Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> § 2. Варіанти класичної економічної теорії

§ 2. Варіанти класичної економічної теорії



Виникнення і розвиток класичної економічної теорії відбулися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському, фран-цузький дістав назву фізіократії, а англійський – промислової, або англійської, школи, в якій класична школа досягла вищого рівня і вигляду. Особливі варіанти класики розвивали також Ж. Б. Сей, Т. Р. Мальтус, С. Сісмонді.
Термін “фізіократія” (від грец. fisios- природа і cratos – сила, влада, панування; дослівно – “влада природи”) вдало відбиває сут-ність однієї із впливових шкіл класичної економічної теорії.
Основоположник фізіократії Ф. Кене часто брав епіграфами до своїх праць вислови Ксенофонта і Арістотеля, в яких землеробство визнавалось -найважливішим і привілейованим занятгям. Ще далі пішли інші провідники фізіократії – А. Р. Ж. Тюрго (.1727-1781), В. Р. Мірабо (1715-1789), Г. Ф. Летрон (1728-1780), П, Мерсьє де ла Рів’єр (1720-1793), П. С. Дюпон де Немур (1739-1817). Вони вважали продуктивною галуззю лише землеробство, єдино продук-тивною – землеробську працю, продуктивним капіталом – лише капітал, вкладений у сільське господарство. На думку фізіократів, тільки в землеробстві виникає чистий продукт (доход), як надли-шок над витратами виробництва.
Фізіократи піддали критиці меркантилізм з основних питань теорії та практики. Зокрема, вони, на противагу меркантилістам, вважали, що “гроші – не багатство, якого люди потребують для задоволення своїх потреб. Лише блага, необхідні для життя і для щорічного відтворення цих же благ, є такими, до володіння якими необхідно прагнути'”. Розглядаючи гроші тільки як засіб обігу, фі-зіократи вважали їх посередницьким багатством, яке зайняло міс-це первісних цінностей. Воно відразу ж зникло б при відсутності відтворення.
З цих теоретичних уявлень фізіократів випливали їхні рекомен-дації щодо економічної політики. Одна з головних рекомендацій – пріоритетне сприяння розвитку сільського господарства. Інша про-позиція – замінити численні прямі та непрямі податки “єдиним податком” на “чистий продукт (доход)” землевласників, звільнив-ши все інше населення країни від будь-якого оподаткування.
Те виключне значення, яке надавали землеробству в народному господарстві фізіократи, і безпосередньо пов’язане з ним тракту-вання економічних категорій віддзеркалювало обмеженість їхніх поглядів умовами, коли сільське господарство у Франції того часу було пануючою формою виробництва. Ця обмеженість поглядів була критично подолана А. Смітом.
Водночас А. Сміт започаткував загальну високу оцінку школи фізіократів, підкресливши, що “її вчення у всіх відношеннях таке ж істинне, як благородне і ліберальне”.
У подальшому економічна думка неодноразово поверталась до цих проблем.
По-перше, недоліки фізіократів пояснювались специфікою пе-редреволюційної франції другої половини XVIII ст. (наростання кризи феодальної системи, складне становище у сільському госпо-дарстві, утиски селян різноманітними феодальними поборами і податками тощо) і безпосередньою реакцією на меркантилістську політику. По-друге, критично аналізувалися помилкові трактуван-ня тих вчених (Б. Гільдебрант та ін.), які звинувачували фізіократів у нехтуванні розвитком промисловості та торгівлі, суперечності між їх покровительством землеробству і принципом державного невтру-чання в економіку. Насправді сприяння землеробству фізіократи вбачали в усуненні перешкод його розвитку (феодальні повинності, обмеження внутрішньої торгівлі хлібом, заборона вивезення хліба за кордон). Вони вимагали надання повної свободи підприємниць-кої діяльності також в інших галузях економіки, а отже, відміни цехів і монополій в промисловості, ліквідації внутрішніх і зовніш-ніх митних зборів у торгівлі. Захищаючи вчення фізіократів від нападок деяких німецьких економістів, академік В. П. Безобразов (1828-1889) підкреслював: “Якщо фізіократи, внаслідок крайнос-тей промислових та фінансових систем попереднього часу, вдава-лись до надто виключного піклування про землеробські інтереси (піклування, що не виходило, однак, за межі природного розвитку), то цілком несправедливо звинувачувати їх у бажанні усунути всі інші промислові інтереси та виробництва”. По-третє, поступово до-лалась спрощена думка про незначний вплив фізіократії на госпо-дарську практику. Обіймаючи в 1774-1776 рр. посаду генерально-го контролера фінансів Франції, рівнозначну посаді міністра фі-нансів, А. Тюрго (1727-1781) зміг провести в життя ряд указів та законопроектів, які відкривали можливості для лібералізації еконо-міки країни. Серед них – введення вільної торгівлі зерном і бо-рошном всередині країни; вільний ввіз і безмитний вивіз зерна із королівства; заміна натуральної подорожньої повинності грошовим поземельним податком; скасування ремісничих цехів і гільдій та ін. Щоправда, через три місяці після відставки А. Тюрго (травень 1776 р.) Людовик XVI відмінив усі новації міністра-реформатора. Однак і міністерська діяльність, і відставка Тюрго мали важливе історичне значення – відкриття нових перспектив економічного розвитку і розчарування феодальним устроєм. Фізіократія справила певний вплив на діяльність державних діячів в ряді інших країн – Італії, Німеччині, Польщі, Швеції та ін.
Головна теоретична заслуга фізіократів полягала в тому, що вони здійснили науковий аналіз суспільного відтворення. В своїй знаме-нитій “Економічній таблиці” (1758) Ф. Кене проаналізував склад сукупного суспільного продукту, рух його елементів як необхідну умову нового процесу виробництва і відтворення класів у соціаль-но-економічній структурі суспільства.
Ф. Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний клас (фермери і сільськогосподарські наймані робітники), який, оброб-ляючи землю, щороку відтворює багатство нації, авансує витрати
на землеробську працю і щороку виплачує доходи власникам землі;
2) клас власників (землевласники і залежна від них челядь, король, привласнювачі десятини – духовенство), який живе на “чистий продукт” землеробства; 3) “безплідний”, або непродуктивний, клас (промисловці, купці, ремісники, наймані робітники в промисловості та ін.)і витрати якого оплачують два попередні класи.
На початок господарського року, за схемою Ф. Кене, перелічені класи володіють такими запасами продуктів і готівки:
1) продуктивний клас має запас землеробських продуктів на 5 млрд ліврів;
2) клас власників має запас готівки на 2 млрд ліврів, отриманих ним від продуктивного класу як орендну плату;
3) “безплідний” клас має запас промислових виробів на 2 млрд ліврів.
“Економічна таблиця” охоплює три зазначені класи, щорічно отримуване ними багатство і описує процес обміну між ними у вигляді ряду послідовних актів купівлі-продажу. При цьому про-дукти і гроші рухаються у протилежному напрямі.
1-й акт – клас власників купує у продуктивного класу сільсько-господарської продукції на 1 млрд ліврів для власного споживання;
2-й акт – клас власників на залишок готівки в сумі 1 млрд ліврів купує у непродуктивного класу промислову продукцію для власного споживання;
3-й акт – непродуктивний клас на отриману від власників за свої вироби готівку 1 млрд ліврів купує у класу власників продукти харчування;
4-й акт – продуктивний клас купує у непродуктивного класу на 1 млрд ліврів промислових виробів для відновлення основного капіталу;
5-й акт – непродуктивний клас на 1 млрд ліврів купує у про-дуктивного класу сировину для промислової переробки.
Отже, з 5 млрд ліврів сукупного продукту реалізовано 3 млрд, і гроші в сумі 2 млрд ліврів повернулися до продуктивного класу. Решта 2 млрд ліврів річного продукту витрачається в землеробстві. Оборот річного продукту в натуральній і грошовій формі забезпе-чує можливість безперервного, періодичного повторення виробни-чого процесу, тобто відтворення.
