Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Новий варіант парадигми реформ російської економіки

Новий варіант парадигми реформ російської економіки



Російська економіка, яка найбільшою мірою забезпечена природними сировинними ресурсами, тримаючись на експорті нафти і газу, кольорових металів, лісових та інших сировинних ресурсів, за експертними оцінками і прогнозами російських учених, у ході ринкових трансформацій значно втратила свої позиції і знаходиться зараз під загрозою посилення екстенсивної експлуатації покладів корисних копалин, які до того ж досить віддалені від основних ринків збуту і споживання паливно-сировинних ресурсів. Вартість такого видобутку і транспортування робить їх неконкурентоздатними. Наприклад, нафта Персидської затоки обходиться в 10 разів дешевше тюменської. Невідтворювані надра, як відомо, неухильно зменшуються і дорожчають.
У стратегічному аспекті це не досить стійке джерело збагачення, а його конкурентоздатність на міжнародних ринках залежить від обсягів видобутку і пропозицій з боку інших конкурентів або від наукових винаходів рівнозначних чи кращих замінників, які поступово витісняють відповідний природний ресурс, що перетворився в гостродефіцитний. Обмеження можливостей конкурентності мінеральної сировини, металів і металопродукції вимагає переходу на випуск наукомістких промислових товарів кінцевого споживання. Російські економісти вважають великою втратою для економіки їх країни зовнішніх ринків зброї. Експорт її за один 1991 р. скоротився більш, ніж втричі. В той же час експорт зброї США швидко нарощувався і зараз він приблизно вдвічі перевищує російський. Зруйнувавши тоталітарний режим у СРСР, американці одночасно виграли і в конкурентній боротьбі на ринках озброєнь, промислових і продовольчих виробів. Шокова лібералізація поставила на межу деградації промисловий і трудовий потенціали Росії. При загальному спаді ВВП понад 50%, випереджаючими темпами скорочувалося промислове виробництво з колосальною деформацією його структури. Його частка сировинного характеру подвоїлася, а оборонного і переробного різко скоротилася. Внаслідок промисловість набула чітко визначеного сировинного характеру, а промислові вироби і продовольство на внутрішній російський ринок поставляють корпорації іноземних країн. Інвестування в модернізацію і технологічне переозброєння національного виробництва штучно перетворено в справу вкрай неефективну. Частка асигнувань на розвиток науки і наукового обслуговування в ВВП, за розрахунками вчених-економістів РАН, більш, ніж у 6 разів нижча порогового рівня. Ці ж учені роблять однозначний висновок про те, що продовження сьогоднішньої політики лібералізації російської економіки “обрекает Россию на долгие годы прозябания в условиях хаоса и внутренней нестабильности. Ей к тому же, придется играть роль просителя у “доноров”, склонных видеть лишь экономические выгоды от потери Россией своего промышленного потенциала. Вряд ли народ России согласится с такой перспективой. Поэтому на повестку дня должны быть поставлены другие принципы и подходы к реформированию российской экономики, способные переломить столь опасный для страны ход событий”. 19 При цьому додаються кількісні розрахунки, які підтверджують, що по основних оціночних критеріях соціально-економічної безпеки Росія вже перескочила негативні порогові значення.
Одночасно автори висунули і розвивають свою концепцію об’єднуючої ідеї – “новый образ России в мире, объединяющая ее народ перспектива представляются как общество терпимого коллективизма, обеспечивающее высокое качество жизни” на противагу американському “терпимому индивидуализму”. Така думка, безумовно, має наукову основу, хоча й не безперечну. Колективізм та індивідуалізм важливі категорії і критерії суспільного устрою та його трансформації в часі і просторі. Проте викликає сумнів чи є ці критерії з соціально-економічного погляду вирішальними, що протистоять один одному. Тим більше в сучасному світі, коли індивідуальні і колективні утворення, форми і відносини настільки щільно між собою взаємопов’язані і взаємодіють, що навіть важко знайти грань, де починається і де закінчується кожна з них. Науково-технічний прогрес, незважаючи на багатовікові традиції життя різних народів, їх психологію, спосіб мислення і культуру, неминуче викликає тенденції до різноманітних форм колективізму і усуспільнення, прагнучи одночасно до збереження індивідуальних якостей особи, її здібностей, таланту, освіченості, культури тощо. Останнє зворотно впливає на характер колективізму, також як і навпаки. І цей взаємодіючий процес відбувається і навіть буде відбуватися нескінченно.
