Головна Головна -> Підручники -> Підручник Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий скачати онлайн-> § 2. “Неокласичне відродження” і монетаризм

§ 2. “Неокласичне відродження” і монетаризм



Процес руйнації попереднього класичного стану і пошуків ново-го консенсусу отримав в західній літературі назву “неокласичного відродження”, або “неоконсервативної контрреволюції”. Дійсно, в основі його лежить висунення на перший план і подальший розви-ток неокласичного напряму з його обгрунтуванням тільки ринко-вих механізмів регулювання економіки. Проте такий поворот по-дій – це не просто збіг традиційних постулатів і висновків неокла-сичної ортодоксії з економічною кон’юнктурою 70-80-х років. Особливості сучасного етапу НТР, інтернаціоналізації господарських відносин, а також кардинальні зрушення в соціальній структурі розвинених країн ринкової економіки, безсумнівно, стимулювали процес переосмислення і певного перегляду застарілих уявлень неокласики, розробки нових теорій.
Процес “неокласичного відродження” включав такі основні еле-менти, просякнуті ідеями докейнсової економічної теорії.
1. Реституцію (відновлення) монетаризму, яка означала повер-нення мікроекономіці її вирішального місця в економічній теорії.
2. Розробку та уточнення теорії сподівань, вихід із визнання раціональності поведінки господарських агентів.
3. Поширення принципів індивідуалізму на процес прийняття урядових рішень (теорія суспільного вибору).
4. Подальшу лібералізацію економічного життя і політики в ме-жах теорії і практики економіки пропозиції, соціального ринково-го господарства.
Ядро економічного неоконсерватизму становить монетаризм як досить суперечлива амальгама положень ряду відомих шкіл і тео-рій (зокрема, маржиналізму, кількісної теорії грошей, концепцій австрійської і чиказької шкіл). У літературі вказується на значні розбіжності в розумінні змісту і цілей монетаризму як його прибіч-никами, так і противниками. “Навіть ті, хто вважає себе монета-ристами, розходяться в думках з приводу точного змісту доктрини, яку вони сповідують” (Р. Селден). В найбільш широкому смислі під монетаризмом розуміють всі економічні доктрини, які надають особ-ливого значення ключовій ролі грошей і пов’язані з розробкою кредитно-грошової політики, спрямованої на регулювання грошо-вої маси в обігу. “Монетаризм розуміємо як сполучення двох при-нципів: 1) “гроші мають значення”, іншими словами, зміни в кре-дитно-грошовій сфері чинять домінуючий вплив на загальну госпо-дарську кон’юнктуру; 2) центральні банки можуть регулювати за-гальну кількість грошей, що обертаються” (Р. Селден). Саме такі концепції регулюючого впливу на відтворювальні процеси через сферу грошового обігу реалізуються у 80-90-х роках у різних фор-мах і з різною часткою успіху в господарській політиці США та ряду інших розвинених країн Заходу. Однак необхідно підкресли-ти, що “монетаристська контрреволюція” – це зовсім не раптова і несподівана відповідь на стагфляцію 70-х років або реакція на кри-зу кейнсіансько-неокласичного синтезу. Монетаризм має власну історію, глибоке коріння і яскраво виражені особливості в еконо-мічній науці, а його основоположні принципи тією чи іншою мі-рою постійно присутні або враховуються в різних програмах регу-лювання економіки.
В основу сучасних монетаристських концепцій покладено тра-диційну кількісну теорію грошей, ідейні витоки якої відносяться ще до XVII ст. Вона розроблена в працях таких видатних теорети-ків грошей, як Р. Кантільон, Д. Юм, Г. Торнтон, Д. Рікардо, А. Мар-шалл, І. Фішер та ін. “Те, що ми звикли називати кількісною тео-рією грошей, – пише визнаний основоположник монетаризму, лауреат Нобелівської премії з економіки (1976) М. Фрідмен, – … тепер називається монетаризмом”. Відповідно до цієї теорії ціни товарів і вартість грошей встановлюються лише на ринку, де рі-вень товарних цін буде тим вищий, чим більша кількість грошей в обігу і, отже, нижча їх купівельна спроможність.
Новітній етап в розвитку монетаризму розпочався наприкінці 60-х – на початку 70-х років. В умовах стагфляції монетаристи і їх противники зосередили увагу на розробці моделей процесів, які відбувалися в кредитно-грошовій сфері.
Спостерігається чітке розмежування сучасного монетаризму з основними постулатами кейнсіанської теорії і політики, що здій-снюється по таких лініях:
1. Реабілітація закону Сея, в результаті якої кейнсіанство, що орієнтується на управління сукупним попитом, повинно поступи-тися місцем теорії, яка орієнтується на пропозицію.
2. Монетаристська критика активного втручання держави в еко-номіку зовсім не означає принципового заперечення державного втручання в процес відтворення, а пов’язана з критикою конкрет-ної економічної політики. (В цьому випадку йдеться про політику, засновану на кейнсіанських методах регулювання ринкової еконо-міки.)
3. Вихваляння приватного підприємництва, безмірного його під-несення як двигуна економічного розвитку.
4. Монетаристська політика регулювання грошової маси як го-ловний інструмент управління економікою.
В цілому монетаристи з інших позицій, ніж кейнсіанці, підхо-дять до аналізу проблеми впливу грошей на економіку. М. Фрідмен вважає неправильним постулат постійної швидкості обігу грошей. На його думку, вона є функцією ряду ключових економічних змін-них, які не брались до уваги кейнсіанцями. Останні ж розглядають фрідменівське трактування кількісної теорії грошей як спробу більш витонченої модифікації кейнсіанської концепції переваги ліквідності.
На противагу кейнсіанській фіскальній політиці монетаристи пропонують різні заходи щодо регулювання грошової маси в обігу як головної форми державного регулювання економіки. На почат-ку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою з тим, щоб щорічно збільшувати її на декілька відсотків. При цьому М. Фрідмен і його прихильники з чиказької школи виходили з передумов, згідно з якими розширен-ня процесу відтворення в довготерміновому періоді відбувається нібито з приростом грошової маси в обігу. Звідси вони вважають можливим зробити висновок про те, що збільшення грошової маси, яке регулюється Центральним банком, неминуче супроводжується економічним зростанням.
По суті головна функція монетаризму полягає в тому, щоб під-порядкувати економічну теорію практичним завданням держави, щоб політика в галузі грошового обігу більшою мірою відповідала потребам держави і господарюючих суб’єктів у збільшенні грошо-во-кредитної маси в конкретних умовах перманентної інфляції,
Очевидно, що “монетаристська революція” пов’язана не лише з активізацією політики регулювання грошового обігу. Її необхідно розглядати в більш широкому політико-економічному контексті. При такому аналізі специфічно монетаристських уявлень про регулю-вання сучасної ринкової економіки виразно проявляється їх глибо-ко консервативний характер, відвертий захист інтересів підприєм-ців в отриманні максимального прибутку. Монетаристи рішуче ви-ступають за згортання соціальних програм, припинення виплати державних пенсій тощо. Тут легко виявляється антипрофспілкова, антиробітнича спрямованість. Відстоюючи ідеї свободи вибору у своїх працях, М. Фрідмен та інші провідні теоретики монетаризму (Ф. Кейген, К. Бруннер, Д. Лейдлер та ін.) часто забувають вказу-вати ціну, яку доведеться за це заплатити суспільству, і позбавля-ють людей можливості зробити дійсно вільний, незалежний вибір, відокремити ілюзії від реалій.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект - Автор невідомий