Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Тенденції структурних і якісних змін. Протиборство інтеграційних та дезінтеграційних процесів

Тенденції структурних і якісних змін. Протиборство інтеграційних та дезінтеграційних процесів



Зрозуміло, що глобальні науково-технічні і соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному світі, не можуть не впливати і на внутрішні структурно-інституціональні зміни в кожній країні. Вони стосуються економічних і правових відносин, форм власності, володіння і господарювання, всієї системи державного і ринкового регулювання і управління, включаючи інтереси різних соціальних верств населення і дії стимулюючих факторів на продуктивність праці і відтворювальні процеси.
Загальносвітова тенденція до формування все більш економічно могутніх господарських структур – величезних транснаціональних і національних корпорацій, різного роду інших виробничо-ринкових об’єднань, промислово-фінансових груп і банківських систем як міцного фундаменту і каркасу сучасної світової економіки, що уособлюють великий бізнес, очевидна. При цьому відповідно змінюються напрями і структурні співвідношення в обсягах великого, середнього і малого бізнесу.
Зводити сучасну ринкову економіку в процесі реструктуризації постсоціалістичних країн до активізації лише малого бізнесу і навіть до обов’язкової парцелізації вже сформованих і ефективно функціонуючих великих господарських структур – практично означає ніщо інше, як підштовхування їх до штучного розвалу і усунення можливого конкурента. З погляду ж економічної теорії і реальних світових тенденцій такі рекомендації не витримують елементарної критики.
Розвиток сучасної світової економіки лише за інерцією ототожнюють з моделлю ринкової економіки, на якій свого часу базувалися класичні теорії її функціонування і розвитку. Насправді ж в різних частинах світу сформувалися принципово нові економічні моделі, що грунтуються на синтезі ідей стихійно-ринкового і свідомо-державного регулювання суперечливих соціально-економічних процесів, що відбуваються в якісно новому суспільстві. Пошуки і використання оптимальних співвідношень між цими регуляторами є найважливішим елементом ефективної дії всього регулюючого механізму управління економікою держави. Цьому активно сприяє створення і використання все більш потужних і надійних інформаційно-обчислювальних систем з відповідним програмним забезпеченням.
Саме на цій базі і грунтується тенденція прискорення зрушень в напрямі все більш точного визначення і реалізації управлінських рішень, що ускладнюються, вибору з багатьох можливих варіантів найкращих за критерієм ринкової конкурентоздатності. Новітні економічні теорії базуються здебільшого на результатах модельних прогнозів і планів науково-технічних і соціально-економічних перспектив розвитку з прогнозними оцінками їх наслідків. Вони мають більш надійний фундамент для достовірних висновків і поглядів у майбутнє, створення реального моніторингу різноманітної економічної кон’юнктури.
Слід відзначити, що сучасна епоха світових зрушень характеризується, з одного боку, закономірним розвитком інтеграційних процесів за ініціативою високорозвинених країн як локомотивів світової економіки, охоплюючи величезні території і навіть цілі континенти. Яскравим прикладом інтеграційних процесів є поступове формування замкненої Європейської спільноти (ЄС), угруповання окремих країн в регіональний ринок Американського континенту, а також формування ринку країн Тихоокеанського басейну. Разом з тим, з другого боку, проявилася і прямо протилежна тенденція – вибухова дезінтеграція країн колишнього СРСР, включаючи країни Центральної Азії, Кавказу і Прибалтійських республік. Дезінтеграція охопила тут майже всю величезну Євроазійську територію колишньої “соціалістичної співдружності”.
Довгострокове економічне відставання країн цього регіону, архіреволюційне здійснення ринкових реформ за ідеологією руйнівної “шокової терапії” і вибухової автаркії за національними ознаками призвело досить швидко (1991-1995 рр.) цей регіон до небувалого економічного занепаду. В ньому за цих п’ять років було втрачено близько половини ВВП з випереджаючими темпами спаду промислового виробництва. Внаслідок більшість країн опинилася тут в глибокому кризовому стані з одночасним небувалим, переважно креміногенним соціальним розшаруванням суспільства -збагачення меншості (купки верхівки) за рахунок зубожіння переважної більшості населення.
Вийти з цього досить важкого становища у чергові фази циклу – економічного пожвавлення і зростання в умовах майже повного зупинення застарілого товаровиробництва, гострої нестачі фондів нагромадження і споживання з відповідним заморожуванням інвестиційної та інноваційної діяльності виявилося справою досить складною. Зазначене, безумовно, не могло не вплинути негативно і на темпи загальносвітового економічного розвитку. Тим більше, що в ці ж роки в ряді розвинених країн темпи економічного зростання мали тенденцію до зниження і спостерігалася навіть певна стагнація.
