Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Деякі напрями курсу ринкових реформ

Деякі напрями курсу ринкових реформ



Україна як суверенна держава, як повноправний суб’єкт міжнародного права визначає і здійснює в інтересах свого народу власну економічну і соціальну політику, обирає моделі та формує стратегію і тактику свого розвитку, а також накреслює засоби їх практичної реалізації. Визначивши свій економічний статус, вона закріпила його у Конституції та відповідних законах, регулює систему економічних відносин, включаючи відносини власності, всю систему внутрішніх і зовнішніх відносин, створює державний і ринковий механізми регулювання – монетарну, фінансову, банківську, митну, цінову, податкову, страхову, процентну, структурну, енергетичну, промислову, агропродовольчу політику тощо, розвитку інфраструктури, тобто політику ефективної сукупної трансформації.
Після розпаду СРСР на окремі національні держави підписання Президентами одинадцяти з них угоди про створення Співдружності незалежних держав, відкритої для інших країн, Докорінно змінило геополітичну і економічну ситуацію. Але Достовірно оцінити цю подію можна буде пізніше – лише за конкретними діями нової системи Співдружності. Безумовно, якщо ніхто з учасників Співдружності не мав би корисливих цілей і Прихованих задумів, які підписали цю угоду. Взаємовигідні інтеграційні зв’язки в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та еквівалентного обміну забезпечують високий економічний ефект, краще використання ресурсних потенціалів країн – учасниць Співдружності та піднесення рівня життя їх народів. Невипадковими є сучасні світові тенденції до створення не лише єдиних ринкових просторів, але й єдиних економічних і політичних співтовариств майже на всіх континентах планети.
Російський уряд з початку 1992 р. ввів вільну ринкову кон’юнктуру, тобто майже повну лібералізацію цін. Це зачіпало кровні інтереси народів не лише Російської Федерації, але й країн. що вийшли з складу колишнього Союзу, оскільки на їх територіях ще продовжували існувати єдині валютно-фінансова, енергетична. транспортна системи, система зв’язку і стратегічної оборони. Тут. безперечно, потрібні були узгоджені дії на рівні домовленостей між Президентами і урядами всіх суверенних держав. Проте цього не сталося. Відбувся вибуховий розрив інтеграційних зв’язків між цими країнами, що нанесло величезну шкоду економіці всіх країн “нової співдружності”.
З переходом до гіперінфляційної моделі функціонування економіки в умовах, коли відсутні конкуренція і антимонопольні протидії, коли не було ніяких стимулюючих бар’єрів на шляху зростання цін, національні гроші дуже швидко втратили свою купівельну вартість. Утриматись від чергових витків інфляційної спіралі, та ще й тоді, коли йде падіння виробництва товарів і надання послуг, більшості країн колишнього СРСР не вдалося. Надії на індексацію і відповідне підвищення особистих доходів громадян, точніше – на механічне збільшення в обігу грошей, є неймовірними навіть з точки зору можливостей у стислі строки синхронізувати випуск і розповсюдження їх величезної маси, не кажучи вже про економічну безглуздість цієї акції.
Переважна більшість людей, що живе на низьку або середню заробітну плату, пенсію, стипендію тощо, які до того ж не одержують своєчасно, не може задовольняти свої потреби через ринок з штучно здутими цінами. На інфляції наживаються протиправні елементи, які вміло загострюючи дефіцити або товарів, або грошей, в умовах відсутності державного регулювання і контролю, грають на ринковій кон’юнктурі в інтересах власного збагачення. За цих умов не можна виключати тих чи інших варіантів соціальних вибухів.
Ніякого економічного інтересу працювати за знецінені гроші і за умов проведення політики “заморожування” доходів немає. Це негативно позначається на розвиткові підприємництва, продуктивності праці, що аж ніяк не наближає нас до сучасної ринкової економіки, бо підривається її основа – вартість грошової одиниці, особисті доходи та й вся фінансова система держави. Копіювання польського варіанта “шокової терапії”” в зовсім іншій ситуації нашої економічної кризи бажаних результатів не принесло. І це вже, мабуть, добре зрозуміли Президенти, урядовці і політики.
Можлива мета “шоку”, хоча про неї вголос і не говориться, -за рахунок цінового сплеску, по-перше, притягти товарну масу і хоча б частково згладити гостре кризове становище на своєму внутрішньому ринку; по-друге, ініціювати розпродаж державного майна за знецінені карбованці у приватну власність тим, хто вже фінансове збагатився на розвалі економіки, і тим самим допомогти їм вдруге – тепер вже легалізувати незаконні грошові нагромадження, перетворити їх на матеріальні цінності; по-третє, швидко дискредитувати грошову одиницю і поховати діючу грошово-фінансову систему, тобто здійснити грошову і фінансову реформи на користь збагатілої верхівки, зовні приховано від основної маси збіднілого населення.
Країнам “євразійського простору”, незважаючи на розбіжність у поглядах різних політичних сил, рано чи пізно доведеться на цивілізованій основі здійснювати між собою науково обгрунтовану та взаємоузгоджену економічну політику, яка б базувалася на принципах взаємовигоди і невтручання у внутрішні справи, виключала валютно-фінансову, товарну агресію один проти одного на спільному ринку, що історично склався.
Вихід з фази падіння до фази економічного пожвавлення і піднесення в нових умовах має бути здійснений за рахунок, перш за все, ефективного використання власного ресурсного потенціалу із залученням на принципах взаємовигоди іноземного капіталу і новітніх технологій. Суверенітет і незалежність аж ніяк не означають ізоляціонізму, відгороджування від оточуючих країн китайською стіною”. В сучасному світі, мабуть, немає жодної країни, яка б була не залежною від міжнародного поділу праці та ринкових взаємозв’язків. Навпаки, економічна відкритість, розширення ринкового простору і економічних відносин з іншими країнами – важлива запорука швидкого виходу з кризи і прискорення економічного розвитку. Торговельно-економічні зв’язки між сусідніми державами як Сходу і Заходу, так і Півночі та Півдня, повинні базуватися на принципах еквівалентності та взаємовигоди.
Умови політики економічних зрушень
В основу нової економічної політики України покладено:
• економічний інтерес людини до вільного підприємництва, розвитку товарного виробництва і ринку, який забезпечують конкретні власники-господарі, що випускають товари і послуги в структурі, якості та вартості під споживчий попит;
• функціонування в обороті твердої конвертованої грошової одиниці;
• науково-технічний прогрес, із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики;
• перехід на принципово нову модель економіки макро- і мікроекономічного рівнів, рівноправне функціонування різних форм власності та господарювання, великих, середніх і дрібних його систем, конкурентоздатних на внутрішньому і зовнішньому ринках;
• знання і вміння здійснювати сучасний бізнес на здоровій економічній основі, управляти цим складним процесом, користуючись законами відтворення і ринку, ринкової конкуренції;
• висока культура, організованість і дисципліна в усіх сферах людської діяльності.
Радикальна економічна трансформація має два вирішальних напрями.
Перший її напрям – реформа валютно-фінансової та кредитної систем. Вона включає в себе досягнення твердої національної валюти, подолання бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу, безконтрольної емісії грошей та цінних паперів.
економічно невиправданих внутрішньої та зовнішньої заборгованостей. Для цього треба:
а) наростити виробництво конкурентоздатної продукції (товарів і послуг) як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків. маючи на увазі відповідне збільшення експорту та імпорту. забезпечення збалансованого зовнішньоторговельного обороту, без чого перетворити Україну на рівноправного партнера світогосподарських взаємозв’язків неможливо;
б) мати резервний валютний фонд в іноземній валюті, який би страхував стабільність грошової одиниці в умовах досить мінливої кон’юнктури світового ринку (для створення такого фонду – поряд з нарощуванням зовнішньоторговельного обороту, збільшенням валютних надходжень від експорту і туризму – можна навіть як виняток використовувати частину зовнішніх кредитів, хоча це явно неефективний спосіб їх застосування, оскільки вони “заморожуються” і не дають прямих прибутків);
в) створити власні золотий і алмазний фонди, включаючи до них й інші високоцінні товари з найбільш стабільними цінами на зовнішньому ринку (це теж стане одним з своєрідних резервних фондів конвертованої валюти. Для його забезпечення Україні треба було б одержати свою частку золотого і алмазного фондів колишнього Союзу і налагодити видобування золота з власних родовищ. Маючи запас коштовностей, держава може випускати “золоту позику” для продажу або ж закласти його в гарантію стабільної вартості грошової одиниці).
Але, виходячи з того очевидного факту, що Україна не має ні необхідного обсягу конкурентоздатних товарів, ні належного фонду конвертованої валюти, ні золотого й алмазного запасів, держава змушена була починати з випуску власних паперових грошей. Щоб не допустити різкого падіння їх реальної вартості. Національний банк змушений був ввести жорстку антиінфляційну політику обмеження маси гривень в обігу, штучно створивши їх гострий дефіцит, що обернулося загостренням кризи платежів. Тим самим стримано і швидкість товарно-грошового обігу. Дуже малі надходження в державну казну грошей від роздержавлення власності, від її розподілу не за символічними цінами (тобто за безцінь) або зовсім безплатно всім за однаковими нормами зовні нібито цінних (насправді ж пустих) сертифікатів (зрівняльний принцип), як це відбувалося, а за цінами дійсної ринкової вартості кожного об’єкту. Потрібен також суворий банківський контроль за емісією І обігом грошових знаків та цінних паперів, при одночасному забезпеченні збалансованості обсягу грошей в обороті з масою товарів і послуг.
Пускати в обіг додаткові гроші можна лише у відповідності з нарощуванням товарної маси та поліпшенням її якості, а також замість купюр, які зношуються і знищуються. Не можна входити в ринок неринковими методами. Безумовно, не виключаються також безплатна приватизація за соціальне гарантованими нормами (наприклад, житла: при цьому те, що понад норми, приватизується за плату) або акціонування засобів праці та продаж акцій трудовим колективам, з використанням для цього як власних коштів працівників, так і колективних фондів підприємств, а можливо, й пільгових кредитів.
Інфляція припустима в межах виконання нею стимулюючої функції. Припиненню інфляційного процесу сприяють збалансованість темпів зміни продуктивності й оплати праці з ціновою кон’юнктурою на споживчому ринку, а також активізація боротьби з мафіозними і спекулятивними структурами, що протиправно нагромаджують нетрудовий грошовий капітал, не пускаючи його у виробничий обіг. Усе те, що штучно гальмує швидкість товарно-грошового обігу, є фактором посилення інфляції. Чим швидшим є обіг грошової одиниці, тим, – за інших рівних умов – міцнішою є її вартість.
Випуск національних грошей, як свідчить досвід, є дійсно ефективним заходом тоді, коли вони мають вартість відповідного товарного еквівалента, коли гарантується стабільність і швидкість їх обігу, а також можливість купувати і продавати за них будь-який товар або будь-яку послугу без усяких обмежень. Це визначає їх високий авторитет як серед виробників, так і серед споживачів. Такі гроші спроможні виконувати величезну стимулюючу функцію у справі підвищення продуктивності праці, розгортання масової підприємницької діяльності та наповнення товарного ринку. Якщо ж з моменту появи нові гроші починають входити в інфляційний ”штопор”, то вони не виправдають свого головного призначення і навіть тих витрат, які йдуть на Їх випуск і впровадження.
Одночасно необхідно застосовувати відповідну валютно-фінансову і кредитну політику, підпорядкувавши ЇЇ стимулюванню підприємництва, забезпеченню рівноваги попиту і пропозиції на зварних ринках, прискоренню розвитку ринкової економіки. Створення ринку валюти і цінних паперів, ринку праці та широкорозвиненої ринкової інфраструктури вимагає нової системи кредитного регулювання, розробки власної процентної та податкової політики, яка б всіляко сприяла залученню іноземною капіталу, відповідала прискоренню структурної перебудови народного господарства на макро- і мікроекономічному рівнях, переорієнтації його з тоталітарно-сировинної структури на першочергове задоволення соціальних і духовних потреб людини.
Саме в цьому і полягає другий напрям реформи – здійснення докорінної зміни економічної та галузевої структур народного господарства, форм і методів господарювання з орієнтацією на потреби мінливого ринку. Економіка, в якій 70% припадає на галузі так званої групи “А” і лише 30% – на галузі групи “Б”, є штучно деформованою тоталітаризмом, диктатурою авторитетного мислення. Структурна перебудова не можлива без відповідного початкового капіталу, потужних економічних стимулів, інвестицій і новітніх технологій, чіткої системи господарського управління на макро- і мікроекономічному рівнях. У скрутних умовах глибокої кризи запустити економічне життя в активну дію можна лише за рахунок розкріпачення ініціативи та приватного економічного інтересу у використанні наявного ресурсного потенціалу і місткості внутрішнього ринку. Кожний трудівник у своїй справі має бути підприємцем – особистим або колективним, забезпечуючи збільшення товарного виробництва і доходів, фондів нагромадження і споживання, створення власного багатства, з якого, в кінцевому підсумку, і складається багатство нації. Без цього радикально змінити структуру економіки не вдасться. Держава повинна законодавче і за допомогою економічних регуляторів підтримувати Ділове підприємництво в усіх його формах – на перших порах особливо у високоприбуткових сферах як у вирішальних ланках економічного зростання, нагромадження і оновлення виробничих фондів.
Говорячи про структурну, інвестиційну і цінову політику Держави як про важливі підойми механізму виходу з економічної з одного боку, підвищить їх економічну могутність і стійкість, незважаючи на кон’юнктурні коливання, а з іншого – забезпечить повніше використання їх ресурсного потенціалу, зменшить розміри безробіття, бо робітники, вивільнені з основного виробництва, зможуть на місці перекваліфікуватися і працювати на нових робочих місцях.
По-третє, відповідно до прийнятого законодавства і вільного вибору підприємців щодо форм власності і методів господарювання, слід розумно здійснити роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію на сучасних цивілізованих засадах. Проте в перехідний період за держзамовленнями і економічними зв’язками має зберігатися певний державний контроль, а нові кола підприємців. трансформуючи виробничий потенціал у свою власність, не повинні (і це треба було б закріпити законодавче) ставати на шлях згортання випуску дефіцитних товарів і послуг, а навпаки – повинні нарощувати їх виробництво. В міру подолання ринкових дефіцитів ці обмеження відпадуть самі собою.
По-четверте, держава створює всі умови для лібералізації ринкових відносин і цін, для розвитку торгівлі та можливостей вільного переливання не тільки готових товарів, але й інвестицій, трудових і матеріальних ресурсів, тобто сукупного капіталу, до тих сфер, де залучення капіталів іззовні – так само, як і вивезення власних капіталів за кордон для створення спільних або власних виробництв по випуску товарів чи наданню послуг під ринкові запити. При цьому держава за допомогою урядових економічних структур стежить за макроекономічною структурою і регулює її через ринковий механізм, оптимізуючи пропорції між добувними й переробними галузями, розвитком енергетики і нарощуванням виробничого та соціального потенціалів, їх інфраструктури. Як показує світовий досвід, відкрита ринкова економіка на сучасному етапі її розвитку не є стихійною, її регулює держава, використовуючи підойми фінансово-кредитної та податкової політики, політики інвестицій і цін тощо.
По-п’яте, функціонуючи в умовах ринкового регулювання, господарські системи, незалежно від розмірів і форм власності та методів господарювання, змушені будуть стати сприйнятливими до новітніх науково-технічних розробок, постійно стежити за технологічними і організаційними оновленнями господарства, бо без цього неможливо виживати в конкурентній боротьбі. Виробництво стає дедалі більше наукомістким. Особливу роль у Прискоренні економічного прогресу відіграють ресурсозберігаючі технології з використанням систем роботизації та автоматизації, комп’ютерних систем управління виробничими і ринковими Процесами руху товарів і грошей, а також високорозвинута інфраструктура. За рахунок цього забезпечується повне і безпосереднє насичення товарного ринку. Державна науково-технічна політика покликана своєчасно орієнтувати виробничі та ринкові структури на масове застосування сучасних досягнень науки й техніки, всемірно стимулювати нововведення.
По-шосте, пріоритет у стратегічному курсі розвитку економіки України слід надати, перш за все, забезпеченню енергетичної, продовольчої та екологічної безпеки народу. У зв’язку з мізерним видобутком нафти на власній території особливо гостро стоїть проблема з рідким паливом і мастилом.
З переходом на розрахунки в конвертованій валюті за сировину, імпортовану з Росії, нафту доведеться закуповувати в обсягах з розрахунку на нинішню (дуже марнотратну) енергомісткість господарства і необхідність завантаження потужностей нафтопереробної промисловості на суму 7,4 млрд. дол. На покриття тільки цих затрат належить істотно збільшити експорт своїх товарів на зовнішні ринки в розрахунках за світовими цінами. До того ж, гостродефіцитними для економіки України є деревина, бавовна та багато кольорових металів. Для покриття загальних затрат на імпорт і забезпечення збалансованості зовнішньоторговельного обороту потрібен пошук шляхів нарощування додаткових товарних ресурсів, валютна виручка за які покривала б затрати на необхідний імпорт. Нині на експорт йдуть метал і металеві вироби (виручка за продаж яких може становити близько 6 млрд. дол.), енергетичне устаткування, деякі машини, кокс, залізні та марганцеві руди, ртуть, графіт, сірка, каолін, кухонна сіль, будівельні матеріали, олія, цукор та інші продукти харчування. Проте ціни світового ринку на ці переважно сировинні ресурси є відносно нижчими від цін на нафту і газ, бавовну і Деревину, тобто ринкова кон’юнктура складається не на нашу користь, що утруднює економічну ситуацію України. Вийти з неї можуть допомогти:
• застосування жорсткої політики енерго- і ресурсозбереження;
• поступовий перехід від експорту сировини на виробництво і експорт більш дорогих, наукомістких товарів кінцевого споживання;
• широке використання (там, де це можливо) відновлюваних місцевих енергоджерел (енергія сонця, вітру, термальних вод, малих річок, а також біоенергетики);
• пошуки і введення до господарського обороту принципово нових, екологічно чистих енергоносіїв (зокрема – газової енергетики, джерел водневої енергії), а також гарантій безпеки атомної енергетики.
По-сьоме, Україна має найбільші можливості найближчим часом вийти з продовольчої кризи, задовольнити власні потреби в продуктах харчування і екпортувати цукор, олію, лляні тканини або готові вироби з них, пшеницю, алкогольні напої ( горілку, вина найвищих сортів), тютюнові вироби тощо. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити їх глибоку переробку і належне товарне пакування за допомогою сучасних технологій світового рівня, то наші продукти будуть конкурентоздатними навіть на високонасиченому європейському ринку. Для цього необхідно виробити і запровадити розумну аграрну і агропродовольчу політику, виходячи з економічних інтересів селянства, його власного вибору щодо форм і методів господарювання. Селянин повинен стати вільним господарем землі, інших засобів виробництва, продукції та доходів, тобто стати справжнім підприємцем у ринковій економіці. Система його взаємовідносин з поставщиками машин, добрив та інших промислових товарів і послуг, а також з покупцями сільськогосподарської продукції, і в тому числі з державою, повинна будуватися на принципах купівлі-продажу за паритетними цінами. які б забезпечували високу, стабільну доходність і зростання нагромаджень селянських господарств, кооперативних і державних систем.
Слід зрозуміти, що процеси реформування господарських систем на селі – це зовсім не одноразовий акт вандалізму, насильницького розвалу діючих структур і будівництва нових з нульової позначки, як це злочинно робили під час колективізації та репресій над “куркулями” диктатори під комуністичними гаслами. Це б відкинуло наше сільське господарство на рівень голоду 30-х років. Тільки на основі добровільного вибору селян, повного і високоефективного використання наявного виробничого потенціалу, його еволюційного оновлення, поступового формування нових, продуктивніших форм господарювання (включаючи конкурентоздатні акціонерні, фермерські та кооперативні господарства) буде забезпечено стабільне нарощування виробництва сільськогосподарських продуктів. Їх високоякісна і глибока промислова переробка, повне насичення продовольчого ринку стануть реально можливими на базі докорінної реконструкції та модернізації діючих і створення нових переробних підприємств з сучасною технологією безпосередньо в місцях виробництва сировини. Тут нам не обійтися без широкого залучення іноземних інвесторів і новітніх технологічних систем, для чого необхідними є відповідна державна програма та стимулювання економічного інтересу до припливу внутрішніх і зовнішніх капіталів саме в цю сферу.
Завдання забезпечення екологічної безпеки, в свою чергу, кардинально вирішується за рахунок розробки і використання ресурсозберігаючих безвідхідних технологій із замкнутим циклом. Розв’язання цієї проблеми має глобальне значення для всього людства. Захист від забруднення грунту, водного і повітряного басейнів, рослинного світу можна ефективно здійснити не за рахунок припинення науково-технічного прогресу і повернення назад, а навпаки, – на базі його дальшого прискорення, створення якісно нових виробничих систем, які б виключали негативний вплив на навколишнє середовище, сприяли зростанню продуктивності праці та поліпшенню умов життя людини. Разом з тим держава за допомогою економічних і правових регуляторів повинна активно впливати на підприємців у галузі промисловості, транспорту, сільського господарства, будівництва тощо, які порушують законодавство, забруднюють повітря, воду і землю. Крім несення Юридичної відповідальності, порушники зобов’язані повністю відшкодувати збитки, завдані народному господарству і здоров’ю людей.
Економіка України досягне сучасного світового рівня лише тоді, коли всі її ланки очолять фахівці-професіонали з глибокими знаннями проблем відтворення і ринку – не тільки внутрішнього. але й зовнішнього, коли вони розмовлятимуть з своїми закордонними колегами однією професіональною мовою. знаходитимуть з ними спільні економічні інтереси, зможуть бути конкурентоздатними у своїх економічних і організаційно-управлінських діях. Ми маємо значний корпус кваліфікованих керівників і фахівців високого класу. Їм треба створити всі умови для переорієнтації та опанування знаннями сучасного менеджменту і ринкової кон’юнктури, бізнесу в широкому розумінні цього слова. Маючи досвід управління трудовими колективами, вони зможуть у найкоротші строки стати справжніми підприємцями. Перебудовуючи економіку, було б великою помилкою нехтувати власним інтелектом і набутим досвідом, піддавати політичному і моральному терору своїх кращих керівників і фахівців великих підприємств і об’єднань, що становлять і надалі становитимуть економічний фундамент суспільства. Процеси роздержавлення і приватизації мають бути спрямовані аж ніяк не на вибухове згубне руйнування діючих господарських систем, а на їх послідовне якісне і структурне оновлення, на включення до заінтересованого господарювання кожного члена колективу, на перетворення його у безпосереднього власника і господаря, на використання величезного потенціалу науково-технічного і економічного прогресу. Під цим кутом зору треба перебудувати економічну та інженерно-технічну освіту, системи підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності в принципово нових умовах ринкової конкуренції, навчати спеціалістів професіональних знань високоефективних дій, вмінь самостійного вибору цілей, методів і засобів їх досягнення.
У сучасних важких умовах у визначенні економічної стратегії треба бути особливо уважними, не підпасти під вплив наскільки на сьогодні модних, настільки ж легковажних ідей як економічного романтизму, так і економічного авантюризму. Ринкова економіка -це ефективна і водночас жорстка система реалізму і виживання. Вона грунтується виключно на високому рівні економічних інтересів, знань і умінь, на точних розрахунках ефективно вести господарство, організовувати безперервний процес удосконалення технології, купівлі необхідних ресурсів, продажу готових товарів і управляти ним, на об’єктивних законах ринкової економіки, на теорії функціонування в ній валютно-фінансової системи, різних форм власності в умовах конкуренції та мінливої кон’юнктури ринку.
Відкрита економіка вимагатиме від Української держави, від її Президента і уряду бути мудрими, одночасно рішучими і обережними, стійкими і гнучкими, діяти в інтересах свого народу і своєї держави, укладати вигідні для них економічні угоди з будь-якими партнерами на принципі еквівалентних відносин. У зовнішній торгівлі має бути виключений продаж власних ресурсів, товарів і послуг за демпінговими цінами – так само, як і імпорт за штучно роздутими цінами. Адже це є не що інше, як обкрадання свого народу, розтринькування його національного багатства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)