Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Етапи і характер здійснення трансформаційної стратегії

Етапи і характер здійснення трансформаційної стратегії



Враховуючи, що криза 1992-1995 рр. в Україні набула загрозливого характеру, проблеми економічної стабілізації і пожвавлення мають першочергове стратегічне значення. Спочатку інфляційний шок і розвал валютно-фінансової системи держави, потім параліч платежів і взаєморозрахунків, розрив кооперованих зв’язків між підприємствами країн колишнього СРСР, деформація цінових паритетів і валютних курсів, невпорядкованість податкової і зовнішньоекономічної політики призвели до різкого падіння мотивації підприємництва і праці, промислового і сільськогосподарського виробництва, створення валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД). Загострюються дефіцити державного бюджету і платіжного балансу. Майже припиняється інвестиційна та інноваційна діяльність виробництва і внутрішнього ринку. Його дефіцитність, незважаючи на вибухове зростання роздрібних цін і катастрофічне падіння платоспроможного попиту споживачів, стає все гострішою.
У зв’язку з цим по окремих товарах і послугах створюється навіть штучне затоварювання. Проте місткість внутрішнього ринку звужується, зовнішні конкуренти поступово витісняють з нього власних товаровиробників за загальної тенденції скорочення товарообігу. Економіка країни знаходилася в цей період у найбільш Руйнівній стадії гіперстагфляції. Тим часом система державного і господарського управління і регулювання макро- і мікроекономічних процесів внаслідок протиборства різних політичних сил була деморалізована і значною мірою втрачена.
При визначенні стратегії соціально-економічного розвитку Доводиться відштовхуватися від кризової ситуації, що охопила майже всі різноманітні сфери людської діяльності – виробництво, інфраструктуру, ринок, культуру, науку, освіту, охорону здоров’я, життя і відтворення українського населення. За цих умов визначення стратегічних цілей, засобів, методів і часу їх досягнення є досить складною проблемою наукового прогнозування. Вона органічно пов’язана з пошуком нових імпульсів мотивації і активізації економічного розвитку, особливостями формування фондів нагромадження і споживання, інвестицій та інновацій з їх неминучими лагами в процесах виробничого й обігового відтворення, оновлення діючих і створення якісно нових технологічних і господарських систем з прискореними циклами обертання й віддачі.
Можна навести такий приклад. Щоб вирішити найгострішу проблему власних енергоносіїв, Україні потрібно нарощувати видобуток вугілля та інших енергоносіїв, які є в її надрах. Проте оновлення і розвиток шахтною фонду на базі новітніх технологій вимагає величезних інвестицій. Протягом останніх майже двох десятиріч не було зроблено відповідного заділу, а строки будівництва нових шахт у наших умовах становлять близько 10 років. Старі шахти Донбасу виводяться з експлуатації і закриваються, а приріст навіть компенсаційних потужностей відсутній. Видобуток вугілля рік у рік скорочується. Зараз потрібні або величезні капіталовкладення на заділи загального відтворювального циклу для наступного нарощування видобутку вугілля, або вибір альтернативного, більш вигідного варіанту компенсації його неминучого скорочення. Стратегія державної енергетичної політики передбачає різні варіанти вирішення цієї проблеми.
Саме тому строки досягнення стратегічних цілей не можуть бути однаковими для економіки взагалі. Вони повинні диференціюватися відповідно до конкретних можливостей і особливостей відтворювальних процесів. Терміни стратегічного розвитку всієї економіки безпосередньо пов’язані зі структурними зрушеннями, визначенням першочерговості рішень і дій, які б зумовлювали загальне прискорення прогресу, темпів відтворення, товарно-грошового і загальноекономічного обігу, долаючи дію факторів, що гальмують ці процеси. Тим більше наївно розраховувати лише на короткострокові тактичні вирішення. Це довготерміновий еволюційний процес без архіреволюційних стрибків, які мають здебільшого руйнівний характер і лише заганяють економіку в ще більший кризовий стан, вихід з якого потребує величезних ресурсів, зусиль і часу,
Тому автори соціально-економічної стратегії України зупинилися на варіанті трьохетапного здійснення довгострокового курсу. Мета першого етапу – вихід із гострої валютно-фінансової і загальноекономічної кризи, припинення спаду товарного виробництва і його стабілізація з наступним переходом до фази економічного пожвавлення і початку зростання. Пропонується при виборі пріоритетів у спрямуванні підприємницької діяльності забезпечувати державну підтримку галузей і підприємств зі швидким циклом відтворення і обертання, продукція яких конкурентоспроможна, користується великим попитом на внутрішніх і зовнішніх ринках. Саме вони і дають необхідні фонди споживання і нагромадження. Без цього неможливо подолати гострі дефіцити платіжного балансу і державного бюджету як основи економічної стабілізації.
