Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов) скачати онлайн-> Активізація створювальної діяльності

Активізація створювальної діяльності



Економіка і політика органічно пов’язані між собою, перебувають у постійній взаємодії. Політична нестабільність, безумовно, негативно впливає на економічну ситуацію, загострюючи кризу. Теорія циклічного розвитку дає відповідь на процеси її зародження і подолання. Економічні кризи в історії людства були, є і будуть у майбутньому, оскільки існують внутрішні і зовнішні суперечності соціально-економічного життя, протидії між прогресом і регресом. Економіка розвивається за своїми законами, здебільшого не по висхідній прямій, а звивисто: фази піднесення і розквіту змінюються кризовими явищами, за якими йдуть фази пожвавлення, переходу до якісно нового витка чергового економічного циклу.
Щоб не допускати господарського і ринкового хаосу, потрібні не безплідні дискусії та пусті балачки про реформи, а активні дії на всіх рівнях влади і господарських систем по розбудові економіки на якісно нових засадах. Йдеться, насамперед, про ефективну структурну, технологічну, економічну і організаційну трансформацію національного товаровиробництва, його радикального оновлення, формування і розвиток різних форм власності і господарювання, активного підприємництва і ринкової інфраструктури. Повинна бути значно активізована державна політика зміцнення валютно-фінансової і кредитної системи, цінового і податкового регулювання, боротьби з інфляцією і бюджетним дефіцитом з метою досягнення збалансованості попиту і пропозиції на споживчому ринку, розширення зовнішньоекономічних зв’язків. Без цього ніякі проекти, ніякі навіть відмінні законодавчі акти нічого не варті.
Політичні й громадські сили суспільства, борючись за владу. повинні чітко розуміти, що господарський і ринковий розвал рівнозначний краху усіх їх надій, стратегічних і тактичних задумів. Не можна рубати сук, на якому сидиш. Вихід з економічної кризи, подолання товарних і грошових дефіцитів, поліпшення життя людей є єдиним стрижнем суспільно-політичної стабілізації в інтересах українського і всіх інших народів країни. Тільки докорінна модернізація та структурна переорієнтація під ринковий попит товарного виробництва, розумне його роздержавлення, включення до системи вільної конкуренції, розвиток великих і створення на сучасній технологічній базі дрібних і середніх підприємств з рівними економічними можливостями за всіх форм власності, як це склалося в багаторічній світовій практиці бізнесу, що заповнять усі пори ринкових дефіцитів, здатні забезпечити прогресивні зрушення, активізацію всього економічного життя.
Ринок – могутній каталізатор ділової активності та ініціативи людей. Але багато говорячи про нього, про ринкові відносини, як свідчить аналіз, ми поки що, на жаль, рухаємось у прямо протилежному напрямку, повертаючись до первісних джерел безкоштовного обміну “річ на річ”, що є зворотним від прогресу рухом. В умовах сьогоднішнього гостродефіцитного (або товарів, або грошей) ринку, такий продуктообмін практикується все ширше, загострюючи й без того складну економічну ситуацію.
Не знайшовши ефективних засобів її подолання, колишній союзний уряд став на досить легкий, але настільки ж помилковий, шлях безконтрольної емісії грошових знаків, активізації інфляційних процесів, різкого зростання бюджетного дефіциту. ПІД виглядом вільного підприємництва були відкриті шлюзи для грабіжницького спекулятивного буму. Майже всі дефіцитні товарні ресурси держави, включаючи продовольчі, перекочували в так звані “тіньові” ринки.
Як це не парадоксально, але сама держава виявилася паралізованою на порозі входження в ринкову економіку. Вона не змогла діловим, “купецьким” засобом захистити інтереси народу і навіть власні економічні інтереси. У результаті мільйони рядових споживачів, інтереси яких нібито старанно захищали уряд і держава, виявилися просто обдуреними і пограбованими. Бо мафіозі і спекулянтам завжди вигідно тримати ринок у дефіциті. І чим дефіцит більший, тим більша їх нажива, і, значить, тим гірше становище рядових споживачів.
І коли зараз перехід, а точніше повернення нашої економіки від адміністративно-бюрократичної системи розподілу й обміну до системи звичайних ринкових відносин, видається за нібито принципову новину, то в мене особисто це викликає лише подив і нерозуміння. Та й самі “ринкові програми” різних авторів виглядають невиправдано претензійними, начебто й не було багатовікового досвіду в розвитку ринкового господарства і ринку, мінливих вартісних відносин, сучасних засобів їх регулювання (до речі, в усіх країнах світу), фундаментальної науки про ринок, його теоретичних основ.
Не зовсім вірно, що тільки приватна власність формує ринкові відносини. Безумовно, приватна власність була, є й буде надалі функціонувати незалежно від бажань владних структур. Справа лише в тому, чиєю працею вона нажита і яка її питома вага в загальній структурі власності та системі відносин. Зокрема, межа між особистою і приватною власністю досить умовна, хоча остання трактується, як така, що пов’язана із засобами виробництва і експлуатацією чужої праці.
Але засоби виробництва купуються зараз без обмеження на власні доходи. Вони ж використовуються й на купівлю акцій, на створення кооперативної та корпоративної власності тощо.
Проте здійснення суцільної приватизації за наших умов – справа досить складна. Обсяг національного багатства України, створений спільною працею трудящих різних поколінь, великий і його протиправне і неефективне розтринькування неприпустиме, бо це неминуче призводить до більш швидкого господарського розвалу.
Між тим проблема “моє і не моє”, “приватне і громадське”, Дійсно, існує і її треба вирішувати так, щоб насправді розв’язати ініціативу і підприємництво, щоб кожний господар, приватний чи колективний, був дійсно власником, працював ефективно, боровся за якість і дешевизну товарів і послуг, насичення ними ринкового попиту. Тільки враховуючи потенційні і реальні можливості різноманітних форм власності і господарювання, особливості і розміри тих або інших виробництв і господарських систем, можна раціонально розв’язати проблему. Насильницька денаціоналізація таким же шляхом, як у свій час здійснювалася націоналізація, призводить до чергової грубої помилки. Самі трудівники повинні зробити вибір, яку форму власності і господарювання вони хочуть мати. Дехто закликає до аукціонного розпродажу державної власності, дехто – до здійснення зрівняльного розподілу її за допомогою нібито цінних, а насправді пустих паперів, чи продажу за безцінь. Все це аж ніяк не зробить людей багатшими і не викличе у них інтерес до вільного підприємництва.
Дійсний економічний інтерес закладений у самому виробництві, його розкріпаченні від адміністративно-бюрократичного диктату, створенні сприятливих економічних умов для ефективного функціонування в ринковому середовищі. Колективний власник навіть державних засобів виробництва і майна перетворюється на господаря, якщо він має вільний вибір у формах виробництва і розподілу, ринків придбання ресурсів і збуту власних виробів, використання цінової кон’юнктури тощо. Конкурентна боротьба за збільшення госпрозрахункових прибутків, оплати праці і соціального забезпечення своїх працівників є проявом справжнього економічного інтересу. Тому головне – мати виробництво на сучасній технологічній базі і поставляти на ринок необхідну товарну масу. Лише дрібна приватна власність не виведе країну з кризи, а відкине її назад від сучасного науково-технічного прогресу.
Відомо, що в економічно розвинених країнах поряд з дрібними і середніми власниками склалася величезна концентрація капіталу, могутні національні і транснаціональні корпорації з багатомільярдними річними обігами. Вони виступають свого роду міцним фундаментом і каркасом економічного потенціалу цих країн. Такі корпоративні системи охоплюють вирішальні сфери діяльності та новітні науково-технічні досягнення. Швидкий і якісний економічний розвиток за сучасних умов неможливий без багатомірних систем власності та господарювання.
Є різні шляхи економічного піднесення. Найбільш надійний з них – економічно зацікавити підприємців в доступі до необхідних ресурсів на розвиток товарного виробництва і насичення ринку потрібною товарною масою за цінами, доступними найширшому колу споживачів. Підприємці, відшкодовуючи повну вартість, намагаються і далі поліпшувати якість і здешевлювати виробництво товарів, щоб збільшувати масу прибутку за рахунок коштів споживачів, у тому числі із найнижчими доходами. Саме в цьому варіанті інтереси виробників і споживачів збігаються. Якщо є можливість закуповувати ті чи інші споживчі товари за кордоном на взаємовигідних засадах, продаючи їм наші товари, то можна насичувати внутрішній ринок і з цього джерела. Проте тут потрібно постійно підтримувати збалансованість зовнішнього обороту.
Але можна домогтися збалансованості ринку прямо протилежним шляхом – шляхом штучного обмеження попиту за рахунок підвищення цін, зменшуючи споживання товарів все більшою кількістю населення. Воно зубожіє, викликаючи неминучі соціальні потрясіння. Проблема дефіциту грошей, як і раніше дефіциту товарів, набуває загрозливого характеру, охопивши всю територію країни. Державні та місцеві органи влади постали перед необхідністю захисту своїх ринків. Паралельно з грошима в обіг свого часу були пущені різного роду їх місцеві сурогати – купони, талони, картки, чеки, візитки тощо, без яких гроші втрачали свою купівельну спроможність. Непоодинокі факти встановлення міліцейських кордонів не лише між країнами, але й між областями, містами і навіть районами. Все це штучно обмежує свободу купівлі-продажу, руйнує ринок, перетворюючи його на хаотичне джерело спекулятивного зловживання. Такі дії ринок аж ніяк не стабілізують.
Для стабілізації ж його треба, перш за все, докорінно змінити структуру виробництва й обігу, спрямувати їх на різке збільшення і поліпшення товарної маси.
Високорозвинена ринкова економіка передбачає свободу підприємницької і ринкової діяльності. Проте забезпечує конкурентоздатність не тільки на внутрішньому, а й на зовнішніх ринках. Для цього треба мати повноцінну ринкову інфраструктуру з усіма її атрибутами, включаючи інтелектуальний потенціал, чітко діючий економічний механізм регулювання економічних відносин.

Складність ринкових трансформацій, їх ідеали та рух назад
Кожний споживач хоче мати ринок, де можна вільно купити все, що треба, за доступними для нього цінами. Але це, хоч і найбільш приваблюючий, але чисто зовнішній атрибут ринкової економіки. Система ринкових відносин охоплює всі сфери людської діяльності, включаючи і такі неминущі цінності, як праця, талант і знання, духовні та економічні інтереси, вільне підприємництво і конкурентна боротьба виробників за насичення товарних ринків. Інформаційні та ринкові взаємозв’язки, цінова кон’юнктура виступають при цьому як каталізатори ділової активності та ініціативи людей, насамперед власників і менеджерів різноманітних господарських структур у підприємницькому середовищі.
Місткий ринок інтелектуальної, матеріально-речової і валютно-фінансової власності, виробничих ресурсів ініціює темпи відтворення та економічного обігу. Водночас витісняється і відмирає все те, що є неконкурентоспроможним внаслідок дорожнечі, низької якості чи за іншими критеріями оцінки товарів та послуг через купівлю-продаж споживачами, замінюючись новими, більш якісними, дешевими і потрібними товарами та послугами. З цієї точки зору економічна система, побудована на ринковому регулюванні, є життєздатною, постійно оновлюваною під дією науково-технічного прогресу і мінливих споживчих запитів.
Зрозуміло, товаровиробник, будучи водночас споживачем і власником, економічно заінтересований у динамічному, гнучкому та ефективному господарюванні, зростанні товарної маси і доходів при мінімумі сукупних витрат. Самі по собі оптовий і роздрібний ринки товарів безперебійно функціонують в системі високорозвинутої інфраструктури, активної дії валютно-фінансового, трудового інвестиційного та інших складових загального обігу, які зумовлюють відтворювальний кругооборот.
Здорове підприємництво з широким використанням найновіших науково-технічних і організаційно-управлінських досягнень, збалансований ринок з його дійовими вартісними і ціновими регуляторами, пануванням інтересів здатні пожвавити і якісно оновити деградуюче господарство та його структуру, подолати економічну кризу, забезпечити прогресивні зрушення. В кінцевому підсумку, без цього важко розраховувати на бездефіцитність ринку, високий і стабільний рівень добробуту та життя всього народу і кожної людини.
Свого часу прихильники “антиринкової” економіки лише за неосвіченістю прагнули “відлучити” від господарства ринок, а заразом і трудящих від високоефективної праці. Без еквівалентного відшкодування вартості, тобто без товарно-грошового обміну і раціонального споживання, неможливі нормальні економічні цикли відтворення і все господарське життя. Повернення ж до первісних джерел безгрошового обміну (“річ на річ”) є рухом назад від прогресу. В умовах нашого нинішнього гостродефіцитного ринку товарів або грошей, їх штучне знецінення з переходом на прямий продуктообмін, як це передбачав “великий диктатор”, посилює і без того складну економічну обстановку.
З фази спаду і застою економіка країни за минулі ринкові трансформації ввійшла у фазу загострення економічної кризи. Не знаходячи ефективних заходів її подолання, уряд пішов найлегшим, але хибним шляхом спочатку безконтрольної емісії грошових знаків і посилення інфляції, різкого збільшення бюджетного дефіциту, а потім, навпаки, невиправданого стиснення грошової маси і створення штучного дефіциту грошей. І все це під виглядом свободи підприємництва. Було відкрито шлюзи для розкрадання і спекуляції. Левова пайка дефіцитних товарних фондів оптово-роздрібного обороту навпрямки перекочовувала і продовжує перекочовувати в спекулятивний оборот. Економічні і фінансово-кредитні системи державного регулювання опинилися в руках впливових політичних сил, які зуміли наглухо заблокувати дії життєво важливих для успіхів справжніх ринкових реформ фінансово-кредитних і цінових регуляторів. А без цього ні про яку економічну стабілізацію і перехід до ефективної трансформації говорити не доводиться.
Не забезпечена товарним покриттям емісія грошей у 1989 р. за офіційними даними становила 18 млрд. крб., а в 1990 р. при скороченні приросту товарної маси обсяг емісії зріс до 25 млрд. крб. замість розрахункових на початку року 10 млрд. крб. У наступні (1992-1994) роки випуск у обіг купоно-карбованців під гаслами, що кожна людина має “багато” заробляти, емісія набула вибухового характеру, перетворивши всіх жебраків у мільйонерів. Грошова і фінансово-кредитна система була розвалена.
Інвестиції за рахунок бюджетних і кредитних асигнувань давали низьку віддачу, а то й зовсім не відшкодовувалися. Ряд великих об’єктів з високою вартістю, включаючи окремі атомні енергоблоки і хімічні комплекси, виведено з господарського обороту у зв’язку з аваріями та екологічними лихами, заморожуванням довгобудів, котрі державні відомства неспроможні закінчити. Чимало виявилося і зовсім марних затрат, неповернених кредитів, масового переливу безготівкових грошей в готівку. Очевидною була тенденція до падіння норми нагромадження, темпів капіталовкладень, особливо інновацій, за допомогою яких тільки і можна перейти з кризового стану у фазу піднесення якісно нового циклу руху.
Наміри уряду скоротити дефіцит держбюджету призводили до його збільшення. У союзному бюджеті на 1991 р., при різкому зменшенні федеративних доходів і витрат, встановлено граничну величину його дефіциту – близько 26,7 млрд. крб. Проте, за нашими оцінками, дійсний дефіцит був втричі більшим, якщо врахувати затрати на зростання оптових і закупівельних цін без повного відшкодування їх у доходах від державного обороту. Витрати на оборону перевищували фінансування цивільного виробництва і були в багато разів вищими від затрат на соціально-культурні заходи. Без випереджаючого і швидкого піднесення високодоходних сфер, скорочення непродуктивних витрат бюджет збалансувати було неможливо. Тим більше, коли затрати на утримання неефективних структур нестримно зростали, галопуючими темпами підвищувалися ціни. Інфляційний вибух прийняв катастрофічні масштаби, якого не знала економічна історія світу.
Держава, пошматована гострими політичними суперечностями, не зуміла захистити інтереси народу і свої власні економічні інтереси. Адміністративне заблоковані на заниженому в попередні десятиріччя рівні ціни на переважну більшість товарів були штучно здуті понад їх реальну вартість спекулянтами і мафією в десятки тисяч разів в інтересах власного збагачення. В результаті мільйони рядових споживачів, та й сама держава, інтереси яких начебто завзято захищав уряд, виявилися, просто кажучи, обдуреними і пограбованими.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)