Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Механізм регулювання в інвестиційній політиці

Механізм регулювання в інвестиційній політиці



Треба чітко зрозуміти, що економічний механізм являє зараз досить складну сукупність регуляторів, за допомогою яких реалізуються складові загальнодержавної і ринкової політики – монетарної, валютної, цінової, фінансової, банківсько-кредитної, платіжної, податкової, митної, бюджетної, страхової тощо. І цей механізм теж поступово трансформується (удосконалюється і ускладнюється). З’являються все нові економічні зв’язки (внутрішні і зовнішні), які потребують відповідних взаємоузгоджень, прямих і опосередкованих регуляторів.
Усі вони знаходяться між собою в органічній взаємодії і при належному відлагодженні забезпечують стабільне функціонування всієї економічної системи. При цьому саме регулюючий механізм активно впливає на рівні доходності і витрат різних господарських структур, формування і використання бюджетів (державних і місцевих), сімейних бюджетів різних соціальних верств населення, на ступінь збалансованості платіжного балансу країни, на матеріальні інтереси і нагромадження для відтворювальних і оновлюючих процесів.
Інакше кажучи, економічна політика держави реалізується через механізм органічної єдності і взаємодії економічних регуляторів. Наприклад, те, що не врегульовано ціновою і ринковою політикою (скажімо, в рівнях доходності), має доповнюватися регулюванням через податкову і кредитну політику. Якщо ж економічний механізм невідлагоджений, не діє скоординовано і цілеспрямовано, дає збої, то й вся економіка стає дезорганізованою і хаотичною.
Банківська і фінансова системи України зараз прагнуть діяти певною мірою “самостійно” у відриві від національного товаро-виробництва та інших господарських систем, забуваючи про те, що економічна природа банківсько-фінансових структур є обслуговуючою, тобто вони призначені для виконання найважливіших своїх функцій забезпечення нормального грошового і фінансово-кредитного кругообігу в єдності з створенням і обігом суспільної вартості в метаморфозі її речової і грошової форм. При цьому товаровиробництво і ринок у широкому їх розумінні виступають фундаментальною основою стабільного і високодоходного функціонування банків та фінансових інституцій.
Якщо ж вони стають осторонь товаровиробництва та інтелектуального потенціалу, то це неминуче раніше чи пізніше призводить їх до занепаду і краху. На суто паперовому обігу грошей і цінних паперів, минаючи безпосереднє відтворення, стабільного і вагомого бізнесу в довгостроковому часі не буває. Це в нормальній економіці виступає переважно додатковим джерелом банківських нагромаджень. Найбільш міцною опорою діяльності банківсько-фінансових структур завжди був виробничо-ринковий грунт, його інвестиційна та інноваційна підтримка з боку банківського капіталу. Саме на цьому він нарощував і нарощує свою фінансову могутність. Штучний відрив банків від підприємницької (виробничої) діяльності загрожує посиленням кризових явищ.
Треба повернути банківсько-фінансову систему країни обличчям до національного товаровиробництва, створення, зокрема за рахунок кредитних ресурсів, найбільш ефективних господарських структур, пріоритетних у макроструктурі держави і системі підприємництва. Загальнодержавна політика виробляється і здійснюється всіма гілками влади, як єдина і обов’язкова для всіх без виключення структур, що закріпляється відповідними законодавчими актами. Спроби (а вони в Україні непоодинокі) видавати дії окремих гілок влади, або навіть окремих структур Національного