Прибічники Ф. Кене зустріли його “Економічну таблицю” з ве-личезним ентузіазмом і вважали її вінцем фізіократичної школи. В. Мірабо навіть стверджував, що таблиця була одним з трьох ве-ликих відкриттів в історії людства (поряд з письмом і грішми). Од-нак згодом про таблицю забули як про таку, що, за висловом А. Бланкі, “не становить наукового інтересу”. Ф. Енгельс відзначав, що вона була загадкою сфінкса, яка лишилася нерозгаданою для економічної теорії першої половини XIX ст. Заслуга К. Маркса поля-гає в тому, що він фактично заново відкрив таблицю, проаналізу-вав її й одним з перших вказав на її наукове значення в написано-му ним розд. 10 другого розділу твору ф. Енгельса “Анти-Дюрінг”, де розглядаються певні проблеми історії політичної економії: “це таке ж просте, як і геніальне для свого часу зображення річного процесу відтворення, яке опосередковується обігом”*.
Відоме розмежування між фізіократією і англійською класич-ною школою пролягає по лінії неоднакового трактування сфери і конкретних джерел національного багатства, доходів, функцій гро-шей тощо. Представники англійської класичної школи (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.) критично подолали обмежувальний галузевий підхід фізіократів у тлумаченні питань, які тут розглядаються. Тим самим було зроблено помітний крок у розвитку економічної теорії. Однак слід підкреслити, що певні відмінності між фізіократією і англій-ською класичною школою – це відмінності всередині теоретико-методологічної єдності, У зв’язку з цим звернемо увагу на ряд важ-ливих спільних підходів. Серед них – єдність мікро- і макроаналі-зу; спроби розмежування дослідження “природного порядку”, “при-родних законів” цього порядку (позитивний аналіз) і економічної політики держави (нормативний аналіз); визнання економічної сво-боди як найважливішого чинника ефективності та шкоди від моно-полізму в економіці тощо. По суті спільною для них є знаменита категорія “невидимої руки” (INVISIBLE hand), введена А. Смітом, під якою класики розуміли стихійну дію об’єктивних економічних за-конів в умовах вільної конкуренції, механізм саморегулювання рин-кового господарства. В своїй головній праці “Дослідження про при-роду і причини багатства народів” (1776) А. Сміт неодноразово звер-тав увагу на спільні для класиків положення про те, що, дбаючи про свій власний інтерес, вигоду, кожний товаровиробник тим са-мим найкраще задовольнятиме і суспільні інтереси. Ідея збігання особистих і суспільних економічних інтересів – одна з централь-них і найважливіших у класичній економічній теорії.
Класики всебічно обгрунтували принцип лесефер (laisser faire- не заважай), тобто державного невтручання в економічне життя. Однак помилково було б трактувати його як усунення держави із сфери економіки взагалі, адже А. Сміт чітко визначив і грунтовно проаналізував три великі галузі, в яких неможливо обійтись без втручання держави (національна оборона, захист правопорядку і кожного члена суспільства, забезпечення громадян необхідними суспільними благами, які не може або не бажає виробляти приват-ний бізнес). Тим самим по суті поставлено і для свого часу задо-
вільно вирішено актуальне питання про межі співвідношення ме-ханізму саморегулювання ринкового господарства і економічної діяльності держави, недоліки ринку і функції держави (уряду). Як відомо, це одне з центральних питань сучасної економічної теорії, а також один з вирішальних критеріїв класифікації шкіл та напря-мів західної економічної думки.
Класичний стан має свої особливості в різних країнах. Вони пов’язані з різним рівнем розвитку як самих країн, так і економіч-ної думки в них.
Досягнення класичного стану не означає існування повної єдності поглядів представників пануючого напряму і зникнення інших пе-риферійних напрямів. А. Сміт наголошував на дослідженні зрос-тання виробництва багатства народів та об’єктивних законів, що управляють ним, а Д. Рікардо і С. Сісмонді – на розподілі цього багатства і його законах. Були відмінності в теорії реалізації, з од-ного боку, Ж. Б. Сея і Д. Рікардо, які вважали неможливими загальні кризи надвиробництва, і, з іншого боку, Т. Р. Мальтуса і С. Сісмонді, які дотримувались протилежного погляду. Щодо теорії вартості, якій класики надавали виключно важливого значення, то і тут спостерігаються принципові відмінності. При всій непослідов-ності, суперечливості в різноманітних трактуваннях вартості А. Сміт тяжів до трудової теорії вартості. Д. Рікардо свідомо поклав її як вихідний методологічний пункт дослідження в основу свого еконо-мічного вчення і намагався дослідити, наскільки всі інші еконо-мічні категорії відповідають (або суперечать) основній, на його думку, категорії – трудовій вартості. Ж. Б. Сей дотримувався теорії про-дуктивності трьох факторів виробництва, але поряд з цим висував також теорії витрат виробництва і попиту та пропозиції.