До речі, наслідки порівняльного аналізу свідчать, що відособлені національні економіки окремих країн на сучасному етапі стали поступово втрачати внутрішні потенції свого саморозвитку. Тому не випадкові їх потяги до інтеграційних процесів, пошуків приєднання до тих або інших регіональних ринкових об’єднань. Більш того, все частіше проголошуються думки і заклики з боку деяких політиків і вчених економічно міцних країн до створення єдиного загальнопланетарного економічного організму з універсальним механізмом соціально-економічного регулювання в системі вільного підприємництва. Проте, реалізація такої ідеї перебудови всього світового устрою в напрямку формування єдиної планетарної держави суперечить національним інтересам і особливостям розвитку окремих країн, їх ринкових угруповань, великих регіонів і частин світу. Вона (ця ідея) передбачає неминучу втрату “незалежного” функціонування держав.
У поняття незалежність тут вкладається такий зміст: можливість справжнього демократичного вибору в здійсненні кожною країною державної економічної політики в інтересах свого народу і нації, пошуку і визначення власної ніші в системі міжнародних соціально-економічних відносин і конкурентній боротьбі на міжнародних ринках тощо. Інакше кажучи, кожна країна в сучасному і майбутньому світоустрою має бути звільненою від політичного, економічного, духовного і військового тиску з будь-якого адміністративного центру або з боку окремих економічно могутніх країн. Думка про те, що можна звести світовий устрій до моноцентризму є прямим продовженням ідеології світового панування з її вкрай негативними наслідками. Йдеться про неминучу глобальну шаблонізацію, штучне звуження і збіднення природного різноманіття життєдіяльності народів світу, їх соціального і духовного, структурного і якісного розвитку з використанням різнобічних каталізаторів глобальних і локальних зрушень до майбутнього загальнолюдського прогресу.
Найбільша стійкість світового розвитку може бути досягнута за моделлю оптимальної дії доцентрованих і відцентрованих суспільних сил, що формують і відповідну рівновагу загальнолюдських рухів. Цьому аж ніяк не сприяє величезна нерівномірність в соціально- економічному розвитку окремих груп країн. Відомо, що чим більші розриви між багатими і бідними країнами, або між багатими і бідними регіонами світу, також, як і між окремими соціальними прошарками населення в межах однієї країни, тим, здебільшого, вищий ступінь соціальної напруги і реальніше виникнення вибухових суспільних катаклізмів – війн і революцій.
Вони, час від часу, відбувалися протягом всієї історії людства, особливо загострившись у XX столітті. Суспільні катаклізми руйнували накопичене багатство, людський потенціал, відкидали країни і весь світ від прогресивного розвитку. І цю проблему людству доведеться розв’язувати у наступному столітті. Навіть в прогнозах на далеке майбутнє, коли світ довготерміновим еволюційним шляхом дозріє до єдиного загальнопланетарного економічного організму з універсальною системою регулювання, він, мабуть, не матиме рівності економічного розвитку країн і регіонів. Занадто великі розриви в рівнях їх економічних потенціалів. Ці розриви складалися протягом багатьох минулих віків. До того ж, діючі механізми регулювання цілеспрямовані на нерівномірний розвиток, що взагалі викликає прояви тенденцій до вирівнювання. Втрата загальновідомих людських ідеалів – “свободи, рівності і братерства” – заповнюється ідеалами поведінки диких гуртів: “перемога сильних, загибель або жалюгідне існування слабких”. Економічно могутня верхівка і в далекому майбутньому буде панувати над залежними країнами і регіонами світу, які поставляють необхідну сировину (сировинні придатки), дешеву робочу силу і значну частину інтелекту, виконують найбільш непривабливі трудомісткі і низькооплачувані послуги і роботи. Власне в цьому закладені і проявляються соціально-економічні суперечності світового розвитку.
Загострення конкурентної боротьби на світових ринках також аж ніяк не сприяє подоланню нерівномірного і циклічного капіталотворення в системі міжнародного і регіонального поділу праці, спеціалізації і концентрації тих або інших сфер людської діяльності під впливом науково-технічного та інтелектуального прогресу, темпів регіонального і загальнопланетарного відтворення і оновлення економічного потенціалу, виробничої, ринкової і соціальної інфраструктури.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)