Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> Розділ I Об’єкт, предмет, передумови та структуроутворюючі елементи теорії детінізації економіки 1.1. Введення у проблему детінізації економіки 1.1.1. Проблеми пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”

Розділ I Об’єкт, предмет, передумови та структуроутворюючі елементи теорії детінізації економіки 1.1. Введення у проблему детінізації економіки 1.1.1. Проблеми пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”



Суспільна небезпека глобалізації тіньових процесів у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій, вплив на поглиблення економічної кризи, зростання корупції і криміногенного потенціалу у сфері економічних відносин – проблеми загальновідомі. “За останні роки процеси тінізації в господарстві України набули масштабів, які загрожують нормальному розвитку легальної економіки”, – відзначають українські вчені-економісти А.В. Базелюк та В.С. Коваленко [3, 5]. Характеристика тіньових процесів надається в декількох, більш-менш значних за обсягом працях українських вчених [3; 10; 17; 59; 79; 135], оглядах зарубіжної літератури [60; 109; 110] та численних публікаціях у періодичних виданнях [14; 39; 40–42; 65; 81–84; 89; 90; 92; 94; 97–106; 108–119; 121; 125; 128–130 та ін.].
Разом із тим, у зазначеній як вітчизняній, так і зарубіжній літературі відсутнє загальноприйняте визначення явища, яке у вчених і практичних працівників отримало назву “тіньова економіка”. При його висвітленні використовується занадто широкий, інколи побутово-жаргонний спектр визначень: друга, шарова, нелегальна, протизаконна, злочинна, неврахована, деструктивна, нерегламентована, неофіційна, кримінальна, прихована, мала, фіктивна, дефективна, паралельна, чорна, сіра, брудна, підпільна, неформальна економіка [3; 14; 17; 39; 40; 41; 60; 92; 94; 97; 98; 109; 110; 111; 129; 135].
Безсистемність, невизначеність гносеологічних аспектів перших досліджень тіньової економіки призвели до суперечок про сутність, структуру, причини та саме поняття “тіньова економіка”.
На думку Л. Абалкіна, тіньова економіка являє собою різні види економічної діяльності, спрямовані на отримання доходів шляхом ухилення від оподаткування [14]. При цьому він не відносить до тіньової економіки кримінальну сферу – розкрадання, наркобізнес, проституцію, корупцію та іншу злочинну діяльність. Дане визначення є близьким до визначень окремих західних спеціалістів, таких як В. Блейдс, А. Франк, В. Стін та деяких інших [60, 5]. Схоже поняття “тіньова економіка” дає Т. Корягіна, відносячи до тіньової економіки виробництво товарів і надання послуг за плату, що не фіксуються в офіційній статистичній звітності [40; 41]. Проте відносячи до цього поняття хабарництво, шахрайство, спекулятивні операції, що не є виробництвом товарів і послуг, вона певною мірою суперечить власному визначенню тіньової економіки. Ю. Козлов запропонував під поняттям “тіньова економіка” розуміти будь-яку приховану від державного обліку економічну діяльність [14]. А. Сергеєв визначив тіньову економіку як “нереєстровану в державних органах і тому неконтрольовану індивідуальну трудову діяльність” [122]. М. Єгоров вважав, що тіньова економіка – це вид економічної діяльності, яка здійснюється з порушенням закону з метою нетрудового збагачення [14].
Досить розгорнуту, однак безсистемну класифікацію тіньової економіки спробував розробити О. Шохін. Структуру тіньової економіки він визначив у вигляді таких складових елементів:
неформальна економіка (функціонування механізмів “торгу” і виробництва ресурсів, що дозволяють використовувати їх у корисливих групових або особистих інтересах; фактичне існування ринкових відносин при формальній адміністративній регламентації);
фіктивна економіка (фіктивна вартість – приписки та інші порушення звітності; виробництво фіктивної споживчої вартості – неякісної продукції; фіктивна, інфляційна компонента в ціні продукції);
нелегальна частина так званої “другої економіки” (нелегальне дрібне товарне виробництво і нелегальна сфера послуг, що існують внаслідок ухилення від оподаткування або побоювань легалізації, пов’язаних із можливою зміною політики держави);
чорна економіка (класична економічна злочинність, у тому числі у таких формах, як заняття забороненими видами діяльності, розкрадання власності і виробництво на цій основі в рамках підпільної економіки продукції, корумпована економіка, “чорний” і “сірий” ринки тощо) [14].
