Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Гарантії економічної безпеки держави

Гарантії економічної безпеки держави



Економічна безпека охоплює багатогранні аспекти життя людини, сім’ї, суспільства й держави, з її макро- та мікроекономічними структурами. Оцінка їх стану передбачає визначення тенденцій і темпів прогресу або деградації економіки, а також прогноз на майбутнє. При цьому узагальнюючими оціночними критеріями виступають показники рівнів валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД) в розрахунку на душу населення, конкурентоздатності національного товаровиробництва на внутрішньому і зовнішніх ринках, стабільності курсу грошової одиниці, збалансованості платіжного балансу, розмірів подушних доходів різних соціальних груп населення та їх реальної платоспроможності. Чим вищі ці показники, тим міцніші гарантії безпеки. Тут, врешті-решт, полягають несучі конструкції економічної безпеки – органічно взаємопов’язані і рухомі причини і наслідки, ступені мотивації підприємницької і трудової діяльності, з одного боку, інвестиційної та інноваційної активності – з другого. В кінцевому підсумку, саме дія цих факторів забезпечує економічне зростання, структурне і якісне оновлення соціально-економічного і духовного життя суспільства, його життєздатність в оточуючому середовищі.
Тільки за рахунок високого ступеня економічної заінтересованості людини в активній і високопродуктивній праці створюються реальні передумови для того, щоб вона мала благоустроєне житло, добре харчувалася, одягалася, мала інші життєві блага. Зрозуміло, що конституційне гарантована свобода вибору кожною людиною своєї створювальної діяльності передбачає каталізацію всієї системи трудової мотивації і активності, без чого самі по собі правові акти соціальної Захищеності людини і сім’ї залишаються не більше, ніж порожнім звуком. Необхідні дійсні джерела фінансових і матеріальних гарантій економічної безпеки, в тому числі соціального захисту особистості, права її на працю, освіту, охорону здоров’я, страховий захист від хвороб, у старості тощо.
Економічна безпека включає в себе такі вирішальні ланки, як подолання гострої кризи, що вибухнула в усіх країнах, як створені На розвалинах колишнього Радянського Союзу, погрожуючи їм економічною катастрофою та соціальним вибухом. Треба забезпечити, перш за все, надійну продовольчу, енергетичну та алогічну безпеку. Локальні воєнні конфлікти, котрі перемістились із Заходу (від колишньої “берлінської стіни”) на Схід, ще більше погіршують ситуацію, перетворюючи її в майже неконтрольовану.
Вишукуючи шляхи і гарантії економічної безпеки народів, які вживають на величезній території (понад 1/6 земної суші), не можна не враховувати і тієї обставини, що вся світова економіка “вживала в ці часи несприятливу смугу економічного спаду. В кінці 80-х – початку 90-х років негативна тенденція охопила більшість як високорозвинутих, так і країн світу, що розвиваються. не кажучи вже про обвальний економічний і воєнний занепад країн Східної Європи та колишнього СРСР, де структура економіки була історично деформована панувавшим тоталітаризмом.
У розвинутих країнах, на які припадає близько трьох чвертей світового ВВП, в 1989 р. його зростання склало 3,2%, в 1990 р. -2,3%, в 1991 р. – 0,7% . Не сталося помітних зрушень і в 1992 ~ 1993 рр. По країнах Східної Європи за 1990 – 1993 рр. середньорічні темпи економічного спаду становили від 3 до 10,5% на рік . Що стосується Росії, України та більшості інших країн, які порвали між собою економічні зв’язки, то в них сталося катастрофічне падіння ВВП і ВНД. Тільки за 1992 р. спад останнього показника склав проти рівня 1991 р. в Росії 20%, Україні – 16%, Казахстані – 14%, Білорусі – 11%, Азербайджані – 28%, Вірменії – 43%, Киргизстані -26%, Таджикистані – 31%, Молдові – 21% . В 1993 – 1994 рр. зберігалась та ж тенденція бурхливого зростання цін та інфляції, посилення неплатоспроможності юридичних і фізичних осіб, подальшого падіння і погіршення структури товарного виробництва, загострення ресурсних дефіцитів, спаду інвестиційної діяльності. Більш того, оціночні параметри економічного стану цих країн, включаючи дефіцити бюджетів і платіжних балансів, значно погіршилися. Станом на середину 1997 р. економічного пожвавлення і тим більше структурного оновлення і зростання не відбулося.
Структурна деформація продовжувала посилюватися. Загроза економічній безпеці стала для них очевидною, особливо у сферах енергетичної і продовольчої забезпеченості, зайнятості, руху населення, науки, освіти, охорони здоров’я, духовної культури тощо. Відбулося загальне падіння життєвого рівня народу. Реальні доходи і платоспроможність переважної більшості населення знизились на дві третини проти рівня 1989 р., коли вони були також невисокими. Тенденція до зубожіння посилює соціальну і міжнаціональну напруженість, породжує міждержавні воєнні конфлікти, насильні міграції, появи маси біженців. Загострюється демографічна криза.
Хоч темпи падіння виробництва в аналізованих країнах досить високі, все ж починають проявлятися і певні позитивні зрушення. Зокрема, різко скоротилось воєнне виробництво, відбуваються структурні зміни під мінливий ринковий попит. Проте, проведений аналіз економічного стану України і Росії порівняно з станом інших Країн (колишніх союзних республік) свідчить, що, на жаль, в них відбувається спад національного виробництва товарів широкого вжитку, включаючи випуск продуктів харчування і послуг. Ціни на цих зростають швидше, ніж підвищується заробітна плата і особисті доходи населення. Відбувається процес витіснення з внутрішніх ринків вітчизняних товарів аж ніяк не кращими за якістю і не дешевшими імпортними. Страждають від цього все ті ж найбільш, вразливі верстви населення.
При зростанні номінальних грошових доходів на душу населення у зв’язку з бурхливими темпами інфляції реальні його доходи падають. Наприклад, за 1992-93 рр. порівняно з рівнем 1989-90рр. падіння реальної заробітної плати в Україні відбулося на 65-70%. І це падіння торкнулося майже 85% загальної чисельності населення. Досить невелика соціальна група небувало збагатилася, відбиваючи процес бурхливого соціального розмежування.
Що стосується груп населення, які знаходяться за межею мінімальних сімейних бюджетів, нижче прожиткового рівня, то вони взагалі опинилися у злиденному стані.
Інфляційна політика в більшості країн колишнього Союзу, котра введена вслід за Росією на початку 1992 р. на вимогу Міжнародного Валютного Фонду, під виглядом новітньої теорії монетаризму, зруйнувала валютно-фінансову систему і економіку цих країн в інтересах збагачення корумпованої і криміногенної верхівки. Масовий процес занепаду відбувався разом з лібералізацією цін, яка перетворилась в могутній каталізатор гіперінфляційного шоку. Бурхливий сплеск цін (1992-1994 рр.) за умов високого ступеня монополізму промисловості та інших господарських структур призвів до ще більшої деформації в цінових співвідношеннях і доходах окремих виробничих сфер. Оптові ціни промисловості штучно здувалися монополістами зверх реальної вартості товарів більш швидкими темпами, ніж ціни споживчих товарів, котрі знаходяться ближче до кон’юнктури вільного ринку. до його платоспроможної місткості. Тільки елементарне невігластво та невміння діяти в здійсненні політики перехідного періоду до ефективної ринкової економіки призвели названі країни на межу небезпечного економічного розвалу з втратою могутнього виробничого та інтелектуального потенціалу. Вихід з руйнівної гіперінфляції не такий простий, як це проповідували деякі зарубіжні і вітчизняні експерти, котрі не проводять фундаментальні дослідження, а обмежуються лише політичними гаслами і власними, часом наївними, уявленнями. Потрібна надійна система антиінфляційних заходів з відповідно створювальним економічним курсом. Без подолання гіперінфляції неможливо було вийти з глибокої кризи. Про це свідчить багатий світовий досвід. Ще жодній країні світу за всю його історію не вдалося подолати кризові явища, не подолавши інфляцію, не стабілізувавши валютно-фінансову систему та курс національної грошової одиниці, не ожививши одночасно національне товарне виробництво і ринок на принципах справжньої конкурентності. Без цього не може бути досягнута і економічна безпека.
Все це викликає гостру потребу здійснення активних антикризових і антируйнівних дій з боку законодавців, виконавчої і судової гілок влади в кожній з цих країн, з одночасним посиленням координуючих функцій в здійсненні економічних реформ та тісних ринкових взаємовідносин, які традиційно склалися між цими країнами.
В сучасному світі відбувається протиборство двох протилежних тенденцій – економічної інтеграції і дезинтеграції. Перша з них (інтеграція) перемагає. Як свідчать результати досліджень і розрахунків, вона сприяє не тільки стримуванню темпів спаду, що намітився, але й прискоренню економічного зростання. Раціональні інтеграційні моделі побудови взаємовигідних зв’язків дають не менше 15-20% приросту валового національного продукту і доходу за рахунок упорядкування і підвищення швидкості оборотності ресурсних потоків, поглиблення регіонального поділу праці і спеціалізації, виключаючи відповідне зростання капітало- і ресурсомісткості. В кінцевому рахунку іД6 здешевлює товари і послуги, підвищує ринкову конкурентоздатність і можливості економічного виграшу в розвитку країн, що інтегруються. Особливо активно інтегруються країни Європейського співтовариства (ЄС), що обіцяє їм немалу економічну вигоду. Явно визначається також інший центр міжнародної інтеграції, що посилюється, окремих країн на континенті Північної і Південної Америки з ініціативи США. В тому ж напрямку тяжіють і країни Тихоокеанського басейну під ініціативним впливом Японії та Китаю.
В той же час створення на території величезного Євразійського континенту все нових, так званих “незалежних” держав (з економічної точки зору при пануванні різних ринкових структур поняття “незалежність” має взагалі сугубо умовний характер) супроводжується бурхливими сплесками економічної дезинтеграції з одночасним проявом процесів деградації. Розриви економічних зв’язків та ізоляція ринків лише посилює кризові явища і погіршує соціально-економічне становище цих країн. Вирішення проблем економічної безпеки їх народів багатократно ускладнюється, тим більше в умовах загального занепаду духовності, морального та інтелектуального потенціалу, бурхливого зростання злочинності і жебрацтва, при неймовірному збагаченні мафіозно-спекулятивних структур. Загострення криміногенної обстановки всередині цих країн та зовнішня експансія іноземних конкурентів серйозно утруднюють досягнення дійсної економічної безпеки. Навпаки, вони підсилюють економічний і політичний хаос.
Для подолання економічної катастрофи та її згубних наслідків, які можуть відкинути економіку євроазійських країн на найнижчі рівні світового розвитку, на мій погляд, необхідно відповідно скорегувати стратегію і тактику своєї внутрішньої та зовнішньої економічної політики.
По-перше, слід сконцентрувати всі свої ресурсні і інвестиційні можливості, інтелектуальний потенціал на подоланні глибокої валютно-фінансової та загальноекономічної кризи, в яку вони попали, стабілізувавши ситуацію. Одночасно входити у фази економічного пожвавлення і зростання, активно використовуючи для цього стимулюючу дію ринкових каталізаторів і мотивації до праці; можливості пріоритетного розвитку наукомістких сфер з швидкою оборотністю і окупністю, ресурсозбереженням і внутрішнім нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності і структурної перебудови економіки. Безумовно, треба ефективно використовувати фінансову і кредитну допомогу з боку високорозвинутих країн і міжнародних організацій, хоч, якщо говорити серйозно, вона має значною мірою символічний характер, особливо для таких великих країн, як Росія, Україна, Казахстан та Білорусь. І треба усвідомити, що в умовах світового економічного спаду розраховувати на щось більше навряд чи реально.
По-друге, перейти від політики бездумного нагнітання духу примітивного ізоляціонізму і дезинтеграції, міжнаціональної ворожнечі, що неминуче тягне за собою економічну деградацію, до творчої політики глибоких, всебічних і взаємовигідних економічних взаємозв’язків, поглиблення ефективного поділу праці, кооперації і інтеграції зв’язаних виробництв, інфраструктур і ринків.
По-третє, створити для досягення цих цілей режими найбільшого економічного сприяння взаємовигідному товаро- і капіталообороту між заінтересованими сторонами. Інакше кажучи, повинні бути усунені штучні торгові та інші бар’єри на шляху об’єктивно закономірних процесів і явищ інтеграції в найширших сферах людської діяльності.
По-четверте, в усіх країнах СНД необхідно перейти від руйнівно-інфляційної до прямо протилежної антиінфляційно-створювальної політики, упорядкувати систему регулювання валютних курсів, ввести конвертовані гроші і вільні банківські взаєморозрахунки між країнами на принципах цивілізованих міждержавних угод, що виключають однобічні валютно-фінансові інтервенції один проти одного. Це полегшить і інтеграційні процеси входження нових держав у світове співтовариство.
По-п’яте, здійснювати економічні реформи в системі науково обгрунтованого макро- і мікроекономічного управління і регулювання процесів формування і розвитку сучасного ринкового господарства та інфраструктури, ефективних конкурентоздатних господарських систем з різними формами власності.
Інакше кажучи, слід подолати економічний романтизм і авантюризм, виключити руйнівний характер реформ, здійснювати структурну перебудову на здоровій економічній основі оновлення і розвитку продуктивних сил, товарного виробництва під мінливий ринковий попит на базі переважно власних нагромаджень, інвестицій і інновацій. Широке залучення іноземних інвесторів пов’язане з необхідністю ретельних експертних оцінок їх ефективності і наслідків. Особливий наголос повинен бути зроблений, як уже відмічалось, на випереджаючий розвиток наукомістких, ресурсо- і енергозберігаючих сфер з швидкими темпами обіговості і окупності капіталу. До пріоритетних напрямків з державною підтримкою інвестиційно-структурних програм забезпечення першочергової безпеки можуть бути віднесені енергетична, продовольча, комунікаційно-інформаційна, екологічна безпека, а також конкурентоздатне експортне виробництво. Ринкова відкритість на перших порах потребує і певного захисту вітчизняних товаровиробників від зарубіжних конкурентів.
Економічна безпека народів неможлива без виключення з життя суспільства гострих соціальних і національних конфліктів, регіональних і тим більше глобальних збройних сутичок, що спричиняють загибель людей і господарські руйнування, які переривають відтворювальні цикли нормального еволюційного розвитку.

Активізація створювальної діяльності
Економіка і політика органічно пов’язані між собою, перебувають у постійній взаємодії. Політична нестабільність, безумовно, негативно впливає на економічну ситуацію, загострюючи кризу. Теорія циклічного розвитку дає відповідь на процеси її зародження і подолання. Економічні кризи в історії людства були, є і будуть у майбутньому, оскільки існують внутрішні і зовнішні суперечності соціально-економічного життя, протидії між прогресом і регресом. Економіка розвивається за своїми законами, здебільшого не по висхідній прямій, а звивисто: фази піднесення і розквіту змінюються кризовими явищами, за якими йдуть фази пожвавлення, переходу до якісно нового витка чергового економічного циклу.
Щоб не допускати господарського і ринкового хаосу, потрібні не безплідні дискусії та пусті балачки про реформи, а активні дії на всіх рівнях влади і господарських систем по розбудові економіки на якісно нових засадах. Йдеться, насамперед, про ефективну структурну, технологічну, економічну і організаційну трансформацію національного товаровиробництва, його радикального оновлення, формування і розвиток різних форм власності і господарювання, активного підприємництва і ринкової інфраструктури. Повинна бути значно активізована державна політика зміцнення валютно-фінансової і кредитної системи, цінового і податкового регулювання, боротьби з інфляцією і бюджетним дефіцитом з метою досягнення збалансованості попиту і пропозиції на споживчому ринку, розширення зовнішньоекономічних зв’язків. Без цього ніякі проекти, ніякі навіть відмінні законодавчі акти нічого не варті.
Політичні й громадські сили суспільства, борючись за владу. повинні чітко розуміти, що господарський і ринковий розвал рівнозначний краху усіх їх надій, стратегічних і тактичних задумів. Не можна рубати сук, на якому сидиш. Вихід з економічної кризи, подолання товарних і грошових дефіцитів, поліпшення життя людей є єдиним стрижнем суспільно-політичної стабілізації в інтересах українського і всіх інших народів країни. Тільки докорінна модернізація та структурна переорієнтація під ринковий попит товарного виробництва, розумне його роздержавлення, включення до системи вільної конкуренції, розвиток великих і створення на сучасній технологічній базі дрібних і середніх підприємств з рівними економічними можливостями за всіх форм власності, як це склалося в багаторічній світовій практиці бізнесу, що заповнять усі пори ринкових дефіцитів, здатні забезпечити прогресивні зрушення, активізацію всього економічного життя.
Ринок – могутній каталізатор ділової активності та ініціативи людей. Але багато говорячи про нього, про ринкові відносини, як свідчить аналіз, ми поки що, на жаль, рухаємось у прямо протилежному напрямку, повертаючись до первісних джерел безкоштовного обміну “річ на річ”, що є зворотним від прогресу рухом. В умовах сьогоднішнього гостродефіцитного (або товарів, або грошей) ринку, такий продуктообмін практикується все ширше, загострюючи й без того складну економічну ситуацію.
Не знайшовши ефективних засобів її подолання, колишній союзний уряд став на досить легкий, але настільки ж помилковий, шлях безконтрольної емісії грошових знаків, активізації інфляційних процесів, різкого зростання бюджетного дефіциту. ПІД виглядом вільного підприємництва були відкриті шлюзи для грабіжницького спекулятивного буму. Майже всі дефіцитні товарні ресурси держави, включаючи продовольчі, перекочували в так звані “тіньові” ринки.
Як це не парадоксально, але сама держава виявилася паралізованою на порозі входження в ринкову економіку. Вона не змогла діловим, “купецьким” засобом захистити інтереси народу і навіть власні економічні інтереси. У результаті мільйони рядових споживачів, інтереси яких нібито старанно захищали уряд і держава, виявилися просто обдуреними і пограбованими. Бо мафіозі і спекулянтам завжди вигідно тримати ринок у дефіциті. І чим дефіцит більший, тим більша їх нажива, і, значить, тим гірше становище рядових споживачів.
І коли зараз перехід, а точніше повернення нашої економіки від адміністративно-бюрократичної системи розподілу й обміну до системи звичайних ринкових відносин, видається за нібито принципову новину, то в мене особисто це викликає лише подив і нерозуміння. Та й самі “ринкові програми” різних авторів виглядають невиправдано претензійними, начебто й не було багатовікового досвіду в розвитку ринкового господарства і ринку, мінливих вартісних відносин, сучасних засобів їх регулювання (до речі, в усіх країнах світу), фундаментальної науки про ринок, його теоретичних основ.
Не зовсім вірно, що тільки приватна власність формує ринкові відносини. Безумовно, приватна власність була, є й буде надалі функціонувати незалежно від бажань владних структур. Справа лише в тому, чиєю працею вона нажита і яка її питома вага в загальній структурі власності та системі відносин. Зокрема, межа між особистою і приватною власністю досить умовна, хоча остання трактується, як така, що пов’язана із засобами виробництва і експлуатацією чужої праці.
Але засоби виробництва купуються зараз без обмеження на власні доходи. Вони ж використовуються й на купівлю акцій, на створення кооперативної та корпоративної власності тощо.
Проте здійснення суцільної приватизації за наших умов – справа досить складна. Обсяг національного багатства України, створений спільною працею трудящих різних поколінь, великий і його протиправне і неефективне розтринькування неприпустиме, бо це неминуче призводить до більш швидкого господарського розвалу.
Між тим проблема “моє і не моє”, “приватне і громадське”, Дійсно, існує і її треба вирішувати так, щоб насправді розв’язати ініціативу і підприємництво, щоб кожний господар, приватний чи колективний, був дійсно власником, працював ефективно, боровся за якість і дешевизну товарів і послуг, насичення ними ринкового попиту. Тільки враховуючи потенційні і реальні можливості різноманітних форм власності і господарювання, особливості і розміри тих або інших виробництв і господарських систем, можна раціонально розв’язати проблему. Насильницька денаціоналізація таким же шляхом, як у свій час здійснювалася націоналізація, призводить до чергової грубої помилки. Самі трудівники повинні зробити вибір, яку форму власності і господарювання вони хочуть мати. Дехто закликає до аукціонного розпродажу державної власності, дехто – до здійснення зрівняльного розподілу її за допомогою нібито цінних, а насправді пустих паперів, чи продажу за безцінь. Все це аж ніяк не зробить людей багатшими і не викличе у них інтерес до вільного підприємництва.
Дійсний економічний інтерес закладений у самому виробництві, його розкріпаченні від адміністративно-бюрократичного диктату, створенні сприятливих економічних умов для ефективного функціонування в ринковому середовищі. Колективний власник навіть державних засобів виробництва і майна перетворюється на господаря, якщо він має вільний вибір у формах виробництва і розподілу, ринків придбання ресурсів і збуту власних виробів, використання цінової кон’юнктури тощо. Конкурентна боротьба за збільшення госпрозрахункових прибутків, оплати праці і соціального забезпечення своїх працівників є проявом справжнього економічного інтересу. Тому головне – мати виробництво на сучасній технологічній базі і поставляти на ринок необхідну товарну масу. Лише дрібна приватна власність не виведе країну з кризи, а відкине її назад від сучасного науково-технічного прогресу.
Відомо, що в економічно розвинених країнах поряд з дрібними і середніми власниками склалася величезна концентрація капіталу, могутні національні і транснаціональні корпорації з багатомільярдними річними обігами. Вони виступають свого роду міцним фундаментом і каркасом економічного потенціалу цих країн. Такі корпоративні системи охоплюють вирішальні сфери діяльності та новітні науково-технічні досягнення. Швидкий і якісний економічний розвиток за сучасних умов неможливий без багатомірних систем власності та господарювання.
Є різні шляхи економічного піднесення. Найбільш надійний з них – економічно зацікавити підприємців в доступі до необхідних ресурсів на розвиток товарного виробництва і насичення ринку потрібною товарною масою за цінами, доступними найширшому колу споживачів. Підприємці, відшкодовуючи повну вартість, намагаються і далі поліпшувати якість і здешевлювати виробництво товарів, щоб збільшувати масу прибутку за рахунок коштів споживачів, у тому числі із найнижчими доходами. Саме в цьому варіанті інтереси виробників і споживачів збігаються. Якщо є можливість закуповувати ті чи інші споживчі товари за кордоном на взаємовигідних засадах, продаючи їм наші товари, то можна насичувати внутрішній ринок і з цього джерела. Проте тут потрібно постійно підтримувати збалансованість зовнішнього обороту.
Але можна домогтися збалансованості ринку прямо протилежним шляхом – шляхом штучного обмеження попиту за рахунок підвищення цін, зменшуючи споживання товарів все більшою кількістю населення. Воно зубожіє, викликаючи неминучі соціальні потрясіння. Проблема дефіциту грошей, як і раніше дефіциту товарів, набуває загрозливого характеру, охопивши всю територію країни. Державні та місцеві органи влади постали перед необхідністю захисту своїх ринків. Паралельно з грошима в обіг свого часу були пущені різного роду їх місцеві сурогати – купони, талони, картки, чеки, візитки тощо, без яких гроші втрачали свою купівельну спроможність. Непоодинокі факти встановлення міліцейських кордонів не лише між країнами, але й між областями, містами і навіть районами. Все це штучно обмежує свободу купівлі-продажу, руйнує ринок, перетворюючи його на хаотичне джерело спекулятивного зловживання. Такі дії ринок аж ніяк не стабілізують.
Для стабілізації ж його треба, перш за все, докорінно змінити структуру виробництва й обігу, спрямувати їх на різке збільшення і поліпшення товарної маси.
Високорозвинена ринкова економіка передбачає свободу підприємницької і ринкової діяльності. Проте забезпечує конкурентоздатність не тільки на внутрішньому, а й на зовнішніх ринках. Для цього треба мати повноцінну ринкову інфраструктуру з усіма її атрибутами, включаючи інтелектуальний потенціал, чітко діючий економічний механізм регулювання економічних відносин.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)