Головна Головна -> Підручники -> Підручник Державне регулювання економіки (Чистов) скачати онлайн-> 3.3. Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, її переваги та недоліки.

3.3. Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, її переваги та недоліки.



Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) своєю кінцевою метою ставить активне включення економіки країни в світовий ринок. Вона передбачає відмову від монополії зовнішньої торгівлі та валютної монополії, перехід до конвертованості національної валюти, створення умов для залучення іноземних інвестицій.

З лібералізацією ЗЕЗ розширюється самостійність підприємств. Вони можуть збільшувати експорт та імпорт, не запитуючи на те особливих дозволів, як було раніше. Розширюються можливості пошуку та придбання найновішої техніки та технології, кращих товарів, можливості включення підприємств в більш вигідні коопераційні зв’язки. В пошук більш ефективних варіантів задоволення потреб, розвитку виробництва, нової техніки та технології включаються значні маси людей. Полегшуються контакти з іншими країнами, культурний та науковий обмін, обмін студентами та аспірантами.

Багатшим стає ринок, розширюється вибір товарів широкого вжитку, їх асортимент.

Посилюється тиск конкуренції на вітчизняних виробників зі сторони іноземних виробників. Ввіз товарів з-за кордону дозволяє поставити під удар конкуренції навіть підприємства-монополісти. Наприклад, єдиним виробником автомобілів в Італії є “Фіат”. Але подолати його монополію на національному ринку дозволяє імпорт автомобілів зі США, Німеччини, Японії та ін. країн.

Покращуються умови для ввозу та вивозу капіталу. При неконвертованій валюті іноземним інвесторам невигідно робити капіталовкладення у нас: зароблені гроші фактично нема на що витрачати, а перетворити їх в конвертовану валюту неможливо. Зовнішня конвертованість валюти дає можливість іноземним інвесторам обміняти виручку на ВКВ та вивезти отриманий прибуток за кордон.

З ’ являється можливість стабілізувати національну валюту, стримати інфляцію. При фіксованому курсі валюти, наприклад, 2 грн за долар США, товар, який на світовому ринку продається за 100 доларів, на внутрішньому ринку буде коштувати 200 грн. Це обмежує можливості підвищення цін вітчизняними підприємствами.

Раніше стабільність купівельної здатності грошей забезпечувалась золотими запасами держави: паперові гроші можна було обміняти на певну, визначену законом кількість золота. Сьогодні паперові гроші не мають грошового забезпечення. Але купівельну здатність їх можна стабілізувати, якщо встановити і підтримувати фіксований курс даної валюти до твердих валют. Для цього треба мати стабілізаційний фонд, засоби якої використовують для валютної інтервенції, підтримання курсу національної валюти. Із збільшенням валютних резервів зростають можливості емісії паперових грошей, які зберігатимуть попередню купівельну здатність, отже, зростають можливості збільшення таким шляхом ефективного попиту.

Які від ’ ємні наслідки введення конвертованості національної валюти?

Відбувся перерозподіл валютних ресурсів на користь багатих . Раніше валютні ресурси використовувалися для придбання значної кількості зерна (до 30-40 млн. т. щороку), м’яса (близько 1 млн. тон), олії (приблизно половина її імпортувалася).  Це створювало продовольчий фонд для забезпечення пенсій, стипендій, зарплати. Існували пільгові умови придбання за кордоном та реалізації ліків, що давало можливість продавати їх за низькими цінами.

Після введення конвертованості національної валюти доступ до неї отримали ті, хто має гроші. Відповідно валюта стала використовуватися в більшій мірі для задоволення їх потреб: придбання легкових автомобілів, предметів розкоші та ін.

Створилися умови для відтоку валюти за кордон. Після того як держава відмовилася від монополії на експорт та імпорт, стало важче “ тримати кордон” –контролювати надходження та витрачання валюти, наслідком чого стало вивезення величезних валютних сум за кордон.

Відбувається деіндустріалізація країни. Виходячи з приватних інтересів, вивозять за кордон сировину, внаслідок чого вітчизняні підприємства простоюють. Ввозиться готова продукція, а власне виробництво припиняється, втрачаються робочі місця. Потік сировини дедалі більше обминає Україну, скеровуючись до тих країн, де сильніша і більш товаронаповнена, забезпечена кращими товарами валюта.

Ринок захоплюють іноземні товаровиробники. Прорахунки в організації захисту вітчизняного виробника, завищення курсу національної валюти привели до того, що вітчизняні товаровиробники виявилися неконкурентоздатними навіть на внутрішньому ринку. За експертними оцінками, експансія внутрішнього ринку продовольчими товарами імпортного походження досягла 60%, непродовольчими – 80%.

Відбувається перехід до використання на внутрішньому ринку світових цін. Раніше ціна на внутрішньому ринку встановлювалася на базі національних витрат виробництва. За основу її брали середню по галузі або по ціновій зоні собівартість продукції. До неї додавався прибуток, достатній для того, щоб забезпечити самофінансування. Якщо середня собівартість одиниці певної продукції 400 грн., а прибуток – 80 грн., то ціна на такий товар на внутрішньому ринку складала 400+80=480 грн.

Після введення внутрішньої конвертованості валюти ціна на даний товар на внутрішньому ринку  визначається цінами світового ринку. Так, якщо ціна його на світовому ринку 100 $ , за 4 гривні можна придбати 1 $ ,  мито і витрати на імпорт – 60 грн., то на внутрішньому ринку ціна такого товару складатиме 100*4+60=460 грн.

Таким чином, ціни внутрішнього ринку прив’язуються до світових цін. Це дозволяє при фіксованому курсі валюти і стабільності світових цін, відсутності обмежень на ввезення даного товару, незмінності мита стабілізувати ціни внутрішнього ринку. Даний товар за вказаних вище умов продаватиметься за 460 грн.

Але така система стримування інфляції вимагає постійної присутності на нашому внутрішньому ринку імпортних товарів. Без цього неможлива прив’язка цін внутрішнього ринку до світових. Тому валюта використовується нераціонально: не на розвиток власного виробництва, придбання нової техніки і технології, а на імпорт товарів широкого вжитку. Витрачена таким чином валюта стимулює розвиток сільського господарства, легкої і харчової промисловості не в Україні, а в країнах, з яких імпортують товари.

При введенні внутрішньої конвертованості валюти не було враховано, що на світовому ринку інший, ніж на нашому внутрішньому, паритет цін на продукцію сільського господарства і продукцію промисловості, яка надходить селу в обмін на його продукцію. До реформи за зерновий комбайн віддавали у нас втричі менше зерна, ніж в США.  Подібним було співвідношення цін на паливо та добрива, з одного боку, і сільськогосподарську продукцію, з іншого. Пояснювалося це тим, що в США нижча вартість сільськогосподарської продукції (вища врожайність, продуктивність худоби, краща технологія виробництва).

Введення внутрішньої конвертованості нашої валюти привело до запозичення того паритету цін, який існував на світовому ринку. Він визначається паритетом цін в основних країнах-експортерах сільськогосподарської продукції: США, країнах Західної Європи.  Внаслідок цього та факторів, які сприяли здороженню продукції сільського господарства (зниження врожайності, продуктивності худоби, значному зростанню цін на паливо та добрива, зменшенню дотацій), ціни на продукцію сільського господарства в 1995 році зросли в 60 тис. разів, а на промислову продукцію для села – в 288 тис. разів. Умови обміну для села погіршилися в  280:60=4,8 разів.

Це поставило сільське господарство на межу знищення. Воно не має необхідних коштів для ведення виробництва. Простоюють підприємства, які виробляють машини та інші засоби виробництва для села, бо нема попиту на їх продукцію. Сільське населення не має грошей для придбання товарів широкого вжитку. Це зумовлює скорочення їх виробництва.