У процесі подальшої класифікації складових тіньової економіки О. Шохін запропонував і такі поняття, що, на його думку, характеризували так звану чорну економіку. Зокрема, у структурі чорної економіки він виділив:
підпільну економіку – діяльність необлікованих підприємств або необлікованих структурних підрозділів державних підприємств;
шарову економіку – економічну діяльність, у результаті якої частина продукції, виробленої на підприємствах, є необлікованою і підлягає розподілу через незаконні канали реалізації;
корумповану економіку – зрощування незаконного виробництва з часткою держапарату, що забезпечує функціонування незаконного підприємництва;
чорний ринок – спекуляція та махінації з дефіцитним товаром (закупівля та перепродаж товарів з метою збагачення);
сірий ринок – ринок неофіційного бартеру товарів і послуг [14].
Термін “друга економіка”, який часто використовується Шохіним як синонім тіньової економіки, він запропонував трактувати як малі форми економічної діяльності (артілі, кооперативи, індивідуально-трудова діяльність і т. д.). Наведена класифікація була фактично повністю використана авторами програми “500 днів”, які узагальнили в ній структуру тіньової економіки таким чином: “кримінальна економіка, фіктивна економіка, неформальна економіка, нелегалізована частина другої економіки” [135, 45].
Деталізуючи структуру тіньової економіки, Т. Корягіна запропонувала поділити це явище на три блоки:
неофіційна економіка, до якої входять усі легально дозволені види економічної діяльності, у рамках яких мають місце необліковане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг та приховування цієї діяльності від оподаткування тощо;
фіктивна економіка, тобто приписки, розкрадання, спекулятивні операції, хабарництво, різного роду шахрайство і т. д.;
підпільна економіка, тобто заборонені законом види економічної діяльності. У межах останнього блоку тіньової економіки Т. Корягіна розглядала і діяльність організованої економічної злочинності [40–41].
На три останні складові тіньової економіки вказував також Ю. Козлов, але при цьому вкладав у них відмінний від Т. Корягіної зміст:
– стихійна (не санкціонована державними органами) індивідуальна трудова та артільна діяльність;
– чорний ринок товарів і послуг;
– діяльність організованих злочинних груп в економічній сфері [14].
Поділ тіньової економіки на три блоки зустрічається в літературі найчастіше, але при цьому багато авторів змінюють лише їх назву чи визначення елементів, не змінюючи сутності самого підходу, через що складно встановити авторський пріоритет. Зокрема, у Т. Савельєвої, А. Буніча, А. Гурова, Т. Корягіної та ін. найбільш типовим є такий підхід до класифікації:
кримінальна діяльність – отримання доходів незаконним способом (кримінальний промисел, корупція і т. д.);
нелегальне (приховане) підприємництво – прихована індивідуальна і колективна діяльність;
легальна негативна (фіктивна, деструктивна, дефективна) економіка – приписки, випуск бракованої продукції або такої, що не підлягає реалізації, штучні втрати і т. д. [14; 39–41].
Усі наведені вище варіанти визначення поняття і класифікації структурних елементів тіньової економіки близькі один до одного і відрізняються лише окремими незначними деталями і навряд чи можуть застосовуватися для системного аналізу тіньової економіки. Вони практично не містять методологічного інструментарію, придатного для економічної чи кримінологічної класифікації та об’єктивного пізнання цього явища або конструювання норм матеріального і процесуального права чи формування організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки.
Більш широку класифікацію, але не тільки безсистемну, а й занадто заідеологізовану, запропонував В. Лозовський. У статті “Про сутність, структуру та суб’єкти тіньової економіки” він визначає такі структурні складові тіньової економіки: фетишизована економіка; привілейована економіка; неформальна економіка; ідеологізована економіка; нелегальна індивідуальна і колективна діяльність; чорна економіка; мафіозна сфера (організована економічна злочинність).
Автор зробив такі коментарі до запропонованих складових елементів тіньової економічної діяльності:
фетишизована економіка – економічна діяльність, спрямована на перекручення реальних економічних процесів, на їх фетишизацію і містифікацію (план – фетиш, виконання плану – міф і т. д.);
привілейоване споживання – прихований від суспільства перерозподіл матеріальних цінностей в інтересах колишньої партійної і господарської еліти;
чорна економіка – розкрадання державної і суспільної власності, а також її незаконна приватизація.
