Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Регіональна науково-технічна політика

Регіональна науково-технічна політика



У регіонах України зосереджено значний науковий потенціал, сформовано потужні наукові комплекси, що часто були орієнтовані не тільки на наукове забезпечення регіональних пріоритетів, але и всього народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Значна кількість науково-дослідних і учбових установ мала союзне підпорядкування, а їх діяльність була орієнтована на інтереси центру.
У зв’язку із становленням державності України, здійсненням власної науково-технічної політики, визначенням нових державних пріоритетів відбувається процес організаційної і структурної перебудови системи наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок, відмирають старі і створюються нові структури українського науково-технічного комплексу, включаючи докорінне удосконалення його регіональних ланок.
Їх діяльність спрямовується на наукове забезпечення:
· економічного і соціального розвитку регіону на базі раціонального використання і відтворення місцевих ресурсів, охорони навколишнього середовища;
· комплексного розв’язання міжгалузевих науково-технічних і організаційно-управлінських проблем, що обумовлені необхідністю подолання кризи, економічного пожвавлення і розвитку в інтересах населення регіону і країни в цілому;
· підвищення технологічного та інформаційного рівня всіх сфер створювальної діяльності, щоб досягти конкурентоспроможності продукції і послуг підприємницьких структур регіону;
· розробки і послідовного здійснення стратегії розвитку регіону, сприяння формуванню високоефективної структури його економіки.
Саме в цьому й полягає найважливіша суть регіональної науково-технічної політики. При цьому, безумовно, немає ніякого сенсу прагнути до розвитку в кожному регіоні, як і в цілому в Україні, всіх напрямів сучасної, до речі досить капітало- і фінансовомісткої науки. Фундаментальні дослідження концентруються в наукових установах Національної академії наук і її регіональних центрах. Їх результати треба широко використовувати в усіх регіонах і місцевостях, де виникає в цьому необхідність і є можливості практичної реалізації. Наукові відкриття і розробки – це загальнолюдські надбання – і в [Принципі вони мали б бути доступними для кожної людини, фірми, підприємства, регіону, країни тощо. Проте, існуючий світовий устрій і ринкова система, де все без винятку ставиться на комерційні засади, нові знання і можливості їх надбання теж купуються і продаються, перетворюються в таємниці, об’єкти введення жорсткого правового регулювання в міжнародних і міждержавних стосунках. Новітні технології, інформаційні системи, наукомісткі товари, послуги тощо коштують дорого і здебільшого не мають вільних лібералізованих ринків і тим більше вільного розповсюдження і використання. Тому за наукове і технологічне відставання суспільству доводиться платити втридорога. Це є одним із стримуючих факторів прискорення науково-технічного прогресу і світового соціально-економічного прогресу.
Звідси кожна країна прагне мати свій науковий і технологічний потенціал, який би утримував її на конкурентоздатному рівні в тих чи інших сферах створювальної діяльності, надійно забезпечував їй відповідну нішу на світових ринках. Кожному регіону теж доводиться боротися в гострій конкурентній боротьбі, спираючись на новітні науково-технічні досягнення. Наскільки обгрунтовані і амбіціозні цілі державної регіональної політики, настільки вагомі і відношення відповідних владних структур і науково-технічного прогресу. На науці і освіті ще ніхто не програвав в історії людства. Вони були, є й будуть могутніми рушіями прогресу. Затрати на них скуповуються багатократно. І цього не слід ігнорувати нашим сучасним політикам і державним діячам.
Входження України у європейську спільноту вимагає вивчення і узагальнення шляхів і методів світових інтеграційних процесів, серед яких важлива роль належить регіональній інтеграції та транскордонному співробітництву. Україна має найдовші кордони серед європейських країн. Із 24 областей і АРК – 19 прикордонні.
Цю специфіку доводиться ретельно враховувати при формуванні і здійсненні державної регіональної політики і стратегії зовнішньоекономічних зв’язків, які до сьогоднішнього дня остаточно не визначені. В Європі накопичений великий досвід прикордонного співробітництва, принципи якого доцільно використовувати в нашій державі. Тут регіони відіграють значну роль у формуванні політики загальноєвропейських інтересів, займають активну позицію щодо повноправного включення їх в процес прийняття і здійснення рішень ЄС.