Завищення курсу національної валюти призвело до суттєвого заниження цін на внутрішньому ринку. Якщо товар, вартістю 100 $ при курсі 4 грн. за 1$ 100*4,00+60=460 грн, то при курсі 2,00 грн. за 1$ , ціна такого товару 100*2,00+60=260 грн.

Внаслідок цього стала масовою збитковість вітчизняних підприємств; нерентабельні 50% підприємств та 90% КСП.

Державне регулювання економіки після лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків виявилося неефективним: невдало був побудований захист вітчизняного виробника, помилкою виявилося завищення курсу гривні.

3.4. Роздержавлення і приватизація.

“Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки” декларувала проведення роздержавлення і приватизації.

Декларувалось, що роздержавлення здійснюється  “з метою забезпечення дії на ринку України великої кількості самостійних, вільних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, але й майновою власністю товаровиробників, подолання відчуження робітників від засобів і результатів виробництва, відновлення і розвитку конкуренції, структурної перебудови виробництва і управління економікою, залучення іноземних інвестицій…”.

Роздержавлення мало грунтуватися на принципах додержання інтересів трудящих та суспільства, добровільності, рівноправності існування та захисту усіх форм власності, врахування специфіки різних галузей народного господарства, гласності.

Процеси роздержавлення власності планувалося здійснити в такий спосіб:

1)  за рахунок продажу акцій і створення акціонерних товариств. На першому       етапі роздержавлення акції було намічено продавати лише працівникам підприємств, що перетворювалися на акціонерні (як правило, великих підприємств). Акції мала право придбати й держава в особі органів державного управління чи державного підприємства. Частку акцій мали право придбати іноземні фізичні і юридичні особи;

2)                 за рахунок власних коштів, шляхом викупу у держави підприємств їх колективами, приватними особами, кооперативами та об’єднаннями (у першу чергу середніх та дрібних підприємств).

Передбачалося, що продаж і передача державної власності у комерційний сектор буде здійснюватися на базі ринкових цін, що враховують споживчу вартість основних фондів і оборотних засобів. Будуть широко використані аукціони при роздержавленні таких галузей, як торгівля і громадське харчування, сфера послуг, будівництво, автомобільний транспорт тощо. Мали бути створені органи по роздержавленню власності і зосередженню коштів від реалізації майна.

Передбачалась розробка республіканської програми роздержавлення власності.

Роздержавлення власності – перетворення державної власності в інші її види: приватну, колективну, акціонерну, змішану та ін. Форми роздержавлення:

1) оренда підприємства з правом викупу, виділення або утворення малих підприємств;

2) перетворення великих підприємств в акціонерні товариства або в товариства з обмеженою відповідальністю;

3) приватизація малих підприємств торгівлі та громадського харчування, побутового та комунального обслуговування і продаж у власність громадян державних легкових та вантажних автомобілів, об’єктів незавершеного будівництва, обладнання, матеріалів;

4) передача частини земельного фонду у власність громадян і в їх користування (без права перепродажу);

5) передача (викуп, продаж) частини житлового фонду у власність громадян.

Приватизація – передача державної або муніципальної власності за плату чи безкоштовно в приватну власність. Приватизація може виступати як форма субсидіювання приватного капіталу за рахунок держави. Так, в США з 1850 по 1871 рік залізничні компанії отримали 180 млн. акрів землі, лісопромислові – 12 млн. акрів лісу по ціні 400 $ за ділянку, яка коштувала 10-12 тис. $ .

Одна з форм приватизації – відкуп (продаж або передача на час за відповідну плату державних прав приватним особам чи компаніям). В державах Західної Європи на відкуп віддавалась державна монополія на продаж тютюну, солі, гральних карт, в Росії – право на продаж горілки (майже до кінця 19 сторіччя).