Необхідно зазначити, що всі ці визначення в роботі автором замінені численними безсистемними, а інколи суперечливими коментарями і переліком деталей. При цьому різницю між ідеологізованою та фетишизованою економікою зрозуміти неможливо [14].
Білоруські вчені виділили шість напрямів (складових) елементів тіньової економіки:
неформальна економіка (неформальні господарські відносини між підприємствами);
розкрадання (враховані та приховані розкрадання на підприємствах, у тому числі приписки, порушення бухгалтерського обліку і т. д.);
спекуляція;
антизаконна, антисуспільна діяльність (нарокобізнес, торгівля зброєю, рекет, проституція і тіньова економічна діяльність у рамках господарських структур і т. д.);
тіньова економічна діяльність господарських структур;
приховане інвестування й управління коштами КПРС [14].
Таким чином, незважаючи на активне обговорення цієї теми на початку 90-х років, загальноприйняте поняття тіньової економіки, яке б об’єктивно віддзеркалювало різноманітні джерела і методологічні засади їх локалізації і детінізації економіки, так і не визначено. Економісти колишнього СРСР дискутували не тільки з приводу визначення поняття тіньової економіки. Суперечності проявилися при вивченні й трактуванні причин її виникнення та існування. На підставі цих дискусій В. Рутгайзер, залежно від підходу до проблем виникнення і шляхів подолання тіньової економіки, поділив учених на два табори – “конструктивістський” і “ліквідаторський” [109]. Перші вважали, що поява тіньової економіки зумовлюється планово-адміністративною системою управління, тому її існування є закономірним. Ліквідувати тіньову економіку, за переконанням “конструктивістів”, можливо лише змінивши форми власності й існуючу систему господарювання.
Другий табір учених (переважно вчених-юристів – А. Сергеєв, А. Ларьков та ін.), названі Рутгайзером “ліквідаторським”, заперечували фатальне існування тіньової економіки в умовах планового господарювання і вважали, що окремі елементи тіньової економіки в СРСР існують переважно у вигляді злочинних проявів і нетрудових доходів, які можливо ліквідувати шляхом покращання законотворчої та правоохоронної діяльності [122].
Виходячи з цієї концепції, пріоритетом досліджень цих учених стало вивчення протиправних, у тому числі і кримінальних аспектів тіньової економічної діяльності. Для вивчення проблем боротьби з нетрудовими доходами, у складі Всесоюзного науково-дослідного інституту Прокуратури СРСР було створено спеціальний підрозділ.
Інший центр досліджень був створений у складі структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ СРСР у формі науково-дослідної лабораторії, яка спеціалізувалась на вивченні економічних і правових аспектів боротьби з розкраданнями державної і колективної власності.
Дослідники тіньової економіки “конструктивістського” напряму (А. Буніч, Т. Заславська, В. Рутгайзер, А. Шохін та ін.), як уже зазначалось, вважали, що головним джерелами і спонукальними мотивами розвитку тіньової економіки в СРСР є усуспільнений сектор народного господарства і механізм функціонування командно-адміністративної системи. Практично кожен економіст-ринковик дотримувався конструктивістського погляду на проблему тіньової економіки. На момент розпаду СРСР цей напрям став домінувати в економічній науці і був успадкований новоутвореними державами СНД. На межі 80-х і 90-х років проблема тіньової економіки сприймалася більшістю економістів-прихильників ринкового шляху розвитку – з оптимізмом і не здавалася надто складною і небезпечною. Більшість з них були переконані, що перехід до ринку неминуче легалізує основну частину видів діяльності, які належать до тіньової економіки, і зведе її до мінімуму. Так, на думку авторів програми “500 днів”, “понад 90 % обсягу операцій тіньової економіки можна усунути за допомогою заходів з формування ринку”. “Однак з централізованим директивним плануванням і монополією державної власності було покінчено, ринкові механізми стали домінувати в державах, що утворилися після розпаду СРСР, проте замість обмеження тіньової економіки спостерігається її стрімке зростання” [135, 24]. Неспроможність поглядів представників конструктивістського напряму щодо причин виникнення тіньової економіки та шляхів її локалізації через зміну форм власності і системи господарювання стала очевидною. Рівень тінізації економічних відносин і пов’язані з ними корупція, фінансові шахрайства, відмивання доходів незаконного походження, прояви організованої злочинності зросли в декілька разів [88]. Тіньовий капіталооборот речей, прав, дій стрімко зростає і, за оцінками авторів проекту Державної програми детінізації економіки, досяг рівня легальної економічної діяльності [140].