Йдеться про мотивацію і організацію масового виробництва сучасної наукомісткої промислової продукції, продукції харчової і легкої промисловості разом з її сировинною базою – сільським господарством і хімічною промисловістю. Треба також одночасно реалізовувати державні програми енергетичної безпеки і випереджаючого розвитку агропромислового комплексу, здійснювати економічну реформу, зокрема приватизацію не в руйнівному, а в створювально-оновлюючому напрямі. Кожний крок реформації повинен давати приріст потрібної товарної маси і послуг, їх якісне поліпшення і здешевлення. Це головний оціночний критерій кінцевих наслідків. З метою прискорення економічного розвитку, поряд зі збільшенням джерел внутрішніх інвестицій, треба створювати найкращі умови для залучення іноземного капіталу па взаємовигідних принципах його функціонування.
Вихід з глибокої кризи потребує введення жорсткої і ефективної системи управління макро- і мікроекономічними процесами, стабілізації і державного регулювання валютно-фінансової і кредитної систем, науково обгрунтованого проведення грошової і бюджетної політики. На всіх рівнях підприємництва, в кожній господарській системі та її структурних підрозділах, незалежно від форм власності і господарювання, повинна діяти новітня система менеджменту з високим ступенем організації і дисципліни, мотивації і відповідальності кожного працівника за конкретні результати. Без цього ніякого конкурентоспроможного виробництва товарів або послуг не буде. Кожний господар повинен уміти професіонально діяти в сучасному ринковому середовищі -якомога швидше організовувати товарне виробництво за технологією, що дає потрібну масу, якість і мінімальні затрати на одиницю продукції, знати місткість і кон’юнктуру ринків збуту, вміти своєчасно і ефективно продавати власний товар і купувати необхідні виробничі інгредієнти, ефективно користуватися кредитними ресурсами, власними доходами і їх витратами. І це є найважливішою складовою стратегії становлення справжнього ринкового підприємництва. Тут без цілеспрямованої державної політики не обійтися.
Поки що строки кожного етапу реформації не піддаються точному визначенню, оскільки поряд з регулюючими діють фактори ризику і невизначеності, які можуть або стискати, або, навпаки, розтягувати ці етапи. Найскладнішою проблемою є формування якісно нових власників і господарів, фахівців і працівників з високим рівнем знань і уміння діяти, відповідальності, свідомості й моралі, які б забезпечували процеси господарювання, відтворення і конкурентоспроможності на сучасному світовому рівні.
Особливо важливо те, щоб здійснення економічної трансформації супроводжувалося відповідними імпульсами трудової активності людей, високоефективної виробничої і ринкової діяльності. Якщо цього немає, то така реформа шкідлива. Вона буде лише гальмувати прогрес. І це треба зрозуміти всім і кожному зокрема. Створення якісно нових підприємницьких і ринкових структур соціальне орієнтованої спрямованості – це не одноразовий правовий акт і тим більше не одноразова революційна акція руйнації діючого виробничого потенціалу і появи невідомо звідки більш ефективного нового. Це тривалий процес глибоких перетворень, технологічного оновлення й економічного розвитку, конверсії і диверсифікації капіталу, нарощування відповідно до ринкового попиту виробництва товарів і послуг. Об’єктивна оцінка наслідків ринкових реформ на мікрорівні пов’язана з реальним приростом валового національного продукту і доходу, а не з тим, скільки і які об’єкти приватизовано чи не приватизовано. Головне, як вони виконують свої функції, наскільки ефективніше господарюють, наскільки збільшується їх внесок у національне багатство країни. Сталінський режим свого часу вже визначав ефективність соціалістичної реформи на селі за темпами колективізації і розкуркулювання заможних селян, довівши народ України до жахливого голодомору. Ні в якому разі неприпустимо зараз повторити те ж саме, але в зворотному напрямі. Нічого, крім ще більшої біди, від цього не буде.
Коли в Україні ще не було руйнівної гіперстагфляції, тривалість першого етапу здійснення ринкової реформи визначалася економістами в 2 – 2,5 роки. Зараз же в умовах різкого погіршення ситуації, зокрема в 1994 – 1996 рр., тривалість цього етапу прогнозується майже вдвічі більшою. Та й то, якщо реформа йтиме зважено, цілеспрямовано, з комплексною і жорсткою системою економічного управління. На цьому ж етапі треба подолати протиправну й руйнівну діяльність мафіозно-спекулятивних структур, що нахабно і відкрито діють у сферах вкрай деформованого ринку, валютно-грошового і товарного обігу, розкрадаючи і розтринькуючи ресурсний потенціал країни. Досягнення цілей першого (стартового) етапу економічної стратегії в умовах гострої дефіцитності засобів їх реалізації є найбільш складною і відповідальною справою на шляху формування високоефективної, соціальне орієнтованої економіки.