Наприкінці 80-х років більш як 80 країн світу прийняли програми скорочення державного сектору, приватизації. Узагальнення світового досвіду приватизації дозволяє виділити кілька моделей приватизації.

Британська модель характеризується продажем низькорентабельних та збиткових підприємств на ринку. При продажу великої кількості державних корпорацій уряд резервував так звану “золоту акцію”, яка давала йому можливість контролювати нову компанію. Без згоди власника “золотої акції” не можна: одній особі володіти більш як 15% акцій з правом голосу; іноземним інвесторам тримати всім разом більш як 15% акцій; випускати акції з правом голосу, відмінні від звичайних акцій; знімати директорів, призначених урядом. Головною виконавчою особою компанії повинен бути британський громадянин. Обмежувалось право компаній на добровільну ліквідацію або розформування, на перепродаж всіх або значної частини активів.

Французська модель групового централізованого продажу передбачала визначення ведучого інвестора – сильної конкурентоздатної фірми, для якої резервувався певний пакет акцій по значно вигідніших цінах, ніж на відкритому ринку. Така фірма була здатна налагодити управління підприємством, реорганізувати виробництво.

“Тверде ядро”. Французський уряд при приватизації державних підприємств приймав міри по формуванню твердих ядер стабільних акціонерів, на кожного з яких припадало 0,5-5% капіталу приватизованого підприємства. “Тверде ядро” в цілому володіло 15-30% акцій протягом, як мінімум двох років, забезпечуючи тим самим стабільний контроль за управлінням підприємством і захист від небажаних інвесторів, які могли б отримати небажаний контроль над підприємством.

“Тверде ядро” організовувалось при зачинених дверях, на основі переговорів між державною адміністрацією (міністерством), керівництвом підприємства, що приватизується, та зацікавленими інвесторами.

В КНР підприємства, створені з участю іноземного капіталу, контролюються державою: їй повинен належати контрольний пакет акцій. Після 10 років функціонування такого підприємства воно переходить у власність держави.

Визначається необхідність розвитку багатоукладності при ведучій ролі суспільної власності. На державних підприємствах це означає вдосконалення різних форм підряду. Їх акціонування і переведення на оренду дозволяється в дослідному порядку. Вважається, що і без зміни власності (без приватизації) можна перетворити державні підприємства в самостійні, відповідальні за прибутки і збитки підприємства, які самостійно розвиваються. Переважна більшість економістів КНР вважає, що перетворення державної власності в колективну (через акціонування) є головним напрямком переходу економіки до ринку.

ПРИВАТИЗАЦІЯ: АРГУМЕНТИ “ЗА” І “ПРОТИ”. На користь приватизації висуваються певні аргументи; не менше і контраргументів. Розглянемо основні з них.

1. Державні підпримства малоефективні, їх характеризує низька продуктивність праці, висока капіталоємність, мала прибутковість. Державне регулювання діяльності таких підприємств не стимулює більш ефективне використання сировини, робочої сили, застосування кращих технологій. Приватизація стимулює підвищення ефективності таких підприємств,  дозволяє відокремити політичні і економічні фактори і тим самим підвищити відповідальність за прийняття інвестиційних рішень.

Контраргументи . Значна частина державних підприємств була створена за рахунок націоналізації збиткових галузей (наприклад, в Англії – вугільних шахт, залізниць та ін.). Це відповідно позначилося на рентабельності державних підприємств. До того ж в підприємствах паливно-енергетичного комплексу, на залізницях переважає капітал, що обертається повільно. Ці підприємства виконують і соціально-політичні функції: через занижені ціни на їх продукцію національний доход перерозподіляється на користь її споживачів; існування таких підприємств, навіть при умові, що держава дотує їх, необхідне для нормального функціонування економіки.

Для того, щоб ці підприємства діяли на тих засадах, що й приватизовані, достатньо зняти з них політичні і соціальні функції, ліквідувати дотації і пільги, які вони отримують від держави. Приватизація в цьому випадку не є обов’язковою умовою пристосування державних підприємств до ринкового регулювання економікою.

2. Приватизація веде до комерціалізації, встановлює безпосередній зв’язок підприємств з ринком. Більш ефективним стає контроль ринку за діяльністю підприємства, відновлюється конкуренція, яка змушує підприємство застосовувати нову техніку і технологію, підвищувати якість продукції, ефективність виробництва.

Контраргументи . Конкуренція залежить не від форм власності, а від умов функціонування ринку: чи насичений ринок товарами, чи є резервні потужності, достатня чи ні кількість незалежних товаровиробників, скільки продукції імпортують, чи зацікавлений колектив підприємства в кращих наслідках роботи та ін.

Для створення ринкового середовища не обов’язково проводити приватизацію, достатньо передати підприємству майно на умовах оренди чи повного господарського ведення, поставити його в ті ж умови, в яких знаходяться інші підприємства.

Приватизація створює нові, сильні стимули економічної діяльності, сприяє вихованню чуття господаря у робітників підприємств.

Контраргументи. Реальним господарем на виробництві робітник стає тоді, коли рівень розвитку продуктивних сил вимагає від нього приймати рішення, керувати виробничим процесом, коли він має необхідні для цього можливості (кошти, матеріали, засоби праці та ін.), коли він зацікавлений у вдосконаленні виробництва і його заробіток суттєво залежить від кінцевих наслідків діяльності підприємств. Такі можливості для робітника створюються на підприємствах, оснащених сучасною технікою, де виробництво в значній мірі автоматизоване, тактикою малих колективів, розвитком лізінгу, венчура і т.ін.

Безпосередньо з приватизацією створення таких умов для перетворення робітника на господаря не пов’язане.

Приватизація створює сильний зв’язок між наслідками діяльності підприємства і доходами тих акціонерів, які мають значну кількість акцій. Але в сучасних умовах реально керує підприємством не власник акцій, а спеціаліст-менеджер. Саме його в першу чергу слід зацікавити в кращих наслідках роботи підприємства. Приватизація для цього не потрібна.

2. Приватизацію розглядають як засіб оздоровлення фінансів: скорочення дотацій, збільшення надходжень в бюджет за рахунок продажу акцій або самих підприємств.

Продаж підприємств чи їх акцій веде до перерозподілу коштів на користь державного бюджету (на першому етапі приватизації фактично перерозподілялися державні кошти). Ресурси для розвитку економіки збільшуються в разі продажу акцій іноземним інвесторам.

ЗАВДАННЯ ПО ВИВЧЕННЮ ТЕМИ 3

В чому полягає і для чого проводиться:

1.       Дерегулювання економіки?

2.       Комерціалізація?

3.       “Шокова терапія”?

4.       Лібералізація цін?

5.       Лібералізація зовнішньо-економічних зв’язків?

6.       Роздержавлення та приватизація?

7.       Як створити противитратний механізм в економіці?

8.       Які недоліки у твердих стабільних цін, які встановлювали державні органи? Які переваги?

9.       В чому переваги показника норми прибутку як головного орієнтира в діяльності підприємств?

10.      В чому недоліки показника норми прибутку як критерія при виборі варіантів господарських рішень? Які заходи державного регулювання потрібні для нейтралізації цих недоліків?

11.      Як діє ринковий механізм?

12.      Порівняйте ринковий та плановий механізм регулювання економіки.

13.      Як забезпечити дію ринкового механізму? Які зміни в господарському механізмі для цього потрібні?

14.      Переваги та недоліки монополії зовнішньої торгівлі.

15.      Причини відмови від монополії зовнішньої торгівлі. Наслідки відмови.

Зміст “Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки”//ВВРУ.- 1990.- №48.- Ст. 632.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Державне регулювання економіки (Чистов)