Суперечливість і неоднозначність розглянутих вище визначень і складових елементів тіньової економіки можна пояснити тим, що проблеми пізнання феномена “тіньова економіка” вивчають як економісти, так і юристи, працівники правоохоронних органів, а іноді й фахівці технічних професій – вчорашні інженери, інформатики, математики та інші спеціалісти. “Для юристів у цьому понятті ключовим словом є перша частина – “тіньова”; для досліджень економістів, безумовно, головною є друга частина – “економіка” [135, 7]. Для інших спеціалістів обидві складові частини цього поняття сприймаються як одне ціле – “брудне”, “чорне”, “протизаконне” явище, і головне – оцінити його кількісно, а проблеми протидії є завданням правоохоронних органів. Так, автори проекту Державної програми детінізації економіки (п. 1.2.) наголошують: “У Програмі не розглядаються проблеми, пов’язані з кримінальним аспектом… Боротьба з кримінальною часткою тіньової економіки (економічною злочинністю) здійснюється правоохоронними органами України…” [140, 32]. Разом із тим, як свідчить наведена нижче класифікація джерел тіньової економіки, такий підхід виключає з поля дії Програми детінізації основну за обсягами складову частину тіньової економіки – протизаконний тіньовий і псевдолегітимний фінансово-господарський капіталооборот, який суто репресивними методами в легальний сектор не повернути.
Інший український вчений-економіст, дослідник тіньової економіки О. Турчинов вважає, що проблема правильного визначення тіньової економіки “… полягає в тому, що завдання економічного аналізу не співпадають із завданнями аналізу кримінологічного”. І далі автор визначення цієї проблеми продовжує: “… саме економічні дослідження тіньової економіки є нашим завданням” [135, 7].
Разом із тим, на нашу думку, завдання економістів, юристів чи інших фахівців, які беруться за дослідження тіньової економіки, є одне – призупинення тіньових процесів на засадах створення економічних та організаційно-правових передумов детінізації економіки. Однак зробити це можливо тільки спільними зусиллями як економістів, так і юристів за умов комплексного підходу. Економісти не зможуть розробити ефективну економічну модель передумов детінізації економіки, якщо не врахують особливостей організаційно-правового середовища країни. У свою чергу, юристи не зможуть сконструювати ефективні правові форми і відповідну організаційно-правову інфраструктуру превентивного впливу на економічні й організаційно-правові причини тінізації економіки без знання економічних закономірностей, фінансово-правових і організаційно-управлінських технологій фінансово-господарського обороту речей, прав, дій. З цього приводу можна заперечити, що такий підхід є екстенсивний, оскільки всього блоку економічних, організаційно-управлінських і правових наук знати неможливо. Однак інформацію, необхідну для визначення об’єктно-технологічного, суб’єктного і причинного складу тіньової економіки, містять саме ці науки. Водночас від практичних фахівців правоохоронних органів, що ведуть боротьбу з тіньовими криміногенними проявами, вимагається знання такої інформації, інакше вони просто не зможуть виявити і розкрити конкретне тіньове діяння криміногенного характеру. Відповідно, підготовка таких фахівців, а тим більше спеціалістів керівної ланки, покликаних створити економічні передумови і організаційно-правову інфраструктуру детінізації економіки, потребує саме комплексного підходу. З іншого боку, така підготовка необхідна і науковцям, що досліджують феномен “тіньова економіка”, і урядовцям, що приймають не завжди продумані рішення економічного характеру, які призводять до глобалізації тіньових процесів. По-перше, про це свідчить наведений вище аналіз тіньових процесів і проблем з питань визначення поняття і структури тіньової економіки. По-друге, дослідникам тіньової економіки важливо знати ці дисципліни саме в тій частині, що відображає економічні, організаційні, фінансово-правові аспекти субстанції “тіньова економіка”.
Тобто мова йде про розробку праксологічних* засад інтерналізації напрацьованих у цих науках знань та їх інтеграції у спеціальній міждисциплінарній теорії, яка б у межах елементів свого предмета та науково-практичних завдань відображала економічний, організаційно-правовий і криміногенний аспекти цього явища і стала синтезованою методологічною основою комплексного пізнання об’єктно-технологічної сутності тіньових процесів, їх структури, суб’єктного і причинного складу. Однак “тіньова економіка” не є явищем застиглим, воно динамічно змінюється. Тому перманентний моніторинг тіньових процесів у контексті динаміки їх змін, діапазону, механізмів, взаємообумовлень і тенденцій розповсюдження тіньової економіки є другим завданням спеціальної теорії детінізації економіки. І третє. Тільки на підставі вирішення перших двох проблем можливо визначити комплекс економічних та організаційно-правових державних заходів, спрямованих на формування економічних передумов детінізації економіки і створення організаційно-правової інфраструктури превентивного впливу на усунення причин, що зумовлюють відтворення тіньових процесів і детермінують глобалізацію криміногенного потенціалу у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій.
Без сумніву, вирішення таких завдань можливе лише спільними зусиллями як юристів, так і економістів на базі інтерналізації знань, що всебічно відображають це явище.
Думки про комплексний підхід до пізнання і протидію феномену “тіньова економіка” дотримуються і деякі інші українські вчені-дослідники цього явища.
“Вузькоспрямовані заходи… лише посилюють кризові явища, що сприяє розширенню масштабів тіньової економіки. У сучасному становищі необхідно застосувати комплексний підхід.., спрямований на зміну мотивацій поведінки всіх суб’єктів суспільства…”, – відзначають вчені НДІ Мінекономіки України А.В. Базелюк і С.О. Коваленко [3, 14].
Разом з тим, глибинна причина існування вузькофахового підходу і широкого спектра тлумачень поняття “тіньова економіка” і шляхів її подолання зумовлена певною неоднозначністю, яку містить сам емпіричний факт – субстанція цього явища. З одного боку, в ньому міститься протиправна і в основній своїй масі криміногенна основа, з іншого – сучасна тіньова економіка – це реальна економічна субстанція, яка відображає рівнозначну або майже рівнозначну легальній економіці масу капіталів та сукупність економічних виробничих і капіталооборотних технологій, трансформованих у сукупність тіньових відносин. Останні пронизують всю макро- і мікрорівневу структуру економіки і є її суттєвою складовою частиною. Однак ця частина економіки, з одного боку, не підпорядковується нормативно-правовій регламентації, з іншого – функціонує на основі економічних інтересів, які вступають у конфлікт з наявним правовим і економічним середовищем. Якщо економічні закони, організаційно-правові методи, підходи і методологічні засади функціонування легальної економіки напрацьовуються в межах класичної економічної теорії, теорії управління і галузях правових наук, то методологію вивчення всіх цих питань щодо тіньової економіки (хоч і на засадах інтерналізації знань, напрацьованих у межах зазначених вище блоків наук) необхідно ще тільки розробляти. Наведений вище аналіз свідчить, що дослідники тіньової економіки комплексний підхід до пізнання цього явища поки що тільки декларують, тоді як у практиці проведення досліджень застосовують вузькофахові підходи, вважаючи, як правило, головним завданням свого дослідження лише кількісну оцінку основних економічних параметрів цього явища. Причому, здійснюючи обрахування обсягів тіньової економіки, її дослідники не завжди розуміють, що вони обраховують окремий сегмент тіньового капіталообороту, одне з багаточисельних джерел тіньової економіки чи загальну масу тіньового капіталообороту [10]. Тому розробка поняття тіньової економіки (яке б достеменно віддзеркалювало діапазон джерел тіньової економіки, її технологічно насичену структуру, сутність, форми, економічну і криміногенну субстанцію; охоплювало діапазон макро- і мікрорівневих причин, об’єктний і суб’єктний склад тіньової економіки; відображало вплив на легальну економіку, економічну безпеку підприємництва і держави, фактори ризиків, криміногенний потенціал суспільно-економічних відносин як в окремих сегментах економіки, так і цивільному обороті країни в цілому) є теоретико-методологічним підґрунтям визначення ефективних організаційно-правових заходів детінізації економіки. Поняття і вчення про структуру тіньової економіки повинні містити системно-логічні і економіко-кримінологічні засади, необхідні для здійснення юридично значимої класифікації різноманітних джерел тіньової економіки, розробки понятійного апарату, придатного для опису економічного, організаційно-правового і криміногенного аспектів її субстанції, а також для визначення ефективної моделі і правового конструювання норм матеріального та процесуального права як форми реалізації організаційно-правової моделі детінізації економіки. Вирішення цих проблем може стати підґрунтям науково виваженої адаптації економіко-правового середовища країни до ринкових перетворень. Бо саме це економіко-правове середовище при наявності відповідної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки може стати засобом перманентного визначення і превентивного усунення причин тінізації економічних відносин. Це ж саме економіко-правове середовище, при відсутності відповідної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, може бути сприятливим комплексом причин і умов розширеного відтворення тіньових процесів і пов’язаною з ними подальшою глобалізацією криміногенного потенціалу у сфері суспільно-економічних відносин.
Аналіз досліджень, проведених економістами та спеціалістами інших професій, свідчить про те, що як самі дослідження, так і їх результати страждають вузькофаховими підходами і можуть бути використані лише для пояснення окремих аспектів тіньової економіки. Такі дослідження не утворюють необхідних системно-комплексних гносеологічних знань про засоби пізнання і моніторингу феномена “тіньова економіка”, а для створення комплексної науково обґрунтованої організаційно-правової системи і відповідної їй інфраструктури перманентної протидії тінізації економіки практично непридатні.
Більш детальний аналіз теоретичних проблем щодо необхідності розробки спеціальної теорії детінізації економіки як комплексної системи знань про праксеологічні засади інтерпретації економічних, організаційно-правових та кримінологічних методів пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка” ми зробимо нижче. Водночас наведені вище аргументи вже зараз досить переконливо показують про об’єктивну життєздатність висунутої ідеї. У межах змісту елементів предмета загальної частини теорії детінізації економіки передбачається розробка:
– класифікаційно-методологічних основ визначення діапазону і структурних елементів тіньової економіки;
– методів і методик пізнання технологій і способів функціонування найрізноманітніших джерел тіньового капіталообороту (у тому числі й таких, як ухилення від оподаткування, корупція, фінансові, інші економічні злочини, відмивання доходів протизаконного походження, прояви організованої злочинності і багато інших джерел тіньового капіталообороту);
матричних систем з визначенням алгоритмів економіко-кримінологічної експертизи законопроектів та економіко-кримінологічного моніторингу об’єктного, суб’єктного складу і причинного комплексу тих чи інших видів і підвидів “різнорівневих” і “різнопрофільних” джерел накопичення тіньових капіталів як матеріальної бази і мотиваційно-зумовлюючого фактора розширеного саморегулятивного відтворення корупції та інших криміногенних відносин;
– економіко-кримінологічних методів і методик попередження, профілактики і локалізації різноманітних “джерел” відтворення тіньових відносин;
– методологічних засад побудови державних програм, відповідних інформаційно-аналітичних та контрольно-облікових баз даних, необхідних для створення організаційно-управлінської і правової інфраструктури детінізації фінансово-господарських відносин.
Об’єктом вивчення теорії детінізації економіки є економічні, організаційно-управлінські правовідносини у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав, дій, пов’язані з криміногенним і некриміногенним тіньовим капіталооборотом, причинами та умовами його виникнення та розповсюдження, а також стратегія, тактика і засоби детінізації економіки.
Предметом теорії детінізації економіки є:
– діяльність наукових, законодавчих та виконавчих органів держави щодо створення економічних передумов, які б сприяли поверненню підприємницької діяльності з тіньового в легальний сектор економіки;
– діяльність установ, підприємств, а також відомчих і міжвідомчих служб економічної безпеки, правоохоронних органів щодо створення організаційної та економіко-правової інфраструктури превентивної протидії тіньовим процесам, локалізації тіньових проявів та детінізації економіки;
– удосконалення правової регламентації протидії тіньовим процесам у сфері економічних відносин, які є об’єктом захисту від посягань тіньовиків-делінквентів;
– створення передумов для більш ефективного використання досягнень суміжних наук у процесі наукових розробок і практиці детінізації економіки;
– моніторинг тіньових процесів і аналіз власного стану теорії з метою корегування гносеологічних і логічних елементів її предмета, визначення напрямів і перспектив розвитку теорії; виявлення нових тенденцій і закономірностей протидії тіньовим процесам у цілому і в розрізі конкретних джерел тіньової економіки.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)