Другий етап. Ціль – перейти від економічного пожвавлення до зростання прискореними темпами, спочатку хоча б на рівні 2-3, а згодом – 3-4 відсотків на рік, з подальшим прискоренням до 5-7 відсотків, без чого неможливо подолати величезне відставання. Тільки за рахунок трудової ініціативи і активності людей, підприємців-товаровиробників і новітніх технологічних і управлінських рішень можна досягти цих результатів. Тим більше, ЩО ринкові механізми на другому етапі мають діяти вже на повну потужність. На базі високих темпів нагромадження, інвестиційної та інноваційної діяльності відбудуться докорінні зміни в структурі виробництва, товарообміну і споживання з подоланням товарної Дефіцитності на внутрішніх і широким виходом на зовнішні ринки. Мінлива ринкова кон’юнктура каталізує процес відбору й виходу на передові рубежі найбільш ефективних форм і методів господарювання, боротьби за технологічну і організаційну Досконалість. Неминуче буде збільшуватися і кількість банкрутств, поглинань економічно сильними економічно слабких, У міру розумної і дійової трансформації економіки в створювальному напрямі повинні підвищуватися як загальний рівень життя народу, так і його соціальна захищеність. Проте не виключається і подальше розшарування суспільства на багатих і бідних. Тут мають спрацьовувати сильні регулюючі функції держави за прикладом країн, де панує політика західної соціал-демократії. Інакше не знімається загроза проявів нових революційних ситуацій.
Структурна перебудова економіки на новітній основі, що повинна розпочинатися негайно вже на першому етапі, потребує багатомільярдних інвестицій (за експертними оцінками, це не менше 200 млрд. дол.), значного часу і вимагатиме, крім послідовного збільшення внутрішніх нагромаджень, зовнішньої відкритості щодо ринку капіталів, широкого залучення іноземних інвесторів. Для такої величезної країни як Україна, зовнішні інвестиції в 1-2 млрд. доларів вагомих наслідків не дадуть. Другий етап досягнення стратегічної цілі може тривати не менше 7-8 років за умов високоінтенсивних відтворювальних і обігових процесів. У зв’язку з цим випереджаючий розвиток інвестиційного комплексу виступає в цей час на перший план економічного процесу, тим більше, що не існує Інших варіантів вибору для подолання технологічного і структурного відставання, коли ступінь фізичного і морального зносу діючих виробничих фондів сягає в окремих виробничих сферах 60-70 відсотків. Саме цей етап є центральним ланцюгом всієї стратегічної політики економічного розвитку держави. Якщо не будуть знайдені необхідні ресурси й економічні інтереси інтенсивного підприємництва для його здійснення, то строки другого етапу розтягнуться ще на декілька років.
Третій етап. Мета – перехід до стабільного еволюційного економічного зростання і розвитку під забезпечення рівноваги розвинутого ринку і оптимального рівня соціального, духовного, демографічного і екологічного стану суспільства. При здійсненні розумної економічної політики, використанні системи моніторингу прогнозування сучасних і майбутніх подій, змін ринкової кон’юнктури і ресурсної забезпеченості, еволюційний розвиток можна підтримувати протягом десятиріч. Для цього потрібні гнучкі тактичні дії і своєчасні зміни у стратегічному курсі держави. Але слід також мати могутній науково-технічний потенціал, який би гарантував відповідну планомірність прогресивних зрушень, не допускаючи до бурхливих рецесій у зв’язку з неминучими змінами структури ресурсного потенціалу, ринкового попиту і пропозицій, вичерпанням невідтворювальних природних ресурсів і їх взаємодію. Не обійтися і без необхідних для цього фінансових І матеріальних резервів, а також вмілого управління соціально-економічними процесами “зверху” і “знизу”. Вся система соціально-економічного устрою держави повинна бути пристосована під довготермінове еволюційне функціонування економіки.
До засобів досягнення стратегічних цілей всіх трьох етапів автори проекту нової стратегії відносять:
– по-перше, інвестиційні та інноваційні можливості держави і підприємницьких структур, ступінь Їх мотивації й активності в радикальних перетвореннях – економічних, структурних, екологічних і технологічних оновленнях. Сюди ж відноситься і проблема власного ресурсного забезпечення – фінансового, матеріального, інтелектуального, природного (енергоносії і сировина, вода, грунти, надра, атмосфера тощо), а також можливостей їх Імпорту з інших країн;
– по-друге, знання і вміння владних, економічних, банківсько-фінансових і господарських структур діяти енергійно, цілеспрямовано з точним вибором з багатьох різних варіантів найбільш ефективного варіанту стратегічного розвитку. З боку держави має бути всебічна підтримка формуванню активного ринкового середовища, пріоритетних сфер економічної діяльності, системи вагомого соціального захисту і розвитку високих духовних якостей людини;
– по-третє, входження в економічно вигідні інтеграційні й кооперовані зв’язки з іноземними партнерами, пошуки надійних інвесторів, можливостей вільного переливу капіталів, товарів, ресурсів праці між країнами, перш за все, традиційних зв’язків;
– по-четверте, вихід зі стадії економічного спаду з введенням конвертованої національної грошової одиниці, налагодженням стійкого грошового обігу під надійним державним контролем, Здійсненням науково обгрунтованої цінової, податкової, кредитної і бюджетної політики мотиваційної спрямованості щодо прогресивних економічних зрушень.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)