банку. Міністерства фінансів чи інших міністерств та відомств за вимоги загальнодержавної політики, є ніщо інше, як протиправне перевищення відомчих повноважень, прагнення поставити те чи інше відомство над державним законом. Таких прикладів можна навести безліч. Парламентом, наприклад, затверджується держбюджет з постатейними доходами і затратами. Проте Мінфін зараз (1997 р.) може їх грубо і безкарно порушувати. Разом же з Кабінетом Міністрів органи виконавчої влади взагалі за своїми суб’єктивними поглядами і рішеннями диктують, які статті бюджету виконувати, а які не виконувати, навіть кому видавати, а кому не видавати бюджетні кошти.
Інакше кажучи, закон про бюджет виконавчою гілкою влади трактується і реалізується довільно, ігноруючи його вимоги і зміст. Те ж саме можна сказати і про загальнодержавну грошову, валютно-фінансову і кредитну політику, яка опинилася у виключній прерогативі Національного банку. Він здійснює цю політику здебільшого у вузькокорпоративних інтересах, штучно заганяючи державу в гостру платіжну кризу – спочатку в гіперінфляційний шок, а потім у параліч платоспроможності внутрішнього ринку та інвестиційний шок. Засоби масової інформації, в свою чергу, нерідко, потураючи вимогам тих або інших політичних сил, викликають в суспільстві недовіру до державного законодавства і загальнодержавної економічної політики. Зрозуміло, що це також не сприяє досягненню стабільної економічної ситуації в країні.
Про занепад інвестиційної діяльності в Україні свідчить той факт, що за шість минулих років загальний обсяг інвестицій всіх форм підприємств і організацій скоротився майже у чотири рази, в тому числі державних- майже в 5 разів (табл. 5, рис. 5). У колективних формах господарювання темпи скорочення капіталовкладень були значно повільнішими, але й тут їх спад досяг 2,2 разі Приблизно на стільки ж зменшено інвестиції і в приватному секторі, хоча здавалось би, що після роздержавлення і приватизації, саме в двох останніх секторах економіки мало б відбутися інвестиційне пожвавлення і зростання. Насправді ж приватний капітал вітчизняних, а слідом за ними і іноземних інвесторів у національне товаровиробництво не поспішає. Найгірша ситуація склалася в аграрному секторі, де інвестиції скорочено до 16,2% рівня 1990 р., тобто більше ніж у 6 разів. Характерно, що звітна статистика Мінстату України навіть не зафіксувала реального обсягу і частки іноземних капіталовкладень в економіку країни. Разом з тим, у розділі того ж Статистичного щорічника – “Зовнішньоекономічна діяльність” відзначається, що тільки прямі іноземні інвестиції у 1995 р. (капітал нерезидентів на початок року) складали 483,5 млн.. а на початок 1996 р. – 750 млн. доларів США. Проте викликає здивування, чому невідомо, в які конкретні сфери спрямований цей фінансовий капітал, що за нього придбано і побудовано. модернізовано і технологічно оновлено. Якщо це приховується, стає невідомим для широкого загалу салатників податків, то виникає підозра, що ці зарубіжні кредитні ресурси йдуть не за призначенням або навіть кладуться у власні кишені корумпованих владних структур, збільшуючи державний борг з виплатою його майбутніми поколіннями. Кредити, що з врахуванням лагу не повертаються за рахунок приросту доходу від реалізації інвестиційних проектів, є економічно неефективними ні для підприємця, ні для держави, тим більше, коли вона опинилася вже на межі банкрутства, а додаткові безповоротні борги неминуче заганяють її у боргову яму й на майбутнє.
Таблиця 5. Динаміка інвестицій в Україні* (у порівнянних цінах, млн. крб).