Одинадцята Генеральна Асамблея Європейських Регіонів, в якій взяли участь представники 282 регіонів з 23 країн Європи, підтвердила свій намір про приєднання до Міжурядової конференції ЄС 1996 р., на якій було переглянуто договір по Європейській спільноті. За нашою інформацією, з країн колишнього Радянського Союзу лише три регіони Росії беруть участь у цій організації. Думаю, що і Україна повинна бути зацікавлена, щоб її регіони, насамперед Західний, Південний і Східний, з їх могутніми потенціалами, брали активну участь в міжнародних організаціях і, тим самим, зміцнювали позиції держави в світогосподарськіи системі.
Співробітництво регіонів зі своїми сусідами може стати тим важелем, який вже ближчим часом допоможе поліпшенню економічної ситуації в Україні. Слід використати шанс, який дало нашій державі геополітичне положення. Україна повинна вміло вигравати в гострій конкурентній боротьбі, своєчасно знаходити і займати свої ніші у світових ринках.
Особливості регулювання зайнятості в регіонах
З розвитком сучасних цивілізованих ринкових відносин стає надзвичайно актуальною проблема формування ефективних регіональних механізмів регулювання сфери зайнятості, яка охоплює, поряд з економічним розвитком, демоекономічні, соціально-психологічні, господарсько-історичні та культурні традиції кожного регіону.
Розробці і здійсненню національної програми зайнятості повинні передувати регіональні дослідження, що виявляють особливості територіальних ринків праці, соціально-демографічну специфіку структури трудового потенціалу, вартісні кон’юнктури робочих місць, динаміки зайнятих у різних секторах економіки того і чи іншого регіону. Без знання цих особливостей неможливе ] обгрунтоване програмування сфери трудових відносин, також як і ! прогнозування процесів на майбутнє. Розробку стратегічних прогнозів та індикативних програм зайнятості необхідно здійснювати в органічному зв’язку з програмами роздержавлення і Приватизації власності, перспективними структурними змінами в господарському комплексі регіону, інвестиційною та інноваційною політикою, визначенням темпів оновлення – закриття старих і створення нових господарських структур і технологічних систем, а з ними і відповідних робочих місць.
Специфічність та неповторність кожного регіону вимагає вдосконалення механізму управління його соціально-економічним розвитком. Цей механізм включає регулювання територіальної Диференціації за критерієм ступеня концентрації населення і форм його просторової організації, динаміки їх змін у часі. Це дає підстави для більш раціонального проектування і розвитку сфери Прикладання праці.
Так, у Карпатському регіоні основна частина працездатного Виселення зосереджена в сільській місцевості. Несприятливі можливості відкриття нових робочих місць в несільськогосподарському виробництві, низька землезабезпеченість сільських жителів загострює проблему зайнятості працездатного населення цього краю. На початок 1995 р. саме тут спостерігався найбільший відсоток повного безробіття, що фіксує статистика (в Ів.-Франківській обл. – 1,21, Закарпатській – 0,61, Львівській – 0,б4 проти 0,29 по Україні) та низький рівень загальної зайнятості (Закарпатська обл. – 59%, Ів.-Франківська – 64,6%, Львівська -69,1% проти 72% по Україні). Необхідне обгрунтування і здійснення невідкладних заходів щодо формування місцевих ринків праці підготовки і перепідготовки робочої сили, структурної переорієнтації зайнятості в цьому регіоні.
Дослідження регіональних ринків праці, ситуація на яких є найбільш напруженою, свідчать, що її загострення на локальних ринках праці характеризується суттєвим зростанням кількості звернень з питань працевлаштування до служб зайнятості, високим рівнем безробіття, збільшенням безробітних серед молоді і жінок. Несприятлива ситуація на ринках праці Львівської області потребувала розробки спеціальних локальних програм зайнятості, в яких мають бути відображені аспекти соціального захисту і демографічної політики, пошуку нових робочих місць, включаючи можливості використання міграційних потоків. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення більш повної мобілізації місцевих ресурсів, поєднання їх з регіональними та державними, встановлення чіткого банківсько-фінансового контролю за їх використанням і відтворенням в усіх господарських системах, незалежно від форм власності. У перехідний період без активного державного впливу і контролю за процесами ефективного реформування економіки країни і всіх її регіонів не обійтися.
Важливим чинником регіоналізації та просторової спеціалізації економіки виступають міграційні рухи населення. Їх масштаби і регіональні особливості дозволяють оцінювати й загальноекономічний ступінь ділової активності. Дослідження фіксують безпосередній вплив його на динаміку розселення, статеву та вікову структуру, співвідношення міського і сільського населення та опосередкований зворотний вплив на регіональні особливості природного приросту населення і на демографічну ситуацію в цілому. Наприклад, у Карпатському регіоні дослідження показали погіршення демографічної ситуації, зниження природного приросту населення, зростання масштабів міграції, передусім міграції груп угорців, словаків, німців, євреїв.
Зауважимо, що в попередні роки Інститутом регіональних досліджень НАН України проводились дослідження трудового потенціалу, зайнятості циганського етносу в Закарпатті. розгортаючи ці роботи, важливо грунтовно вивчити соціально-економічні аспекти демографічного розвитку етнічних груп як на рівні всього регіону, так і в межах його природноекономічних зон (напр., у Закарпатті – низинна, передгірська і гірська частини). Досліджуючи чинники, що впливають на розмір, структуру і напрямки інтенсивних потоків міграції населення, необхідно розробити й дійовий механізм їх регулювання в кожному регіоні як невід’ємного компонента функціонування цивілізованого ринку праці.
Кожний регіон, навіть кожна окрема місцевість має свою специфіку і структуру трудового потенціалу, з одного боку, і резерви активізації трудової діяльності в забезпеченні повноти коефіцієнта зайнятості, – з другого. Звідси випливає і ефективність функціонування ринку праці. Можливості відкриття нових робочих місць мають зараз очевидну тенденцію до звуження, а закриття діючих робочих місць – до бурхливого розширення, оскільки промислове виробництво, внаслідок кризового стану, зупиняється. Робоча сила повністю або частково вивільняється, особливо в великих промислових центрах, поповнюючи соціальне коло безробітних. Обстеження свідчать, що більшість робітників у машинобудуванні і легкій промисловості окремих регіонів працюють по 2 – 3 дні на тиждень, при неповній зайнятості протягом робочого дня (працюють від 3 до 5 годин). Адміністрація змушена примусово відправляти працівників у неоплачувані відпустки. Заробітна плата цих людей знаходиться за межею рівня прожиткового мінімуму.
В той же час нові робочі місця появляються далеко не в тих пропорціях і темпах, як ліквідуються старі. Йде вкрай негативний процес дискваліфікації робочої сили і висококласних фахівців, що ставить під загрозу майбутній промисловий розвиток з застосуванням новітніх технологій. Розраховувати на вихід з цього становища лише за рахунок дії ринку праці не реально. Потрібні комплексні рішення і заходи по розвитку промислового товаровиробництва з використанням ринкових механізмів і стимуляторів.
Важливим фактором прискорення появи нових робочих місць, зняття напруги у зв’язку з низьким коефіцієнтом зайнятості і зростанням безробіття і, що саме головне, піднесення рівня доходів переважної більшості збіднілого населення є активізація розвитку підприємництва. Йдеться, перш за все, про створення і розвиток малих і середніх підприємницьких структур на базі приватної власності, приватизації державних підприємств. Державна політика підтримки малого і середнього бізнесу може забезпечити швидке економічне пожвавлення і зростання.
Про це яскраво свідчить досвід економічно розвинутих країн. Малий бізнес ініціює економічне зростання на базі широкого використання новітніх науково-технічних досягнень, технологічного і організаційного оновлення товаровиробництва і розширення послуг у задоволенні потреб споживачів.
Держава і суспільство тут позитивно сприймають підприємництво як важливу форму ефективного господарювання. Для його прогресу використовуються різні методи і важелі економічної підтримки. Вражає і вагомий внесок малих та середніх підприємницьких структур в економічну могутність багатьох країн. Зокрема, вони забезпечують понад 40% ВНП США та 57% кількості зайнятих, в Японії понад 50% ВНП та більше 80% кількості зайнятих, у ФРН – відповідно 70% і 66% .








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)