Гроші і ціни



Саме тут виникають глибокі розходження в методах розв’язання цих головних завдань. Ніхто не заперечує необхідності першочергового зміцнення курсу національної грошової одиниці як основи сталої ринкової економіки. Проте автори короткострокових програм подолання кризи, не приймаючи державної цінової і фінансової реформи як породження адміністративно-командної системи, на початкових етапах реформ наполягали на свободі ринкових цін, без будь-яких серйозних доводів, виключивши з цієї свободи ціни на так звані “базові продукти” паливно-сировинного і продовольчого комплексів. Тим самим зберігалася двоплощинна система ціноутворення, отже, і функціонування всієї ринкової економіки. Одні начебто переходять у “квітучий” ринок, а інші залишаються в кайданах “згубного” плану.
Що ж до зміцнення фінансової системи і курсу карбованця, то, на думку деяких авторів, воно повинно було статися за рахунок вилучення і знищення зайвої грошової маси в ході роздержавлення, тобто розпродажу державного майна (зовсім не за ринковими, а за якимись пільговими цінами) на фоні задіяного механізму нестримної емісії та інфляції грошей. В цьому разі, цілком зрозуміло: збагатілі ділки тіньової економіки можуть швидко скупити, та ще й за безцінь, левову пайку нерухомого майна і тим самим легалізувати свої нетрудові доходи. Приватизація у відношенні до робітників і селян у такому варіанті набуває дуже ілюзорного характеру. Вони переважно випадають з числа не тільки приватних, але й колективних власників загальнонародної власності.
В цій програмі не ясно і те, коли і яким чином буде розв’язано проблему зміцнення валютно-фінансової системи держави. Безконтрольна емісія при великому і дедалі зростаючому бюджетному і товарному дефіциті ніяк не узгоджувалася з наміром знищити надлишки грошей в обігу. Якщо навіть припустити ліквідацію їх частини, то вона тут же поповниться додатковим випуском. У наявності сізіфова праця по випуску і знищенню грошової маси, яка не приводить до фінансової стабілізації і досягнення ринкової рівноваги.
Проблема грошової надлишковості і товарної дефіцитності набула тоді глобального характеру, охопивши, поряд з великими містами і промисловими центрами, всі інші поселення республік, більшість їх областей і районів. Надзвичайні заходи колишнього уряду не поліпшили, а, навпаки, погіршили ситуацію. Республіканські і місцеві органи влади опинилися перед фактом необхідності гарячкових пошуків виходу з неї шляхом прийняття найрізноманітніших паліативних заходів захисту спустошених внутрішніх ринків. Паралельно з грішми в оборот було пущено їх місцеві сурогати – купони, талони, картки, чеки, візитки та ін., без яких гроші тоді втрачали свою купівельну спроможність, переставали виконувати функцію загального еквівалента. В результаті свобода купівлі-продажу виявлялася вкрай обмеженою, а Державний і кооперативний ринки – деградованими.
Парадокс полягав у тому, що, начебто прагнучи до вільного ринку, суспільство рухалося у прямо протилежному напрямі – до Жорсткого регламентування розподілу потрібних товарних ресурсів, натурального взаємообміну, неможливості купівлі товару навіть при наявності грошей, розгулу підпільної спекуляції, яка виходила за межі країни. Між окремими республіками, містами і навіть районами з’являлися митниці, загороджувальні загони міліції, які не допускали вивезення із своєї території тих чи інших товарів і продуктів харчування. Але це не зупиняло підпільних товарних потоків. Загальносоюзний ринок катастрофічне розпадався, а спілкування людей, які живуть у різних регіонах, ставало дедалі складнішим внаслідок неможливості проживання і харчування на “чужій території”” без наявності місцевого “додатка” до грошей.
Пропозиції про вилучення і знищення зайвих грошових знаків у тих умовах гострої валютно-фінансової кризи були просто не реальні. Було цілком зрозуміло, якщо колишній союзний парламент і уряд виявляться неспроможними здійснити фінансову реформу і ввести нову тверду валюту, яка б відбивала інтереси всіх союзних республік, то останні зроблять це кожна у себе, поставивши Центр перед фактом остаточної дезінтеграції. Власне так воно згодом і сталося. Співдружності на єдиній міцній грошовій одиниці та валютно-фінансовій системі не відбулося. Сам Союз розвалився. І на його уламках створилися 15 незалежних країн, що значно погіршило економічне становище на величезній території колишнього СРСР. Дезинтеграція і найгірші прояви націоналізму, при повному паралічу центральної влади на чолі з бездарним реформатором М. Горбачовим, зробили свою справу вибухового підриву імперії. Кожна нова країна стала створювати власну грошову валютно-фінансову і банківсько-кредитну систему, не маючи для цього необхідних економічних передумов, належного досвіду, знань і умінь. В більшості країн, за винятком Росії, не було для цього ні потрібного товарного і валютного забезпечення, не кажучи вже про резервні фонди ВКВ, золотого запасу тощо.
В той же час, резервний фонд, як відомо, відіграє особливу роль у грошово-фінансовій стабілізації, підтриманні балансової рівноваги ринку. Навіть в економічно розвинутих країнах з високим ступенем стабільності грошової одиниці, незважаючи на неминуче стримування резервами швидкості її оборотності, створюються резервні фонди. Їх абсолютні та відносні розміри визначаються, виходячи з ступеня валютної сталості і швидкості обороту, прогнозу можливого ризику і невизначеності в змінах ринкової ситуації. Зайві запаси валюти невиправдано заморожують хід грошового обігу, а їх відсутність – загрожує фінансовим потрясінням. Тому оптимізація фінансових резервів для кожної держави, тим більше групи держав з єдиною валютою, є завжди важким для вирішення завданням. В усякому разі в Україні для подолання валютно-фінансового розладу і досягнення конвертованості гривні будуть потрібні необхідні валютні резерви.
При цьому економічно недоцільно мати в безпосередньому товарно-грошовому обороті внутрішнього ринку, крім власної валюти, будь-які іноземні валюти. Вони тільки підірвуть сталість власних грошей. Всі валютні обміни повинні вільно здійснюватися за курсом, який складається в системі інвалютних ринків, а товари і послуги всередині країни – купуватися і продаватися тільки за власні гроші, незважаючи на те, конвертовані вони чи не конвертовані. Висока вартість грошової одиниці грунтується на конкурентоспроможній товарній масі, високій швидкості оборотності і необхідних валютних резервах. Авторитет гривні може стати незаперечним в умовах постійної збалансованості надходжень товарної і грошової мас на внутрішньому і міжнародних ринках, можливості вільного обміну на іноземну валюту, купівлі за неї будь-якого товару чи послуги.
Саме стабільну валюту з високою купівельною спроможністю, яку на перших кроках нові країни здебільшого практично не мали можливості випустити через відсутність власних золотих і і конвертованих валютних запасів, могла б випускати єдина ринкова ‘ система країн, інтегрованих у певний союз. Друкуванням пустих паперових грошей, які без міцного вартісного фундаменту наперед \ приречені на знецінення, на підрив економічних підвалин господарства й ринку, займатися нераціонально. Тим більше – їх випуск обходиться дорого. З такими грішми важко включатися і в широку міжнародну торгівлю, і в спільну господарську діяльність з і іноземним капіталом. Конвертована валюта – вирішальний стрижень всієї економічної трансформації, потужний стимулюючий фактор пожвавлення економіки, вступу її у фазу піднесення і збалансованості ринкових відносин. Ринкова економіка не може І функціонувати на валюті, що не має реальної вартості і довіри як виробників, так і споживачів.
Перехід до ринку зв’язаний з об’єктивною необхідністю здійснення не тільки грошової, а й цінової реформи. Поряд з лібералізацією самого процесу ціноутворення в ринковому механізмі, ціни на “базові” товари мають залишатися під регулюючим контролем держави. Їх треба приводити у відповідність з мінливою економічною ситуацією і кон’юнктурою ринкових цін, що змінюються. Інакше базові галузі індустріального і аграрного секторів швидко зачахнуть, а спекулянт ще більше на цьому буде наживатися. Внаслідок помилкової політики держави в ціновій та валютно-фінансовій сферах економіка неминуче потрапляє в “інфляційну спіраль”.
Нестримне зростання цін закономірно викликає відповідну ланцюгову реакцію зростання всіх видів витрат. Спроби уряду стримати цей процес адміністративними заходами не дають успіху. При цьому посилюється утиск соціальне незахищених верств населення, які справедливо вимагають негайного введення системи індексації зростання цін і доходів, щоб не доводити справу до остаточного зубожіння. Щодо прошарку “бізнесменів” чорного ринку, то їх економічні інтереси і поведінка зводяться до збереження і дальшого загострення ринкового дефіциту, збільшення грошової наживи, причому нерідко той самий гостродефіцитний товар або грошова одиниця вводяться в подвійний і потрійний оборот, хоча це на жоден грам не збільшує його речової маси. Звідси є очевидною економічна необхідність заборони скуповування товарів за нерідко штучно заниженими держцінами і перепродажу їх утридорога. Без глибокої цінової реформи перейти до цивілізованого ринку не вдасться.
Щонайменше дивно виглядають протести проти урядових заходів щодо упорядкування державних цін, приведення їх у відповідність з кон’юнктурою ринку. Заперечуючи проти цього тому, що дійсно ущемлюються інтереси споживачів (тим більше, якщо держава не забезпечує стопроцентного відшкодування зростання цін прибавками до особистих доходів населення), ті самі “захисники народних інтересів” пропонують повсюдно вводити “вільні” договірні ціни, які, без сумніву, в умовах наявних дефіцитів виявляться в багато разів вищими від рівня цін, який регулюється державою. Постає питання, в якому разі виграє споживач: якщо ціни підвищаться меншою мірою і з компенсацією, або ж якщо і надалі зберігатиметься незмінним рівень держцін і буде введено повну лібералізацію ринкової кон’юнктури? Не треба мудрої голови, щоб зрозуміти: перший варіант безперечно соціальне захищає споживачів, а другий – служить прямим інтересам перекупників-спекулянтів.
Таким чином, введення ринкової економіки безпосередньо пов’язане з необхідністю здійснення валютно-фінансової і цінової реформ в інтересах усіх верств населення, крім протиправних елементів. Без цього неможливі стабілізація внутрішнього господарства і ринку, широкий вихід на зовнішній ринок.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічні трансформації наприкінці 20 сторіччя (Лукінов)