає в її запасах золота й срібла, що необхідно для забезпечення активного торгового балансу. З них випливає, на думку класиків, решта помилок меркантилістів.
Представники класичної школи критично розглядали мерканти-лістичну систему в цілому як “систему привілеїв і регламентації”. Вона “замість того, щоб надати кожній людині можливість добива-тися своїх інтересів на свій власний розсуд, наділяла одні галузі надзвичайними привілеями, а інші надзвичайними утисками”*.
Одна з характеристик першого класичного стану якраз і поля-гає в тому, що суворий вирок, винесений помилкам меркантилістів класичною економічною теорією, залишався в межах її поза сумні-вами і критикою. Класична школа виступала як критичне подолан-ня їх і знаменувала собою рух до зрілої економічної науки.
Проте в другій половині XIX ст. руйнація класичного стану су-проводжувалася переглядом попередніх оцінок меркантилізму (В. Рошер, Г. Шмоллер, А. Онкен та ін.). З того часу релятивістські тлумачення меркантилізму як цілком раціональної, придатної для досягнення певних бажаних цілей політики існують і понині. Висо-ку оцінку меркантилізму знаходимо, наприклад, у новітньому чо-тиритомнику “Меркантилізм. Критичні концепції в історії еконо-мічної теорії”, що вийшов у Великобританії (1995 р.) за редакцією відомого шведського професора Л. Магнуссона. Видання містить вибрані праці відомих англійських меркантилістів XVII-XVIII ст. Е. Міссельдена, Т. Мана, Дж. Чайлда, Ч. Давенанта, Я. Вандерлінта та ін. Тут чітко проведена думка про те, що меркантилісти були більш тонкими і врівноваженими економістами, ніж твердили А. Сміт та його послідовники. Вони були далекі від наївної плутани-ни багатства з грошима і виробили належні пояснення функціону-ючої у той час економічної системи. Пошук схожості (подібності) між епохою первісного нагромадження капіталу і сучасними умо-вами становлення підприємницької ринкової економіки в колишніх командно-адміністративних країнах та країнах, що розвиваються, дає додатковий імпульс релятивістським трактуванням меркантиліз-му. В літературі з питань сучасного захисту меркантилізму зверта-ється увага на нескінченність дискусії про смисл меркантилізму.
Звичайно, ніякі сучасні трактування меркантилізму не можуть змінити його загальної критичної оцінки класичною школою еко-номічної теорії, його неминучої історичної однобічності, обмеже-ності. Не змінюють вони і того факту, що шлях до першого класич-ного стану пролягав саме від меркантилізму до класики. У зв’язку з цим становить значний інтерес проведення компаративного (по-рівняльного) аналізу меркантилізму і класики під цим кутом зору. Проте для здійснення такого аналізу треба попередньо вирішити питання про критерії віднесення вчених до класичної школи. Справа ускладнюється існуванням неоднакових підходів до проблеми:
марксистського і кількох немарксистських.
За Марксом, який сконцентрував увагу на вичлененні провід-них представників, класична школа економічної думки “почина-ється в Англії з Уільяма Петті, а у Франції з Буагільбера і завершу-ється в Англії Рікардо, а у Франції Сісмонді”*. Згодом до представників класичної політекономії – перехідної епохи від класики до неокласики – було віднесено Дж. С. Мілля (1806-1873). Отже, період класичної економічної теорії охоплює приблизно другу половину XVII- середину XIX ст.
Часто до класичної школи на Заході зараховують також К. Марк-са і Ф. Енгельса. Однак у цьому випадку теоретико-методологічне джерело економічної теорії марксизму (англійська класич-на політекономія) ототожнюється із змістом теорії, фактично ігно-рує принципові відмінності між ними, прослідковуючи тільки прин-ципові зв’язки.
У поняття “класична економічна теорія” інший зміст вкладають Дж. М. Кейнс (1883-1945) та його чисельні прихильники. На пору-шення, за висловом Кейнса, “загальноприйнятого етикету” до скла-ду класичної школи слід відносити послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., в тому числі А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. С. Пігу та ін. По суті “кейнсіанці” не розрізняють класичної та неокла-сичної економічної теорії. Підставою для цього є корінні спільні риси двох напрямів: положення про саморегулювання ринкової еко-номіки, повне і раціональне використання ресурсів, обмежене втру-чання держави в економічне життя, неможливість економічних криз надвиробництва тощо.
Вирішальними ознаками класичної школи К. Маркс вважав: пе-ренесення досліджень із сфери обігу в сферу виробництва; при-хильність до трудової теорії вартості; абстрактно-дедуктивний ме-тод дослідження; аналіз дійсних відносин виробництва; з’ясування причинно-наслідкових зв’язків економічних явищ і процесів, об’єк-тивних економічних законів. У зв’язку з цим коло економістів-кла-сиків у нього досить обмежене.
Немарксистська економічна думка менш жорстко підходить до вирішення питання, більш розпливчасте розглядає належність до класичної школи, беручи до уваги багатогранність переходів від однієї школи до іншої. Зокрема, не надається виключного, вирі-шального значення прихильності вченого до трудової теорії вар-тості, аналізу внутрішніх закономірностей виробництва. Тому пле-яда економістів-класиків значно розширюється і охоплює всіх при-хильників А. Сміта першої половини XIX ст. Серед них францу-зи Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, англійці Т. Р. Мальтус, Дж. Р. Мак-Куллох, Н. У. Сеніор, німці К. Рау, Г. Мангольдт, американець Г. Ч. Кері та ін. Всіх їх К. Маркс відніс до розряду “вульгарних”. Найвідоміші представники класичної школи в Україні – професор Харківсько-го університету Т. Ф. Степанов (1795-1847), професори Київсько-го університету І. В. Вернадський (1821-18.84), М. X. Бунге (1823- 1895), професор Новоросійського (нині Одеського) університету М. М. Вольський (1834-1876).
Найвідомішими перехідними економістами від меркантилізму до класики були ірландці У. Петті (1623-1687), Р. Кантільйон (1680- 1734), англійці Д. Норс (1641-1691), Н. Барбон (1640-1698) та ін.
Такий підхід є плодотворним. Він дає можливість, з одного боку, відмовитись, відійти від спірного тлумачення питання Дж. М. Кейнсом та його послідовниками, які не розмежовують класичного і неокласичного напрямів економічної теорії. З другого – подолати недоліки моделі розвитку економічної науки, за якою існування класичної школи фактично обмежувалось Великобританією і Фран-цією другої половини XVII – 20-х років XIX ст.
Розвиток основних ідей, протилежних меркантилізмові, але із збереженням його здобутків, відбиває історію становлення і роз-витку класичної економічної теорії, переходу економічної науки до першого класичного стану.
Принципові аспекти і відмінності меркантилізму та класичної економічної теорії узагальнено в табл. 11. Попередньо слід заува-жити, що вони стосуються пізнього (розвиненого) меркантилізму і пізньої (розвиненої) класичної школи.


На фоні досягнень класичної школи теоретико-методологічна обмеженість меркантилізму впадає в очі. Водночас варто підкрес-лити заслуги меркантилізму у виникненні класики. Вони поляга-ють у постановці перед наукою низки важливих питань і спробах їх тлумачення.
Меркантилісти також накопичили багатий фактичний матеріал з практики внутрішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу, цін, господарювання в умовах переходу до підприємницької ринко-вої економіки. Він став ґрунтовною основою для теоретичного ос-мислення представниками класичної школи.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий