Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Зміни в трансформаційних процесах

Зміни в трансформаційних процесах



Зкорегований стратегічний курс Президента України Л. Кучми, схвалений Парламентом України, в основу ставив створювальне реформування, вибір пріоритетів у промисловій і аграрній політиці, першочергове нарощування експортного потенціалу країни. Він мав базуватися на випереджаючому розвитку сучасних наукомістких виробництв з швидкими темпами оборотності та високою конкурентоспроможністю. Проте ці важливі стратегічні наміри у 1994-1997 р., на жаль, реалізувати не вдалося. Незважаючи на зниження темпів спаду виробництва ВВП, конкурентоздатного товарного продукту і національного доходу, соціально-економічне становище держави залишається нестабільним. У відтворювальних стадіях довгострокової циклічності економічне пожвавлення і зростання в ці роки взагалі майже не відбувалося. В той же час накреслені заходи прискорення процесів роздержавлення і приватизації, за даними статистичної звітності, виконувалися досить успішно. Але вони не супроводжувалися одночасними, не кажучи вже про випереджаючі, темпами реформування більш ефективних господарських систем та розвитку інфраструктури, приросту товарного виробництва і доходів.
Більше того, порівняльний аналіз свідчить, що інституціонально “оновленні” господарські структури та їх нові господарі поки що мають виробничі результати здебільшого гірші, ніж були у їх попередників – державних і кооперативних підприємств. Відомо, що останні завжди господарювали недостатньо ефективно. Наслідки Ж після їх реформування суттєво погіршилися. Звідси зрозуміло, здму не з’являються нові робочі місця і зростає безробіття, чому Занепадає національне товаровиробництво, а внутрішній ринок заповнюється далеко не кращими імпортними товарами і послугами, ясі до того ж, внаслідок паралічу платоспроможності, не здатна купляти і споживати основна маса збіднілого українського населення.
І це притому, що органам державної влади вдалося подолати гіперінфляцію та стабілізувати валютно-фінансову систему шляхом проведення грошової реформи і цінової стабілізації, введення відповідного законодавства, поліпшення інвестиційного клімату для інвесторів і лібералізації зовнішньої торгівлі. Але ж залишаються не Вирішеними проблеми збалансованості обсягів грошей і товарної маси в загальному товарно-грошовому обороті, оптимізація ступеня монетаризації ВВП, розв’язання гострої платіжної кризи, спрямування банківсько-фінансової системи держави обличчям до розвитку національного товаровиробництва, активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, щоб припинити спад, досягти пожвавлення і зростання власної економіки.
Зовнішня економічна політика України повинна зараз орієнтуватися не тільки на ближчі західні і східні ринки, але й на ринки країн, що розвиваються, а також країн Середнього і Далекого Сходу. При цьому взаємовигідні економічні відносини і торговельні зв’язки з ними є, на мій погляд, однією з стрижневих основ геополітичного курсу української зовнішньої економічної політики на сучасному етапі.
Справа не тільки в тому, що Азіатський регіон, будучи найбільш густонаселеним, представляє основну частину населення Землі, з його найдавнішою духовною культурою і своєрідністю життєвого укладу, але й у тому, що саме тут зародилися і бурхливо розвиваються найбільш прогресивні тенденції сучасного і майбутнього економічного зростання і структурного трансформування, традиції широких ринкових взаємозв’язків у світовому співтоваристві. Досвід Сходу належить ретельно вивчати і, по можливості, з урахуванням наших умов, використовувати у здійсненні створювальних реформ.
Японія і Південна Корея, Китай та інші країни Тихоокеанського басейну показують світові “східне диво” динамічних перетворень, що справляють могутній каталізуючий вплив на економіку країн не тільки Азіатського континенту, але й усього світу. Народи більшості країн Центральної Азії та Близького Сходу теж досягають істотних зрушень у своєму економічному, соціальному і духовному розвитку.
Потенціал Центральноазіатських і Кавказьких країн, які вийшли з СРСР, служить досить надійною основою для їх майбутнього процвітання – за умови, звичайно, припинення міжнаціональних розбратів і локальних воєн. Як уже зазначалося, воєнні конфлікти, що тут виникають і розгораються під цілеспрямованим впливом сил зла то в одних, то в інших регіонах новоутворених держав, безперечно, дестабілізують і погіршують економічну ситуацію, призводять до безглуздого кровопролиття, руйнування нагромадженого людьми багатства, загального падіння можливостей для прогресивних змін. Проводячи свою зовнішню політику, Україна виходить з основоположного принципу статусу миролюбної без’ядерної держави, з гарантованим забезпеченням власної безпеки.
З Центральноазіатськими і Кавказькими державами Україна має давні дружні взаємозв’язки і торговельно-економічні взаємовідносини. Правда, тривалий час вони здійснювалися переважно через Москву, а тепер їх доводиться налагоджувати знову – прямо й безпосередньо. З країн Центральної Азії на наші ринки надходять – поки що, на жаль, у дуже обмежених обсягах -газ, бавовна, кольорові метали (мідь, алюміній і вироби з них, цинк, свинець, дорогоцінні метали), каучук і гумові вироби, хімічні продукти, барвники, шовкові та бавовняні тканини, вата, повсть, вовна, дорогоцінне каміння, тютюн, овочі, баштанні (кавуни і дині), горіхи, олійне насіння, продукти переробки плодоовочевих культур (ізюм, курага, в’ялені дині, прянощі) та інші харчові продукти, а з країн Кавказу – чай, цитрусові, вина, соки, горіхоплідні, ранні овочі, виноград, вироби кооперованої промисловості, путівки до санаторіїв і будинків відпочинку, лікувальні води та інші товари і послуги.
З України на центральноазіатські та кавказькі ринки поставляються деякі сировинні ресурси, метали і металовироби, машини і устаткування, хімічні продукти, зерно, вироби борошномельної та хлібопекарської промисловості, м’ясо і м’ясопродукти, цукор і кондитерські вироби, алкогольні та безалкогольні напої, молокопродукти, олія та інші продукти харчування, фармацевтичні вироби, різні непродовольчі товари (тканини, одяг, інструменти та ін.). Проте останнім часом обсяги товарообороту України з країнами Центральної Азії та Кавказу відчутно скоротилися у зв’язку із загальним падінням товарного .виробництва, різким подорожчанням транспортних послуг і введенням митних бар’єрів. Стан товарообороту України з цими країнами в 1993 р. показано в таблиці 20.
Таблиця 20. Зовнішня торгівля України з країнами Середньої Азії та Кавказ у (млрд. крб.) у 1993 р.

Країни Загальна величина обороту Експорт Імпорт Сальдо

(+,-)

Азербайджан 1176,9 904,7 272,2 +632,5
Вірменія 70,9 45,0 25,9 +19,1
Грузія 132,6 69,5 63,1 +6,4
Казахстан 957,6 557,9 399,7 +158,2
Киргизстан 83,8 42,3 41,5 +0,8
Таджикистан 48,5 27,9 20,6 +7,3
Туркменистан 7490,6 950,9 6539,7 -5588,8
Узбекистан 714,5 4539 260,6 +193,3

*Див.: Народне господарство України. 1993. С. 42
В 1994-1995 рр. зовнішня торгівля з цими країнами дещо Пожвавлена. Проте, вона ще не набрала належних обсягів і не відповідає економічним можливостям цих країн. З більшістю з них, за винятком Туркменистану і Киргизстану, Україна мала позитивне сальдо торговельного балансу. Вона своєчасно не розрахувалася на вагому суму тільки з Туркменистаном за поставлений газ. Але з цього приводу була міжурядова домовленість про відстрочення кредитних платежів.
При цьому слід мати на увазі: українські підприємці та організації, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю, нерідко штучно занижують обсяги товарообороту – з тим, щоб приховувати певну їх частину від оподаткування, залишати частину валютної виручки за кордоном. У торгівлі із західними країнами різниця між обсягами, врахованими нашою митною статистикою, і обсягами, врахованими західними партнерами, досягала двократної, а в окремих випадках – і більшої величини. Тому, щоб одержати реальні обсяги експорту, імпорту і кінцевого зовнішньоторговельного балансу України з цими державами, доводиться робити відповідну поправку. Не виключено, що і в торгівлі з країнами Центральноазіатського та Кавказького регіонів аналогічні розбіжності мають місце, але мені не вдалося знайти відповідну митну статистику, щоб внести необхідні корективи.
Зовнішня торгівля України з країнами Центральної Азії за 1994-1995 рр. у доларових оцінках характеризувалася показниками, наведеними у табл. 21 та рис. 8.
Таблиця 21. Торговельний оборот України з країнами Центральної Азії (млн. ам. дол.)

Країни Експорт Імпорт Сальдо у 1995р.

(+,– )

1994 1995 1994 1995
Казахстан 119,2 57,1 164,9 57,3 -0,2
Киргизстан 10,0 5,6 16,1 7,1 -1,5
Таджикистан 4,3 6,2 7,1 4,0 +2,2
Туркменистан 222,0 222,8 687,9 836,9 -614.1
Узбекистан 73,3 91,3 55,0 41,6 +49,7

Україна в 1995 р. здійснювала товарооборот з чотирма країнами, що імпортували і експортували різноманітну продукцію на порівняно невеликі суми, при майже позитивному або незначному позитивному для неї сальдо торговельного балансу. Зате з Туркменистаном, який поставив до України природного газу на І836,9 млн. дол., а імпортував з України товарів усього на 222,8 млн. .ідол., як і в минулі роки, має велику заборгованість, що ускладнює “ситуацію. Саме ця обставина спонукає Президента і Уряд України ^дсомога швидше переорієнтувати економіку країни на прискорений розвиток свого експортного потенціалу, на введення енергозберігаючих технологій і зниження енергомісткості виробничих і споживчих сфер. Для української економіки ця проблема є нині найбільш гострою і складною. Зовнішня кредитна заборгованість України збільшується переважно за рахунок зростання затрат на придбання нафти і газу. При сприятливій Економічній ситуації вона може бути безболісно погашена. Проте в умовах затяжної кризи такий оптимістичний висновок може виявитися і помилковим. В усякому разі, економічний потенціал країни дозволяє подвоїти і навіть потроїти обсяги експорту, повністю забезпечуючи покриття затрат на критичний імпорт.
Рис. 8. Торговельний оборот України з країнами Центральної Азії (млн. ам. дол.)
Стратегічний курс зовнішньої економічної політики України передбачає надійне здійснення експортно орієнтованого економічного розвитку країни на базі більш повного і ефективного використання наявного експортного потенціалу в пріоритетних галузях її економіки. Такими пріоритетами визначено наукомісткі сфери господарської діяльності з використанням високих технологій, випереджаючий розвиток головних галузей АПК (зернове господарство, вирощування олійних культур, цукрових буряків і льону), а також оновлення переробної та обробної галузей промисловості під експортний попит. Розпочалася реалізація технологічно передових інвестиційних проектів, у яких заінтересовані багато країн світового співтовариства.
Україна має можливості для розвитку на якісно новій основі металургії, виробництва різних класів суден, літаків, тепловозів, землерийної техніки, енергетики, трубопровідного транспорту, аерокосмічної техніки та технології, верстатів тощо, добрив та інших хімічних продуктів при забезпеченні їх реальної конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Великі потужності нафтоперегінних заводів (на 60 млн. т.) дозволяють забезпечити їх функціонування на давальницькій сировині, з розрахунками кінцевими продуктами перегонки. Тут ми вбачаємо широкі можливості для зовнішньоторговельного та інвестиційного партнерства – поряд з Росією та іншими сусідніми державами – з країнами Центральної Азії, Кавказу і Близького Сходу.
До речі, відносини партнерства можуть бути поширені і на тісне науково-технічне співробітництво з цими державами в найрізноманітніших галузях науки, техніки і технологій, економіки, організації та управління, тобто на розвиток інтелектуального потенціалу (включаючи й гуманітарну сферу). Досвід такої плодотворної взаємодії українських вчених з вченими центральноазіатських і кавказьких республік вже нагромаджено чималий. І його слід було б не втрачати, а використовувати у взаємних інтересах країн, які співробітничають. Процеси економічної інтеграції республік колишнього СРСР повинні дістати новий імпульс у системі відповідного правового закріплення міждержавними договорами.