Тому в принципі не заперечуючи проти колективного та індивідуального підходів до пізнання стратегічних цілей і цінностей розвитку внутрішньої структури будь-якого суспільства, на мій погляд, навряд чи є зараз вагомі підстави протиставляти їх у створенні принципово нових концепцій сучасних ринкових трансформацій. Базування їх на високому інтелектуальному потенціалі суспільства, на розвитку високоякісної освіти і наукових шкіл, на ефективному використанні накопиченого виробничого і природного потенціалу, на високому платоспроможному попиті внутрішнього ринку з міцною грошовою одиницею тощо, не викликає сумніву.
У послідовність процесу підготовки і здійснення глобальних господарських перетворень входять: по-перше, чітке наукове обгрунтування стратегічних цілей, методів, засобів і темпів реформування; по-друге, складання на цій ґрунтовній основі конкретних бізнес-планів по кожному об’єкту, що реформується, з визначенням приросту ефекта; по-третє, розробка інженерних проектів з новітніми технологіями і техніко-економічними обгрунтуваннями нових або модернізованих господарських систем; по-четверте, реалізація проектів і введення об’єктів в експлуатацію. Все це і складає справжню наукову основу створювальних реформ. Ніяка анархія тут не припустима, якщо держава і підприємці дійсно прагнуть до високих кінцевих результатів. На вибуховому розвалі діючих і формування на примітивних засадах чергових господарських структур, високоефективного конкурентоздатного виробництва в країні не буде. Це зрозуміло для кожної неупередженої людини і тим більше для фахівців-професіоналів. Розвиток дрібного бізнесу за рахунок штучної парцелізації великих високотехнологічних державних виробництв, як показав досвід масового створення кооперативів, завершується зразу ж після того, як зупиняється основне виробництво і “кооператорам” немає чого далі розкрадати і продавати крадене на власне збагачення і збагачення керівництва державних підприємств. Породженням “дикої”” ринкової економіки постсоціалістичних країн став також найбільш марнотратний так званий “човниковий бізнес”, або спроби вирішення продовольчої проблеми за рахунок лише дрібноселянських господарств. Шарахання з однієї крайнощі в іншу – одна з характерних особливостей економічної політики перехідного періоду, що завдає тільки шкоди, заганяючи національне товаровиробництво і внутрішній ринок, ринкову інфраструктуру і соціальну сферу в глухий кут, вихід з якого загрожує розтягнутися на десятиліття, а наслідки цього будуть негативно відгукуватися на майбутніх поколіннях, що навіть не піддається зараз точним науковим передбаченням.
Всякого роду міфи про те, що “вільний ринок” типу “анархічного базару” все сам відрегулює, а державі навіть взагалі не потрібно втручатися в соціально-економічні процеси реформування (згадайте архіреформаторські заклики – “чим менше держави, тим краще для економіки”) нічого спільного не мають з новітніми науковими знаннями і теоріями, а також набутим світовим досвідом могутньої ролі держави в прискоренні науково-технічного і суспільно-економічного прогресу, досягненням високих темпів економічного зростання в розвинених країнах світу.
Зараз вже стає все більш зрозумілим не лише для вчених, які попереджали про це з самого початку ринкових реформ, а й для суспільної свідомості всього населення країн, які потрапили під своєрідний експеримент прихильників теорії і механізму монетарного економічного регулювання, що за їх розумінням має незамінний і універсальний характер. Країни з перехідною економікою одержали від МВФ досить специфічні, за шаблоном для всіх, основні реформаторські рецепти – негайна приватизація майна. лібералізація цін і вільні ринки. Під гаслами демократизації суспільства вони звернулися з вимогами взагалі виключити втручання держави в банківсько-фінансову діяльність, яка нібито має функціонувати самостійно за ринковими регуляторами.
На практиці це означало усунення держави від виконання нею важливіших функцій регулювання і контролю за процесами емісії грошей і цінних паперів, грошово-кредитного обігу та інших атрибутів монетарної політики. Адже саме вони є виключною прерогативою держави у будь-якій системі соціально-економічного устрою. Не відповідають істині твердження ідеологів монетаризму, що нібито вплив держави на банківсько-фінансове регулювання не властивий ринковій економіці. Без сумніву, банківсько-фінансова система була, є і буде могутнім інструментом прогресу ринкової економіки. Через банківсько-фінансовий механізм, грошову і курсову політику, формування і використання коштів бюджету тощо держава здійснює свої стратегічні і тактичні цілі та завдання.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)