Роки Капітальні вкладення підприємств і організацій усіх форм власності В тому числі
Державних Колективних 3 них аграрних Приватних (включаючи житлове бу­дівництво) Інших держав, міжна­родних органі­зацій та юри­дичних осіб ін­ших дер­жав
млн. крб. в % до 1990 в%до заг. вкла­день в % до 1990 в % до заг. вкла­день в % до 1990 в % до заг. вкла­день в % до 1990 в %до заг. вкла­день в % до 1990
1990 53516 100 77,8 100 19,0 100 16,0 100 3,2 100 0
1991 49713 92,9 72,8 86,8 24,2 118,6 17,7 103,0 3,0 87,3 0
1992 31363 58,6 72,4 54,4 24,3 75,1 15,0 54,8 3,3 61,2 0
1993 28103 52,5 64,8 43,8 29,1 80,2 13,1 42,9 6,1 101,4 0
1994 21768 40,7 63,3 33,1 31,7 67,7 9,2 23,4 5,0 64,7 0
1995 14134 26,4 61,5 20,9 33,5 46,4 9,8 16.2 5,0 41,9 0

*Розраховано: за Статистичним щорічником України, 1995, К. ; “Техніка”, 1996 р. С. 273
Тому держава має поставити зарубіжні кредити, взяті під Державну гарантію, під особливо жорсткий державний контроль, спрямувавши їх суворо за призначенням, під реалізацію високоефективних проектів, щоб своєчасно їх повертати за рахунок відповідного приросту прибутків. Інакше приплив фінансового капіталу з-за кордону, який до того ж не покриває його відпливу з країни, не приносить відповідного приросту доходів, завершиться повним розвалом економіки держави. І тут необхідно мати надійну законодавчу базу, а також відповідну систему виконавчого Управління і контролю. Ніяка ідея проти фінансової експансії не спрацьовує, якщо держава не має на високопрофесійній основі надійної системи паритетних економічних взаємовідносин і чіткого захисту своїх фінансових і економічних інтересів.

Рис. 5. Динаміка інвестицій в Україні (у порівнянних цінах, млн. крб).
Таким чином, щоб по-справжньому каталізувати інвестиційну та інноваційну активність, без чого ніякої ефективної трансформації структурної і якісної перебудови економіки не відбудеться, необхідно:
по-перше, законодавче закріпити стабільні економічні умови функціонування платоспроможного внутрішнього ринку з пріоритетом на ньому національних товаровиробників;
по-друге. Національному банку домогтися оптимізації співвідношення маси і швидкості грошового обігу з рухом виробництва і структури ВВП, не припускаючи при цьому випуску в обіг як надмірної грошової маси, так і штучного її обмеження (стиснення), що паралізує нормальний процес товарно-грошового обігу. В першому випадку розкручується інфляційна спіраль з усіма її руйнівними наслідками, а в другому – паралізуються платоспроможність і доходність виробників і споживачів. можливості належного формування фондів нагромадження і споживання. При цьому відповідно деформується і курс національної валюти;
по-третє, стабілізація внутрішнього ринку з одночасним посиленням його стимулюючого впливу на розвиток національного товаровиробництва вимагає активної дії регулюючих функцій держави щодо процесів емісії і грошового обігу, розвитку фондового ринку, ринку цінних паперів, товарних бірж, бюджетного, цінового, податкового, кредитного регулювання. Надії на те, що сам ринок все це відрегулює без втручання держави і підприємців, досить ілюзорні і марні;
по-четверте, в здійснення інвестиційної та інноваційної політики держава має включати весь сукупний регулюючий механізм. Крім внутрішніх інвестиційних нагромаджень від прибутку, треба спрямовувати в інвестиції всю суму амортизаційних відрахувань з ринкове відновленої (шляхом індексації) вартості основних фондів; переорієнтувати кредитні ресурси з переважно короткострокових у переважно довгострокові під структурне і якісне оновлення власного товаровиробництва, спрямовувати бюджетні інвестиційні нагромадження, перш за все, на реалізацію загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку;
по-п’яте, законодавчо створити необхідні економічні і правові умови для повернення з-за кордону національних капіталів, що відплили туди протягом 1985-1997 рр. Активізувати залучення іноземних інвестицій під реалізацію конкретних проектів під жорстким державним контролем. Треба також використовувати можливості формування і використання на принципі взаємовигоди спільних кооперативних або корпоративних інвестицій, вступу національних підприємницьких структур великого бізнесу в системи транснаціональних корпорацій та інших форм співробітництва і господарювання з зарубіжними партнерами на сумісному капіталі.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)