Економічні відносини України з Іраном
У цьому зв’язку мені б хотілося підкреслити певну заінтересованість ділових і наукових кіл України у співробітництві з своїми партнерами і в Ірані. Поки що наші економічні взаємозв’язки обмежуються незначними обсягами експортно-імпортних операцій. За 10 місяців 1994 р. офіційно врахований експорт українських товарів до Ірану становив 15,8 млн. дол., а імпорт – відповідно, всього 448 тис. дол. Україна експортувала енергетичне устаткування (на 3,4 млн. дол.), електродвигуни і телерадіоапаратуру (на 6,6 млн. дол.), чорні метали і вироби з них (на 1,1 млн. дол.), цукор і кондитерські вироби (на 4 млн. дол.) та інші досить дрібні партії товарів, а з Ірану імпортувала деякі види (у дуже невеликих обсягах) харчових продуктів, взуття і одягу. Звичайно, це не відповідає реальним експортним потенціалам обох країн.
При належній активізації державної політики і діяльності підприємницьких структур, при відповідній ініціативі вчених, наші країни могли б у взаємних інтересах розвивати належне партнерство, причому не тільки вузько обмежено – лише в Торговельній сфері, – але й у ширших масштабах – у спільній інвестиційній та інноваційній діяльності, у виконанні тих чи інших технічних засобів, у науково-технічному і гуманітарному співробітництві. В умовах послідовної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності це може стати цілком реальним.
Можна було б, наприклад, на взаємовигідній основі розробити спільний проект газопроводу з Ірану до України, дослідити за єдиною програмою місткість і кон’юнктуру внутрішніх ринків обох країн з визначенням напрямів ефективного товарообміну, а також можливості створення тих чи інших спільних компаній і фірм, підготовки кадрів, розробки і реалізації технологічних нововведень, налагоджування обміну економічною інформацією.
В усякому разі, поряд з розвитком торговельних зв’язків України з Іраном, слід було б пошукати сфери для ширшого взаємовигідного економічного і гуманітарного співробітництва включаючи створення спільних виробництв, транспортних та деформаційних систем, енергопроектів, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підготовку кадрів).
Країни сучасного світу так чи інакше, в різній мірі, але є взаємозв’язаними одна з одною і взаємозалежними. Глобальні прогнози майбутнього світового прогресу і устрою є далеко не однозначними. З одного боку, прояв у економічно розвинутих держав тенденцій до посилення інтеграції та створення гігантських замкнутих ринків (країни ЄС, Американського континенту, Тихоокеанського басейну) наштовхує на думку про розробку і здійснення проектів принципово нового світового порядку і устрою на принципах дедалі тіснішої їх інтеграції, а з іншого, – величезне різноманіття умов, національних особливостей і відмінностей у рівнях соціально-економічного і духовного розвитку країн і народів викликає прямо протилежні тенденції до дезинтеграції та відособлення (як це спостерігається, наприклад, у слов’янському і мусульманському світах). Падіння колоніальних систем призвело до роздроблення територій на більш дрібні держави.
Інакше кажучи, в світі відбувається глобальне протиборство двох протилежних процесів – інтеграції та дезинтеграції – під впливом відцентрових і доцентрових сил, сил прогресу і регресу, притаманних внутрішній природі суспільних рухів. Відповідь на запитання, які з них і на якому відрізку часу будуть головними, поки що не піддається вірогідним прогнозам і оцінкам. Це пов’язано також з відповідними проявами соціальних і національних конфліктів, аж до вибухових катаклізмів – воєн і революцій. Ясно лише одне: майбутнє людства визначається його духовною культурою, найновішими науковими відкриттями, знаннями, вмінням розумно управляти складними і суперечливими суспільними процесами в створювальному напрямі, уникаючи руйнівних конфронтацій і конфліктів. Сили добра і прогресу, врешті-решт, беруть гору над силами зла і регресу. Тільки на фундаменті взаємовигідних інтересів і еквівалентних економічних відносин може базуватися істинно створювальна економічна, політична й духовна інтеграція країн і народів з різними формами соціально-економічного устрою та політичного правління.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)