Представники марксистської економічної теорії традиційно вва-жають англійську класичну політекономію одним із своїх джерел. Проте при цьому вони розрізняють в теорії А. Сміта “наукові” еле-менти – трудову теорію вартості, “експлуатаційні” концепції роз-поділу доходів тощо – і “вульгарні” елементи, протилежні зазна-ченим вище. Вони вважають, що від “наукових” елементів А. Сміта стовповий шлях вів до Д. Рікардо і К. Маркса, а безвихідний – до Ж. Б. Сея і А. Маршалла.
Крім економічного вчення марксизму, яке почало формуватися в 40-і роки XIX ст. і перебувало під надзвичайно сильним впливом англійської класичної школи, в той же час бере початок історична школа в Англії та Німеччині (В. Рошер, Б. Гільдебрандт та ін.). Вона виступає альтернативним напрямом, протиставляє космополітич-ній класичній економічній теорії так звану національну, дослідженню об’єктивних законів зростання багатства і його розподілу – з’ясу-вання етапів розвитку людського суспільства та їхній історичний аналіз, абстрактно-дедуктивному методу дослідження – емпірич-ний, описовий. Перший класичний стан відзначався також певною специфікою в різних країнах, яку зумовлювали насамперед особ-ливості їхнього соціально-економічного розвитку. Для країн так званого другого ешелону підприємницького розвитку, включаючи Росію і Україну, вирішальним гальмівним фактором на шляху по-ширення класичної теорії було панування кріпосництва, що надто затяглось.
Боротьба представників різних концепцій навколо питання про шляхи соціально-економічного розвитку набувала особливої гос-троти.
Класичний стан встановлювався пізніше і тривав ще й тоді, коли в країнах розвиненої ринкової, економіки він вже змінився другим. На думку відомого українського економіста В. Голубничого, фізіо-кратична школа в Україні розвинулася дещо пізніше, ніж на За-ході, одночасно з англійською класичною політекономією. Голов-ним представником фізіократії був В. Н. Каразін (1773-1842), іні-ціатор заснування Харківського університету і реформи освіти в Російській імперії. Щодо англійської класики, то вона дійшла в Ук-раїну ще за життя її основоположника Д. Рікардо і панувала тут до першої світової війни. Хронологічно більш пізнє становлення та існування першого класичного стану в країнах так званого другого ешелону посилювали його гетерогенність, зумовлювали своєрідне “накладення” на теорії класичної політекономії концепцій, прита-манних другому класичному станові.
На етапі становлення першого класичного стану в Росії та Україні спостерігався особливо помітний розрив між викладанням і знан-ням положень класичної економічної теорії й відсутністю належ-них умов для практичного втілення їх у життя. В подальшому він долався завдяки інтенсивному розвитку підприємницької ринкової економіки.
Для першого класичного стану в Україні, що входила до складу Російської імперії, характерним було специфічне спрямування зу-силь вчених 40-70-х років XIX ст. в галузь історії економічної дум-ки. Вони виступили авторами оригінальних досліджень класичної економічної теорії. Насамперед це праці професорів Київського уні-верситету Г. Д. Сидоренка “Тюрго. Политико-экономическое уче-ние его в теории и в практическом применении” (К., 1858), Г. М. Це-хановецького “Значение Адама Смита в истории политико-зконо-мических систем” (К., 1859), А. Я. Антоновича “Теория ценности. Критико-зкономическое исследование” (Варшава, 1877), М. У. Зі-бера “Теория ценности и капитала Д. Рикардо в связи с поздней-шими разьяснениями” (К., 1871), “Развитие учения о налоге у эко-номистов А. Смита, Ж. Б. Сея, Д. Рикардо, Сисмонди й Д. С. Мил-
ля” (X., 1870), Новоросійського (нині Одеського) університету І. І. Патлаєвського “Теория денежного обращения Рикардо й его пос-ледователей” (О., 1871).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий